п. Мар’яна Бісик, викладач ДДС

Психологи називають спілкування взаємодією двох або більше людей, спрямованою на узгодження і об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Це – важлива духовна потреба людини. Воно творить стосунки між людьми а також допомагає нам зрозуміти та стати тим, ким ми є. Проте завжди варто пам’ятати, що, з одного боку, процес спілкування може бути конструктивним і вести до взаєморозуміння, а з іншого боку – незрозумілим та вести до сум’яття.

Володимир Тухлян

Після чудесного воскресіння єдинородного сина вдови з Наїну «чутка про Ісуса ро-зійшлася по всій Юдеї і по всій країні» (Лк 7, 17). І ось коли Ісус у супроводі апостолів і де-кількох жінок проходив через міста і села, проповідуючи й звіщаючи добру новину про Цар-ство Боже, зібралась навколо нього сила народу, щоб послухати Його слів і переконатися в правдивості чуток. Тим, які прийшли до нього з усіх міст, Ісус говорить про Царство Боже у притчах. Чому ж він говорить до них у притчах? І як у притчі про сіяча відображена недос-коналість людських слів і цілковита повнота Божого Слова?

п. Андрій Кітик, випускник ДДС

Більшість із нас виховувалася на тезах визначальної ролі мови для людського суспільства. Мабуть, кожен українець знає слова М. Рильського: «Як парость виноградної лози, плекайте мову». І з постулатами архіважливості феномену мови, так чи інакше, всі ми живемо. Спробуймо поставити собі питання: яке значення має мова для нас – християн, і яке її місце в наших стосунках з Богом.

Іван Гавриляк

«Диявол [...] душогубець від самого початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню – не зі свого говорить, бо він брехун і батько брехні», – ось такими словами Святе Письмо характеризує першопричину та зачинателя брехні (Йо 8,44). Після того, як диявол збунтувався проти Бога і відпав від Нього, він хоче повести за собою й людину.

Михайло Бринько

Кожен з нас, напевно, чув твердження, ніби церковнослов’янська мова є значно кращою, ніж українська, більш сакральна, а тому не варто перекладати з неї українською давні богослужбові тексти, бо це перешкодить «тяглості» церковної традиції. Інші ж, навпаки, виступають за те, аби всі богослужбові тексти були перекладені зрозумілою мовою, навіть якщо нею неможливо передати всього багатства церковнослов’янських термінів. Така полярність позицій призводить до конфліктів, які періодично то затухають, то спалахують з новою силою серед вірних різних конфесій. Чи існує можливість примирити прихильників протилежних точок зору?

Андрій Витівський

Уявімо собі дитину, в руках якої автомат… Вона бавиться ним, крутить-вертить, спрямовує в різні боки. Моторошне видовище, чи не так? Звичайно, така картина наводить на нас страх і трепет, та, на жаль, ми не розуміємо, що кожного дня відбувається така ж ситуація, коли ми, мов діти, забуваємо, яку зброю тримаємо в руках – Слово.

о. Мирон Бендик, ректор ДДС

«Багато разів і багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх же цих днів Він говорив до нас через Сина» (Євр 1, 1-2). Через Сина Божого Він навчив нас говорити до Нього «Отче!» і відкрив, що ми – Його улюблені діти. Отець завжди промовляє до нас через Єдинородного Сина Своє Боже Слово, Котре, як і Його Син, єдине і неповторне. У цьому Слові Він повністю «висловився», відкрив Свій Отчий задум. Отець споконвіку родить Слово, Яким і через Якого «все сталося» – і на небі, і на землі. У певний момент історії це Слово Боже «сталося Тілом і поселилося між нами».