Теодосій Тит Галущинський (бл.13 квітня 1880, Бучач — 31 серпня 1952, Мондер, Канада) — священик УГКЦ, член ЧСВВ, доцент Львівського університету, ректор Львівської духовної семінарії, архімандрит Чину святого Василія Великого. Народився в сім'ї священика УГКЦ в Бучачі. Народну школу і перші класи гімназії закінчив у Бучачі, продовжив навчання у Тернополі, де у 1899 році отримав атестат зрілості з відзнакою і стипендію на університетські студії. Відвідував філософсько-богословський факультет у Львові і вступив до Львівської духовної семінарії. Закінчив студії в богословському інституті святого Августина. В серпні 1904 року став священиком Станіславівської єпархії. Після священичих свячень навчався у Фрайбурзі (Швейцарія) та Іннсбруку (Австрія), отримавши ступінь доктора богослов’я. Був катехитом у Коломиї, а з 1906 році викладачем Старого Завіту і префектом Станіславівської семінарії. У 1908 році вступив до новіціяту Крехівського монастиря Чину Святого Василія Великого, отримавши чернече ім’я Теодосій. У 1910 р. став професором морального богослов’я василіян у Кристинополі. у 1913 році відбув до Риму, де продовжив навчання у Біблійному інституті та одночасно був духівником Української Папської Колегії святого Йосафата. У 1915 році через війну між Австрією та Італією повернувся до Львова і викладав Святе Письмо у Львівському університеті, брав участь у австрійській науковій експедиції до Малої Азії. У 1920-1927 рр. був ректором Львівської семінарії. Заснував Богословське Наукове Товариство у Львові і був його першим головою. Під його проводом Товариство почало видавати квартальник «Богословія». Згодом був деканами Теологічного виділу Богословської Академії (1928-29) та ігуменом монастиря святого Онуфрія у Львові, де організував релігійне товариство святого Йосифа для українських дівчат-служниць, був духівником найбільшої Марійської Дружини Пань у Львові, проводив реколекції священикам, монахам і монахиням, давав місії для народу… У 1931 році знову став духівником Папської колегії святого Йосафата в Римі, а також членом кодифікаційної комісії східного канонічного права. У 1946 році його обрали генеральним консультором Чину, а 11 червня 1949 року іменований о архимандритом (Василіянського Чину та радником Конгрегації Східної Церкви. Помер у Канаді внаслідок інфаркту міокарда 31 серпня 1952 року, куди прибув , щоб провести канонічну візитацію василіанського чину. Похований у Мондері на цвинтарі отців Василіян. Автор низки наукових статей, доповідей, рецензій на богословську, історичну, філософську, суспільну, педагогічну тематики. Публікувався у відомих закордонних богословських часописах: «Bonifatius Korrespondent», «Ex Oriente», «Irenikon», «La Croix», «Osservatore Romano», «Catholica Unio»... У 1919–1920 роках видавав католицький часопис «Нова Рада», згодом закритий польською владою. Співзасновник часописів «Нова зоря», «Правда» і «Добрий Пастир». З його ініціативи було відновлено часопис «Записки ЧСВВ» (заснований в 1924 році). Найважливіші наукові роботи: «De exordiis urbis Babel» - Про початки міста Вавилону (1917), «Значіння св. Письма в проповідництві» (1922), «Історія Біблійна» в 3 тт. (1914–1930); «De ucrainis S. Scripturae versionibus» — Про українські переклади Святого Письма (1925), «Думка і наука Церкви в питаннях літургічної мови» (1929), «Апостольські покликання в Євангеліях» (1932), «Acta Innocentii PP. III» (1944), збірка проповідей «Недільний дзвін».
|