ВСТУП
У середовищі сучасної культури, позначеної тенденціями релятивізму та гедонізму феномен монашества породжує подив, нерозуміння і запитання: для чого деякі особи і сьогодні живуть нераціональним життям, зародженим на початках християнської ери, що виступає певним протиріччям до тих умовних благ, які пропонує людині теперішня цивілізація з розмитими моральними засадами та знеціненими духовними орієнтирами? Що може сказати сучасній людині цей чернечий подвиг і чого навчити?

Інтерв'ю з ієром. Полікарпом Марцелюком

Ієромонах Полікарп Марцелюк, ЧСВВ – голова Місії «Постуляційний центр беатифікації УГКЦ», створеної Синодом єпископів УГКЦ у травні 1992 року для допомоги Патріарху та місцевим єрархам у проведенні беатифікації та канонізації cвятих. Сьогодні вона діє у м. Львові на пл. Соборній, 3а (http:// missiopc.blogspot.com).

ВСТУП
Яке місце в житті людини посідає смерть? Чи насправді вона така страшна, як її описують? Чи існує загробне життя, і чи є в людини надія на безсмертя? Мабуть, немає такої людини, яка б за життя не задумувалася над власною смертю. Людина – єдина з-поміж усього Господнього творіння, яка усвідомлює власну минущість. Таке усвідомлення в людини виникає внаслідок пережиття нею смерті собі подібних. Тоді вона розуміє, що колись і її життю настане кінець.
Питання смерті цікавило людство ще з початків зародження цивілізації, свідченням чого є вироблені впродовж розвитку людської свідомості різноманітні уявлення про смерть та загробне життя. Хтось у смерті вбачав позитив, а хтось – суцільний негатив. Зрештою, ті, хто до смерті ставився позитивно, були критично налаштовані до самого земного життя. Для інших думка про майбутню смерть породжувала страх та трепет, особливо з кожним роком прожитого ними життя.

Інтерв'ю з о. Рафаїлом Турконяком

Доктор богослов’я та літургіки, знавець класичних мов, лауреат Шевченківської премії Рафаїл Турконяк ще з 1975 р. займався біблійною текстологією. Тоді, за дорученням патріарха Йосипа Сліпого, отець Рафаїл розпочав перекладати українською мовою Острозьку Біблію – перший повний церковнослов’янський переклад Святого Письма. У 1993 р. Українське Біблійне Товариство (УБТ) запросило о. Рафаїла Турконяка для нового перекладу Біблії сучасною українською мовою. У 2000 р. була закінчена праця над перекладом Нового Завіту, а повний переклад Біблії вперше був презентований 21 червня 2011 р. у Києві. Зараз отець Рафаїл Турконяк проживає у м. Львові та люб’язно погодився дати інтерв’ю для релігійно-суспільного часопису ДДС «Слово».

Володимир Тухлян

Дорогий читачу, коли я вперше у церкві почув Євангелія, то зауважив слова «Від Йоана», наступного разу – «Від Матея», потім ще «Від Марка» і «Від Луки». Мені стало цікаво, чому аж чотири людини писали про життя одного Вчителя? Якщо так, то чому не більше, або чому не менше? Чи існує якась різниця між ними? Тому в черговому номері журналу «Слово» спробую дати відповідь на питання, які зацікавили мене ще в дитинстві. Неможливо вповні висвітлити все, що стосується заторкнутої теми, тому головна мета цієї статті полягає у тому, щоб побачити особливу рису кожного автора.

ВСТУП
Дитинство є невід’ємним етапом на шляху розвитку кожної людини. Виховання – це найважливіше завдання тих, хто опікується дитиною: чи то батьки, чи вихователі або вчителі, чи духовні наставники. Суть виховання дитини полягає у цілій сукупності позитивних дій, спрямованих на розвиток чада. Для процвітання та добра Церкви та народу питання виховання є одним із найважливіших, бо саме молоде покоління є майбутнім країни та Церкви. Справжнє виховання, завданням якого є формування людської особи відповідно до остаточної цілі її життя, а також на благо суспільства, членом якого є людина і в якому вона, дозрівши, буде виконувати певні функції .

п. Олег Цимбалюк, викладач ДДС

У попередніх двох номерах «Слова» були висвітлені життєві стежини двох непересічних особистостей – отця Петра МЕКЕЛИТИ (див. № 72, сс. 24-25) та отця Степана ВЕНГРИНОВИЧА (див. № 73, сс. 30-31). Зараз хочемо познайомити наших читачів зі ще одним слугою Божим, який народився та священнодіяв на території сьогоднішньої Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ і з 2002 р. також є у списку беатифікаційного процесу мучеників УГКЦ ХХ століття – о. Михайлом ВОВЧИКОМ.

п. Олег Цимбалюк, викладач ДДС

Сьогодення пропонує нам численні приклади для різноманітного наслідування. Католицька Церква кожного дня спогадує пам’ять якогось святого, наслідуючи життя якого можемо осягнути святості. Українська Греко-Католицька Церква в ХХ ст., яка зазнала жахливих впливів комуністичного і фашистського режимів, подарувала нам чимало українських мучеників за Христову віру та Церкву. Багато з них ще досі є недостатньо вивченими, а декотрі вже стоять у списку визнання блаженними чи святими. Нижче пропонуємо життєвий шлях о. Петра МЕКЕЛИТИ, життєвий шлях якого є зразком до наслідування. Цей глибокоосвічений, повний віри та любові до Церкви і свого народу священик з великою посвятою віддав своє життя на служіння людям та Богові, до останку випивши чашу приготовлених терпінь, прослявляючи Бога та поширюючи Його Царство поміж нами на землі.

Інтерв'ю з о. Ігорем Бойком

З другої половині ХХ ст. відбувається стрімкий розвиток біологічних наук. Вченим-медикам вдалося розшифрувати геном людини, тобто стало доступним розпізнання коду ДНК. Таким чином науковці отримали можливість втручатися у чинну структуру людини. З’явилася можливість її штучного запліднення, клонування. Ці новітні досягнення є водночас і новітніми проблемами. У ХХ ст. виникла біоетика – наука, яка має за мету не допустити людство до самознищення. Про загрозливі виклики перед людським життям ми говоритимемо із ректором Львівської духовної семінарії Святого Духа Української Греко-Католицької Церкви керівником Школи біоетики Українського католицького університету о. д-р Ігорем Бойком.

Віталій Миська

На кожній Божественній Літургії у Символі віри ми згадуємо засновану Христом Церкву, яка є єдиною, святою, соборною і апостольською. Це – віросповідування Церкви соборно окреслили Святі Отці в Нікейсько-Царгородському Символі віри. При цьому, як зазначає Катехизм УГКЦ, вони опирались на сповідування віри, що використовувалися ще від апостольських часів.