ВСТУП
Окрім Пресвятої Богородиці, навряд чи ще хтось зі святих небожителів зрівняється у вшануванні та поширеності культу, зі святим Миколаєм Мирлікійським. Його культ увійшов у молитовне життя Церкви у перші сторіччя після його смерті, а традиція вшанування набула розквіту в лоні візантійської традиції, а саме у гимнографії минеї та октоїха, в іконографії та агіографічних текстах.

Також і в Україні святитель вже від перших років поширення християнства вшановується з великою побожністю. Наш народ почитає його немов би національного святого. Хоча від його смерті минуло понад півтори тисячі років, проте святитель Миколай і до нині живе у серцях християн завдяки його чеснотам: доброзичливості, любові та милосердю. Ці риси символічно оживають у день його вшанування (шостого грудня) коли діти з нетерпінням очікують його відвідин з подарунком за «чемність». Святитель такий популярний за свої: милосердя, доброчинність та заступництво. Про це свідчать численні ікони святого, поширені як у Візантії, так і на наших землях.
Актуальність постаті святителя зумовлена необхідністю повніше осмислити його роль у християнському вихованні. У сучасному світі його образ часто зводять лише до фольклорного персонажа, забуваючи про реального єпископа, який захищав Церкву у темні часи християнства. Для адекватнішого культу Миколая необхідно звернутися до першоджерел, зокрема текстів минеї та октоїха. Вшанування святого доповнює історичні дані контактом із особою святителя Миколая.
Ця праця має на меті вивчення форм вшанування святителя Миколая Чудотворця у візантійській літургійній традиції: від формування історичного образу та культу до аналізу богослужбових текстів минеї та октоїха, а також іконографії святителя Миколая у візантійській та українській традиціях.
У цій дипломній роботі ми використовуватимемо такі методи:
- порівняльний, за його допомогою ми співставимо гимнографію та візантійську й українську іконографії святителя;
- герменевтичний, задля осмислення догматичного змісту богослужбових текстів;
- аналітичний, задля відокремлення агіографічних текстів від пізніших легендарних та апокрифічних нашарувань.
Наша праця складається зі вступу, основної частини, яка поділяється на три розділи, висновку та зі списку використаної літератури. Вважаємо, що такий поділ буде найбільш оптимальний та дозволить розкрити дану тему в повному її обсязі.
У першому розділі ми розглянемо постать святителя Миколая на межі історії та легенд. У ньому згадуємо про боротьбу за чистоту христології з Арієм, та найпопулярніші легенди про святителя.
Перший пункт першого розділу містить агіографічні тексти про архиєпископа Мирлікійського та суспільно-політичні обставини його доби.
Другий пункт першого розділу аналізує корпус чудес та переказів, що сформували народний образ святителя та стали основою почитання його особи.
У третьому пункті першого розділу простежується процес установлення богослужбового та народного почитання святителя.
Другий розділ є центральним та присвячений аналізові гимнографічних текстів, де через літургійні книги, а саме через книги: минеї та октоїха, розвивається постать святого Миколая Чудотворця як захисника істини та правила віри.
Перший пункт другого розділу розглядає чотири богословські виміри образу Чудотворця у минейній гимнографії: «правила віри», «образу лагідності», «учителя повздержності» та «речей істини».
У другому пункті другого розділу ми аналізуємо вшанування Миколая у гимнографії октоїха.
У третьому пункті другого розділу ми аналізуємо теми почитання постаті святителя у восьмих гласах октоїха та гимнографічних текстах миней. Постать Миколая як історичної особи доповнюється його особистою святістю.
Третій розділ присвячений відображенню постаті Миколая в сакральному мистецтві, зокрема у святих іконах.
Перший пункт третього розділу розглядає феномен ікони як візуального вираження передання Церкви. Ікона дидактично повчає через поєднання образу і слова.
Другий пункт третього розділу розкриває специфіку візантійської іконографічної традиції, однією з тем якої є постать святителя.
Третій пункт розділу показує цю постать в українській іконографії.
Основним джерелом для написання праці послужили: Житія святих авторства І.Я. Луцака, тексти минеї та октоїха у перекладі патріарха Філарета (Денисенка). А також збірник А.В. Бугаевського «Добрый кормчий», науковий збірник «Intrepido Pastori» та книга о. Діонісія Дорожинського «Празники церковного року».
ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дозволяє нам сформулювати декілька висновків щодо місця і значення святителя Миколая Чудотворця у візантійській літургійній традиції, зокрема в її агіографічному, гимнографічному та іконографічному вимірах.
Культ святителя постає як феномен візантійської традиції. Він не є наслідком штучного насадження «згори», а виходить з історичної памʼяті народів Візантійської імперії IV-V століть. На підставі біографічних відомостей про архиєпископа упродовж століть склалися житія святителя. Історичний контекст та легендарна традиція засвідчують, що образ святителя відповідав глибинним запитам християн на: захисника знедолених, охоронця подорожуючих. Саме навколо цих чеснот сформувався і поширився його культ.
Гимнографія святителя у минеї змальовує в ньому ідеального єпископського служителя. Стихири конкретизують цей ідеал: догматично – як «правило віри», аскетично – як «образ лагідності» та «учитель повздержності», та пастирськи – як «речей істина».
На відміну від стихир миней, де гимнографія привʼязаних до певних життєвих дат, стихири октоїха надають вшануванню святого загальноцерковного, канонічного звучання, розкриваючи його постать у системі вісьмох гласів. Кожен глас вкладає свої особливі богословські відтінки та настрої. Стихири октоїха надають остаточно культові святителя характер постійного вшанування та щотижневого молитовного спілкування.
Усі присвячені Миколаєві літургійні стихири споглядають у ньому не принагідну постать, а, подібно до Пресвятої Богородиці, як небесного заступника і придатного щотижневого супутника людей в їхньому молитовному правилі.
Свято-миколаївська іконографія посідає чіткий канон. Згідно з ним, святитель – суворий аскет в архиєрейському облаченні. Однією рукою благословить, в іншій тримає книгу Євангелія або жезл. Іконографія образно доповнює «словесну ікону» постаті святителя, написану у літургійними стихирами.
Українська традиція написання ікон святителя виступає, як органічне продовження візантійської. У ній зʼявляються елементи рослинного орнаменту на архиєрейських ризах, лагідність і тепло лику Миколая.
Використання ікон і водночас молитовно-літургійних стихир ведуть християнина до молитовного спілкування зі святителем, а через нього – з Богом. У результаті унаочнюється і уприсутнюється Церква Христова як сопричастя Бога і людини та злука святих, між собою.
Ми добре розуміємо, що дана праця не розкриває уповні обрану тему, але сподіваємося, що у майбутньому запропонована тематика буде опрацьована ширше. Зокрема, сподіваємось, що наша праця дасть поштовх для детальнішого дослідження вшанування святого Миколая. Будемо дуже раді, коли подальші дослідження проллють більше світла на постать святого Миколая Мирлікійського.