о. Франц Рабій (19 лютого 1860, с. Рудники Мостиського повіту, нині передмістя м. Мостиська — †25 травня 1933, м. Самбір) — український греко-католицький священник, крилошанин, громадський діяч, дослідник церковної історії. Батько 12 дітей, серед яких — священники, науковці, юристи, громадські діячі; зокрема батько доктора Юліяна Рабія.
Народився в селянській родині на Львівщині. Священничі свячення отримав 1884 року. Відтоді його душпастирська та громадська діяльність була тісно пов’язана з Самбором: був сотрудником і катехитом (з 1884), згодом парохом (з 1908) і деканом Самбора (1910–1918).
Отець Франц Рабій увійшов в історію як головний дослідник і охоронець Самбірської Чудотворної ікони Богородиці. У 1884 році він віднайшов у захристії парафіяльної церкви унікальні архівні матеріали — хроніку чудес та оригінальну грамоту єпископа Єроніма Устрицького від 1727 року, що засвідчувала культ ікони. На підставі цих документів видав брошури: «Коротка історія чудотворної ікони Пречистої Діви Марії в парохіяльній церкві Самбірській» (1885) та «Чудотворна ікона Пречистої Діви Марії в руській церкві в Самборі» (1908, доповнене видання). У 1915 році під час Першої світової війни вивіз оригінал ікони до Відня, рятуючи її від пограбування російськими окупаційними військами, а після їх відступу повернув святиню до Самбора. Був ініціатором і організатором урочистої коронації ікони у 1928 році.
Велику увагу приділяв відновленню та мистецькому оформленню храму: запросив відомого художника Корнила Устияновича до розпису церкви, ініціював встановлення пам’ятної таблиці Маркіяну Шашкевичу, перебудову церковного ґанку, впровадження електричного освітлення, збереження сакральної скульптури.
Активно діяв у громадському житті Самбора: був співзасновником і членом перших українських товариств — філії «Просвіти», «Української бесіди», «Української захоронки», опікувався створенням дитячого садка, брав участь у спорудженні громадських будівель («Ризниця», «Народна торгівля»), зводив вікарівку та дяківку біля церкви.
У період Західноукраїнської Народної Республіки був членом Української Національної Ради. За польської влади зазнав переслідувань: перебував у в’язниці та в польському концтаборі в Дембіці.
Помер у Самборі 25 травня 1933 року. Пам’ять про о. Франца Рабія збережена як про визначного душпастиря, патріота й хранителя однієї з найшанованіших святинь Галичини.