диякон Дмитро СЕНЕЙКО

Кожну людину варто поважати, шанувати й надавати всім рівні можливості для життя й діяльності. З цим, мабуть, погодяться усі. Для цього, зрештою, й існують такі політико-соціальні утворення як демократичні держави. Але напрошується запитання: Чому? Навіщо мені так мислити й поводитись передусім щодо себе самого, а також щодо решти семи з копійками мільярдів істот, дещиця котрих мені трапиться протягом мого життєвого шляху? А ще, будучи заглибленим у християнство, віднаходжу тут ще більш вражаючі речі: виявляється, я покликаний з певним трепетом ставитись до себе й до решти людства, сприймаючи всіх, незалежно від національності, віросповідання, особистісних якостей та фізіологічних обмежень, майже як богів, через те що всі наділені божественною гідністю! Ось про це цікаве, багатозначне, заблукане в міріадах людських точок зору слово – про гідність або ж цінність людини – і поведемо мову. 

Черговий номер релігійно-суспільного часопису «Слово» Дрогобицької духовної семінарії присвячений темі богослов’я людського тіла. У «Шпальті редактора» о. д-р Роман Андрійовський звертає увагу кризу сучасного ставлення до людського тіла, його знецінення та заохочує до пошуку справжнього його розуміння. Пояснюючи мотиви обрання саме такої основної теми 104-го випуску "Слова", автор, зокрема, пише: "Сучасна культура створила химерну ситуацію, де тіло людини стало об'єктом безпрецедентного захоплення та уваги, але при цьому втратило свою внутрішню цінність і сакральність. ... Тіло редукується до товару — об'єкта задоволення, інструменту продуктивності, матеріалу для комерційного використання. Гедоністична культура обіцяє щастя через задоволення бажань, але насправді залишає внутрішню пустку і духовне вихолощення".