Назар Городиський

«Не потоком шумних і галасливих фраз,
а тихою й невтомною працею любіть Україну!»

Біографічні штрихи

До життя Великий Митрополит був покликаний 29 липня 1865 року у с. Прилбичах. Походив зі стародавнього русинського (українського) роду, який отримав австрійський графський титул. У XIX столітті зазнав спольщення, а члени родини стали римо-католиками. Прізвищем «Шептицький» цей шляхетний рід завдячує родовому маєтку — селу Шептиці, що недалеко від м. Рудки на Самбірщині. При хрещенні за латинським обрядом у костелі Святої Трійці родового містечка Брухналя син Івана та Софії (з роду - Фредро) отримав ім’я Роман-Олександр-Марія. Початкову та середню освіту здобував удома та в гімназії святої Анни у місті Кракові. Опісля деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу залишив її та розпочав навчання на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. У 1888 здобув науковий ступінь доктора права. У 1888 здійснив подорож в Східну Україну та Росію, та вже в наступному році вступив до монастиря отців-василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім'я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. У 1892 був висвячений на священника у Перемишлі, а в 1896 став ігуменом монастиря святого Онуфрія у Львові.

Ярослав Мисак

Будучи ще малим хлопчиною та щонеділі відвідуючи Літургію у парафіяльному храмі, я щиро вірив, що близько двох тисяч років тому Христос одягався так само, як наш священник, служив таку ж службу Божу у подібному храмі, і так служать всі священники у всьому світі. Насправді ж від часів Спасителя і дотепер пройшло немало часу і багато що змінилося. Впродовж історії існувало чимало церковних традицій і звичаїв. І зараз різні народи по-різному моляться і почитають одного й того ж Творця, будучи об’єднаними в єдиній Христовій Церкві. Чому так є? Цьому ми завдячуємо особливому методу християнської проповіді, завдяки якій постали різні обряди й традиції, які враховують культурні особливості народностей і місцевості. Це – інкультурація.

Володимир Литвин

Господь створив у цьому світі усі необхідні для людини умови, щоб вона змогла стати його повноправним володарем. Саме поняття «культура» має подвійне значення. Воно походить від сакрального поняття «культу», тобто комплексу дій, поведінки людини по відношенню до Бога чи божества. Також воно пов’язане з «культивуванням» землі, окультуренням людиною природи. Таким чином у культурі тісно сплелися прослава Бога і облагородження навколишнього середовища . Ці два значення взаємодоповнюються.

Василь Хомин

Неповносправність сама по собі ― це велике страждання. Часто суспільство відкидає осіб з особливими потребами, не приділяє їм належної уваги. Їх часто не розуміють, а навіть, як це не прикро, дискримінують. Водночас маємо пам’ятати, що кожна людина створена на образ і подобу Божу. Кожний, хто приходить у світ, є дитиною небесного Отця і має безсмертну душу. Це стосується й осіб з особливими потребами. Навіть більше! Цих осіб можемо вважати своєрідним даром, бо вони вчать нас відкриватися до іншої людини і виходити їй назустріч у любові та готовності допомогти. Неповносправні – це скарб Божої присутности, який потрібно віднайти, очистити і прийняти. Аби бачити у кожному людину, сотворену на образ і подобу Божу, треба мати не лише розплющені очі, але й відкрите серце.

Ярослав Мисак

Священник. Переважна більшість з нас принаймні в загальному знає, хто такий священнослужитель, яким є його служіння, що кандидат до священства має закінчити духовну семінарію, отримати свячення з рук єпископа... Але мало хто усвідомлює, що кожен християнин є священником. Дуже важливим для кожного є відкрити у собі те, що Церква називає загальним священством мирян.

Ярослав Мисак

У сьогоднішній статті розглядатимемо проблематику евтаназії. З одного боку, це питання дуже просте, оскільки нині в Україні немає широкого суспільного обговорення цієї теми. А з іншого – справа навіть не в самій евтаназії, а в глибокому її корінні, у тому, звідки вона бере свій початок.

Дмитро Білий

Дорогий читачу, у цій статті пропоную твоїй увазі твір видатного письменника Ернеста Гемінґвея «Фієста. І сонце сходить». Ця книга розповідає про людей, які в післявоєнний період намагаються відшукати сенс життя. Однак, на жаль, вони помилково шукають щастя в пристрастях, які спочатку приносять тілесне задоволення, а згодом убивають навіть бажання жити. Ця книга про те, як людина використовує свій дорогоцінний час для творення культури споживацтва, яка є культурою смерти — не життя.

Студенти Дрогобицької духовної семінарії, крім навчання, виконують різноманітні служіння і в стінах семінарії, і поза нею. Все це комплексно сприяє їхньому приготуванню до майбутнього священичого служіння. Нещодавно на електронну адресу нашої семінарії прийшов лист вдячності, в якому розповідається про один з аспектів діяльності наших семінаристів. На прохання автора дозволимо собі навести його повністю в оригінальній редакції.

Микола Цмоканич

«Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й батьківщини. Зі своїм народом та батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо найбільшим добром s і святим обрядом, яким дорожимо, – але ще і спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… І цілою віковою минувшиною, і спільною українською кров'ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… І спільним бажанням та потребами, і спільними терпіннями і злиднями» (Митрополит Андрей Шептицький, Пастирське послання до духовенства та вірних Найбільша Заповідь, 1901).

Святослав Радик

Отець Микола Кондрат народився 16 травня 1876 року в селі Струсів, яке зараз знаходься в Теребовлянському районі. Закінчивши початкову школу, він почав навчатись у середній школі,яку вели отці-салезіяни. Вона знаходилась у Львові. Коли Микола закінчив перші два гімназійні класи, владика Сильвестр Сембратович відправив юнака до Риму на навчання в Колегіумі De Propaganda Fide (Поширення віри). З навчанням у майбутнього пастиря все складалося добре ще з дитинства, він мав доволі велику зацікавленість у науці, а тому незабаром зміг отримати два докторати: один з філософії в 1895 році, а другий - з богослов’я в 1899.