Всечесні Отці, дорогі у Христі брати. Зараз ми перебуваємо у часі поминання Великого Свята Воскресіння ГНІХ. Народні перекази часто рівняють Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці з Великоднем – Христовим. «Сьогодні спасення нашого початок і явління людству віковічної тайни: Син Божий сином Дівиці стає і Гавриїл ласку благовіствує». Отже отримавши можливість виголосити слово, я не вагався ні на хвилину, знав бо про що ж маю говорити. Тому у сьогоднішній проповіді брати, я би хотів, щоб ми звернули наші духовні очі і порозважали про значення Пресвятої Богородиці для нас, семінаристів, що готуємося до священства.

Починаємо наші роздуми над тайною Богоматеринства і постаттю Богородиці, і я би хотів сьогодні зостановитися на моменті нашої віри щодо Марії. Якою є ця наша віра, чи щирою є наша набожність до Пречистої Діви? В сучасному християнському світі Богородиця насправді є «каменем спотикання» і певним «індикатором» щирості віри.

Роздумуючи над Богородичними святами хочу роздумати з вами над святом, яке нас збирає до семінарії після літніх канікул. Це свято останнє із дванадцятьох літургійного року і останнє з тих, яке ми святкуємо перебуваючи на літніх вакаціях. Свято Успіння Богородиці у наших моліннях-переспівах назване дивним чудом: Не спостерігається у цьому святі суму, хоч померла Пресвята Богородиця, навпаки, все проникнуте радістю, піднесенням та надзвичайним маєстатом: «Радій, Гетсиманіє, свята оселе Богородиці»

Молячись кожного дня Господню молитву «Отче наш», ми промовляємо такі слова, які мали бути синергійною співпрацею Бога і людини, для її освячення і обожнення, преображення себе і всього творіння, аж до того, щоб стати синами Божими по благодаті. Саме це було в задумі Божому. Це слова «Нехай буде воля Твоя». Звернемо свій погляд на наших прародичів Адама і Єву. Будучи в раю і виконуючи волю Отця: "з того дерева не їстимеш плоду", жили чудовим життям володіли всім, що дав їм Господь.