Петруняк Тарас 


24 лютого 2022 р. розпочалася нова хвиля широкомасштабної російської збройної агресії проти України. Для багатьох у цьому світі не вірилося, що у ХХІ ст. у центрі Європи можна намагатися збройною силою змінювати кордони, намагатися фізично винищити цілий народ лише тому, що комусь не подобається його мова, релігія, спосіб мислення. Тим не менше стався цей трагічний день, який вкарбується у свідомості кожного українця і назавжди увійде в історію сучасної України. День, який змінив кожного українця. День, який поділив час на «до» і «після». День, який увійде в підручники з історії України. Саме в цей день Російська Федерація розпочала нову хвилю повномасштабної війни проти України. Українці, які завжди були волелюбним народом і не погоджувались на рабське становище, одразу ж дали гідну відсіч лютому окупанту і вже понад місяць чинять гідний спротив ворогові. Впевнений, що на початку цієї жахливої війни кожен ставив перед собою запитання: а чим я можу бути корисний і яку роль повинен відігравати у цій війні?
Найперше потрібно відмітити, що завданням та обов’язком українських військовослужбовців є зі зброєю в руках стати на захист своєї Батьківщини. Про це, зокрема, наголосив у своєму зверненні з приводу початку війни в Україні Глава й Отець УГКЦ Блаженніший Святослав: «Це наше природне право і святий обов’язок боронити свою землю і свій народ, свою державу і все, що є для нас найрідніше: родину, мову і культуру, історію і духовний світ!» .
Однак не кожен українець з різних причин має змогу брати участь у захисті нашої держави зі зброєю у руках. Чи це означає, що ми повинні, склавши руки, сидіти вдома та очікувати перемоги? Насправді, кожен має свій фронт, на якому повинен вести війну для осягнення спільної цілі – справедливого миру і власної перемоги. Ми всі є воїнами, однак кожен має свій фронт у тому, щоб наблизити довгоочікувану перемогу над агресором. По-різному можуть виглядати ці способи боротьби за досягнення поставленої цілі.

Молитва
«Коли Господь не зберігає міста, - дарма пильнує сторож», - каже Псалмоспівець (Пс.127,1). Тому всі ми як християни маємо обов’язок молитися за наше військо, за мудре правління нашою державою. Своєю молитвою ми повинні просити у Бога захисту для українських військовослужбовців та мирних жителів. За період війни вже є чимало свідчень про те, як сила молитви оберігала від ворожих наступів.
Волонтерство
Ще одне, що може і повинен робити кожен, – це бути волонтером. У час, коли наші захисники стримують наступи ворога, необхідним є гідне та сумлінне служіння у тилу. З початком цієї кровопролитної війни ми побачили як українці з різних регіонів України об’єдналися для допомоги у зібранні грошей чи продуктів харчування для нормального забезпечення воїнів та тимчасово переселених осіб. У наших містах та селах з’явилися різні штаби для зібрання допомоги. Місією кожного свідомого громадянина є допомагати потребам української армії, ранених чи переселенців. Прикладом тут є волонтери, які власними силами та невтомною працею наближають день української перемоги. Збирати їжу на передову, плести маскувальні сітки, годувати, одягати і поселяти біженців – ці і ще чимало інших речей є дуже актуальними у наш час. Однак необхідно пам’ятати, що наше волонтерство повинне бути відповідальним та сумлінним. У сфері цієї діяльності не може бути присутнього жодного зловживання.
Українська мова і культура
Одним із мотивів нападу росіян проголошувався нібито захист «російськомовного населення». Напевно, багато українців лише з початком цієї жахливої війни зрозуміли наскільки важливим фактором є мова. Українська мова століттями нищилася, але завдяки видатним українським діячам збереглася і сьогодні ми, як їхні нащадки, можемо вільно нею розмовляти. Сьогодні як ніколи є актуальними слова великої поетеси Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову». Тому так важливо відкинути суперечливі твердження про те, що «немає жодної різниці, якою мовою розмовляє людина» або «мова не на часі». Саме зараз важливо відкинути мову ворога та розмовляти українською. Можливо, не все буде вдаватись одразу, але, приклавши зусилля, можна осягнути мету. Натомість необхідно нагадати, що люди, які ціле життя розмовляють українською, повинні допомогти своїм співвітчизникам відкрити для себе українську як мову власного спілкування. Це означає на ментальному рівні відсунути на задній план російську культуру: музику, фільми і т.д. Натомість слід плекати, розвивати та відкривати багатство своєї культури, яку, на жаль, ми часто занедбуємо, а натомість приймаємо щось чуже. Це і буде ще одним кроком до наближення української перемоги.
Інформація
У сучасному світі часто чуємо вислів «інформаційна війна». Це війна, яку ворог веде у соціальних мережах та засобах масової інформації. Метою цієї війни є подати людям неправдиву інформацію, дезорієнтувати та поширити паніку. Правильною поставою у протидії такої агресії ворога повинно бути критичне мислення та аналіз інформації, яку зустрічаємо навколо себе. Слід спиратися лише на правдиві джерела та відкидати інформаційне сміття, яке часто поширює лише паніку та покликане до того, щоб ми опустили руки і зневірилися. Не треба розчаровуватися, а підтримувати один одного. Потрібно надіятися на Бога, який є Володарем нашого життя. Варто виконувати ті прохання та заклики, які дають нам органи безпеки – під час повітряної тривоги слід ховатись в укриття, не фотографувати українську військову техніку чи пересування наших військ і т.д.
Переселенці
З огляду на російську агресію чимало людей були вимушені покинути рідні домівки. Часто ці люди не мають можливостей для того, щоб знайти помешкання для тимчасового перебування. Проявом людяності та співчуття кожного, хто проживає на території, де немає активних бойових дій, є прийняти тимчасово переселених осіб та забезпечити їм нормальний спосіб життя. Сумно спостерігати, коли часто люди піднімають ціни для здачі житла, намагаючись заробити гроші на чужому горі. Пам’ятаймо Христові слова: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25, 40).
Ми повинні спільно об’єднатися та разом наближати нашу перемогу. Приділяймо більше часу для вимушених переселенців, адже це люди, які, можливо, навіть назавжди втратили рідних, друзів та свої помешкання. Вміймо бути співчутливими до їхнього горя. Будуймо стосунки з ними, розмовляймо про важливість мовного питання. Крім цього – заохочуймо їх до спільної молитви. Живімо таким християнським життям та поставою, щоб ці люди могли запитати про Бога та нашу віру, бо часто наш приклад та спосіб життя є набагато більше промовистим, аніж сказане слово.
Висновок
Проти ворога воює ціла країна, але кожен має свій фронт. Є багато способів, як ми можемо бути корисними під час цієї війни. Ми перелічили лише декілька. Найвагомішу роль у війні ми відіграємо тоді, коли змінимо свій попередній спосіб мислення, відкинемо байдужість і станемо справді важливою цеглинкою у творенні України. Ця війна загартує український народ, адже за словами Євгена Коновальця: «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю» .

Особистий фронт: яка моя роль у цій війні? // СЛОВО №4 (89), березень-травень 2022