Микола ВИТІВСЬКИЙ

«Єдине, що бачить твій підопічний, це недокінчену псевдоготичну споруду на новій земельній ділянці. Коли він заходить усередину, то помічає місцевого бакалійника з улесливим виразом обличчя, яке враз спалахує, коли пропонує йому лискучу маленьку книжечку з текстом літургії, якої ні один, ні другий не розуміє, і пошарпане видання з текстами релігійних пісень, здебільшого поганеньких і надрукованих надто дрібним шрифтом. Сівши на своє місце і роззирнувшись довкола, він бачить саме тих своїх сусідів, кого волів би не бачити. Присилуй його розум снувати, наприклад, між виразом «образ Божий» і обличчями тих, що сидять поруч із ним (Лист 2)», — писав досвідчений біс Крутень до молодого біса Шашеня у творі Клайва Стейплза Льюіса.

прот. д-р Володимир Івасівка, викладач ДДС

Упродовж 1-шої пол. XX століття, борючись за вільну соборну державу, український народ на жертовник визвольних змагань поклав чимало життів своїх синів й дочок, а Українська Греко-Католицька Церква ‒ своїх пастирів, які також надзвичайно активно ангажувалися в них, займаючись передовсім євангелізаційною, просвітницькою й харитативною діяльністю. Деякі з цих імен славні й всім нам добре відомі, проте більшість залишилася окутана пеленою людського забуття, витканою недостатньою увагою рідних, представників політичного, наукового чи церковного середовищ, які швидко забули про найвищу ціну, „ціну кровіˮ (Мт. 27, 6 б), котру заплатили їхні попередники за свободу нашої Церкви й народу. Прикладом цього є маловідома широкому загалу постать Теодора Паньківа ‒ християнина й патріота, семінариста й члена Організації українських націоналістів.