Фурів Степан


Загальноприйнятною основою на якій може належним чином розвиватися християнське життя у будь-якій спільноті, суспільстві чи загалом у світі, є мир – особлива душевна постава, котра базується на належному відношенні людини до Бога, до самої себе, а також до ближніх. Мир є складовою Христової благовісті. У Євангелії ми неодноразово зустрічаємо моменти коли Христос звертався до учнів словами: «Мир вам!» (Лк 24, 36); «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Йо 14, 27). Крім того мир є тісно пов’язаний із любов’ю до ближніх. Він є запевненням щирих і дружніх відносин між людьми, незалежно від їх статусу, національної, політичної, расової чи релігійної приналежності.
Особливо потреба миру є актуальною в наш час, коли на тлі широкомасштабної хвилі російської військової агресії проти України загроза війни висить над світом. Тому його пошуки і примноження є завданням усіх людей доброї волі. Особливим чином сприяти його примноженню повинні християнські спільноти і народи, які складають Церкву Христову.

У суботу, 20 червня 2026 року, для тринадцяти вихованців Дрогобицької Духовної Семінарії розпочався новий і надзвичайно відповідальний етап життя. Після шести років молитви, навчання, духовного становлення та семінарійного братерства вони отримали дипломи про завершення повного курсу богословських студій, завершивши один із найважливіших періодів свого формування на шляху до служіння Церкві та Божому народові.

Бендик Мирон

Так називається один із популярних сучасних фільмів. Назва добре надається до опису наявних «правил» ведення війн, хоча війна за визначенням є порушенням будь-яких правил людяності. Хтось підрахував, що людство за всю свою історію не воювало всього приблизно двісті років. Решта часу – більш чи менш інтенсивно – але війна тривала. Дехто пояснює войовничість чи ворожість властивостями людської природи. Цій темі присвячено галузь науки під назвою «вайоленсології» (від англійського слова violence – насильство).
Україна зараз втягнена в неоголошену (згідно з «правилами») війну, яка фактично стала для нас вітчизняною. Тридцять років тому багато людей дивувались, яким чином вдалося здобути незалежність без пролиття крові. Зараз, на жаль, здивування відійшло, замінившись жертовністю та геройською самопосвятою нації в ім’я незалежності та свободи.

Бісик Мар'яна

Коли 27 березня 2022 року, після недільної Літургії, мій чоловік-священик попросив мене, щоб я як психолог підтримала парафіян та підказала, як справлятися з новітніми воєнними викликами, я поглянула іконостас. На ньому, у нашому парафіяльному храмі, старі ікони, кожна дбайливо зберігає підпис про подружжя фундаторів та дату кінця ХІХ століття. Пригадую, як зловила себе на думці, що уже втретє у стінах цього храму хтось говоритиме про війну, яка прийшла у нашу Батьківщину.
Здається, наша країна вже звикла боронити себе від агресії східного сусіда. Проте наші покоління досвідчили досить великого часу миру і незалежності. Тому нам усім зараз варто освоювати психологію воєнного часу, аби зберегти стійкість та Світло, яке є у наших серцях.
Чи є у нас вибір?

Городиський Назар

Бізнес, економіка, підприємництво й інші подібні заняття можуть асоціюватись із чимось недобрим, брудним, а навіть корупційним і злочинним. Проте багато визначних церковних осіб своєю діяльністю зуміли знищити цей стереотип, продемонструвавши, що економіка та ведення бізнесу можуть творити добро. До прикладу, митрополит Андрей Шептицький, який був одним із найзаможніших людей Галичини, займався підприємницькою діяльністю, а зароблені гроші вкладав в освіту, мистецтво, шпиталі, розвиток Церкви, допомогу сиротам… Він мав власні засади ведення бізнесу, був прихильником науки й новітніх технологій. Ряд інших церковних діячів також уміло підходили до економіки та бізнесу. У цій статті пропоную ознайомитися з постаттю отця Тита Войнаровського – священника УГКЦ, який у кін. ХІХ – першій пол. ХХ ст. вміло поєднав душпастирське служіння з економічною діяльністю.

Побачив світ 106-й номер релігійно-суспільного часопису Дрогобицької духовної семінарії «Слово», який цього разу присвячений актуальній та багатогранній темі взаємин людини і природи. Випуск під назвою «Людина і природа» пропонує читачам християнський погляд на екологічні виклики сучасності, відповідальність за довкілля та покликання людини бути добрим управителем Божого творіння. У «Шпальті редактора» о. д-р Роман Андрійовський розглядає екологічну проблематику крізь призму християнської антропології та морального вчення Церкви. Автор наголошує, що руйнування природи — чи то через злочинний екоцид, спричинений російською агресією проти України, чи через людську байдужість і споживацьке ставлення до світу — є не лише екологічною, але й духовною кризою.

Цмоканич Микола

Біблісти (дослідники Святого Писання) дуже часто говорять, що християнину треба читати не лише Слово Боже, а й про Слово Боже, щоб краще його зрозуміти . Ми живемо за дві тисячі років після земної проповіді Христа, а тому й звикли до сучасних умов, звичаїв і обставин життя; почали в інший спосіб виражати свої емоції та почуття; часто думаємо, що люди перед нами думали про світ так само, як думаємо зараз ми. Тому, читаючи будь-яку давню книгу, не сягнувши історії, культури, археології та менталітету автора, ми, найімовірніше, допустимося так званої помилки презентизму – сприйматимемо події з точки зору сучасності, а не так, як це було насправді . Наприклад, у Біблії неодноразово описується жест розірвання на собі одежі: Рувим так зробив, коли дізнався, що його брата Йосифа продали в рабство (Бут 37, 29); первосвященник Каяфа теж роздер на собі одіж, коли подумав, що Ісус богохулить (Мт 26, 59-66), та багато інших епізодів (Бут 37, 31-35; І Сам 4, 12-17; ІІ Цар 22, 8-13). Ми можемо подумати, що це трішки дивний жест, але в часи земної проповіді Христа це був найглибший вияв горя, розпачу, жалю та обурення. Люди так виявляли свій внутрішній стан .
Таких деталей і нюансів у Святому Письмі міститься дуже багато. У цій статті пропоную розглянути «біблійні» валюти, способи вимірювання грошей, а також чому це так важливо знати, слухаючи й читаючи Слово Боже. Під час читання цієї статті варто читати біблійні посилання, вказані в дужках, аби подорож сторінками Святого Письма стала ще цікавішою і кориснішою!

Карпінець Михайло

«Людина є те, що вона їсть»,– ці слова, правдоподібно на подив багатьох, не належать якомусь відомому дієтологу, який дбає про здорове й красиве людське тіло, а німецькому філософу-матеріалісту Людвігу Фаєрбахові (1804-1872). Справді, людина для того, щоб жити, мусить їсти, а те, що вона споживає, немов стає нею, перетворюється у її плоть і кров. Проте, як розкриває нам Біблійне Одкровення, людина – це не лише тіло, але й дух і душа (пор. Бут 2,7). Тому ці слова німецького мислителя не слід розуміти тільки в прямому значенні. У сучасному світі людині не треба докладати великих зусиль, аби отримати потрібну їй інформацію. Щодня крізь наші вуха й через наші очі проходять масиви різноманітної інформації, більшою частиною якої ми навіть і не бажаємо володіти. Тому сьогодні важко не погодитись із думкою, що людина не лише споживає продукти, необхідні організму для життєдіяльності, але «кормиться» із гуглу, ютубу, інстаграму чи багатьох інших «медіапродуктів».
Ця «їжа», з одного боку, є теж необхідною для нас. Іноді вона не тільки приносить користь, як, наприклад, практичний лайфхак для домогосподарства, але в різноманітних умовах, зокрема в час війни, може навіть зберегти людське життя. Проте більшість контенту, який ми щоденно споживаємо, або не приносить нам нічого доброго, або, навпаки, завдає шкоди. Адже дуже часто ми стаємо жертвами оманливих фейків. А ще частіше в наш світогляд вкладають цінності, які ніколи не були притаманні нашій культурі. Тому сьогодні соціальні мережі стають проповідниками культури споживацтва. Хоч така назва асоціюється з їжею, однак вона заторкує усі сфери людського життя, оскільки закликає до задоволення найрізноманітніших бажань, незважаючи на ціну цього задоволення . Святий папа Римський Іван Павло ІІ у своїй енцикліці Centesimus Annus так навчав про небезпеку цієї соціальної моделі: «[…]відкидаючи незалежне існування і цінність за мораллю, правом, культурою і релігією, вона […]цілком зводить людину до галузі економіки і задоволення матеріальних потреб» .