Усі ми ще зі шкільних років пам'ятаємо, що історія людства ділиться на відповідні епохи: стародавній світ, середньовіччя, нова доба і т.д. А життя до того прийнято вважати доісторичною епохою. Власне про факти, які стосуються її, і йтиме мова у даній публікацїї. Можливо, багатьох читачів здивує сама назва статті. Але якщо ми зустрічаємо у книжках такі словосполучення як «доісторичні люди» або «доісторичні племена», то згідно з логікою має бути й доісторична історія. Адже історія - це наука, яка вивчає розвиток людства.  

Існує переконання, що цю доісторичну епоху дуже добре дослідили, тож багато речей, які про неї пишуть, на загал сприймаються як незаперечні факти. Тобто з такою ж долею ймовірності, як, наприклад, зруйнування Києва військами Батия чи, скажімо, битва під Берестечком. З'являються навіть історичні романи про те, як жили люди в доісторичний період. На цю тему знімаються не лише документальні, але й художні фільми, як-от «Мільйон років до нашої ери». Тому більшість людей не сумнівається, що доісторична історія була саме такою, як її подають у шкільних підручниках. А як бути з фактами?

Згідно з усталеним стереотипом, чим далі йти в глибину часу, тим люди були більш дикими, примітивнішими і більш ... волосатими. На цій, власне, останній прикметі, зупинимось детальніше. Нагадую читачам, що найдав-ніших людей прийнято зображати з густим волосяним покровом не лише на голові чи обличчі, але й на всьому тілі тому, що вони начебто походять від мавпи. Можливо, вони дійсно такими й були. Врешті-решт і в наш час існують люди із підвищеним, аніж звичайний, волосяним покровом. І ніхто не ставить під сумнів, що вони є Ното заріепз. Але справа в іншому: ніде археологам не вдалося знайти шкіру древньої людини, щоб підтвердити, що на ній був густий волосяний покров. Найдавніше заморожене людське тіло - так званої людини тірольської або ецці - знайдене у 1991- зображенні древніх людей ми маємо справу не стільки з фактами, скільки з фантазією.

Для чого тут взагалі згадалось про волосся? А ось для чого. Якщо люди дійсно походять від звірини, то чому протягом еволюційного процесу вони так дуже «облисіли». Мається на увазі втрата волосяного покрову на більшій частині тіла. Адже в часі їхньої нібито еволюції клімат ішов не до потепління, а до похолодання. Дехто пояснює це тим, що люди стали носити одежу зі звірячих шкур. Але що було швидше - втрата шерсті чи носіння одежі? На підставі такої простої речі як волосяний покров вже можна судити, наскільки незаперечними є так звані загальновідомі факти доісторичної історії.

Тепер щодо людських винаходів. Як ми усі пам'ятаємо, люди поступово освоювали найбільш примітивні знаряддя праці: палицю, дрюк, заточений камінь, пізніше з'явився спис, згодом - лук, далі колесо і т.д. І на появу кожного із цих винаходів мали піти століття, а то й тисячоліття. А далі невідомо з якої причини появи¬лися єгипетські піраміди. Тобто, тільки вийшовши з напівдикого життя, люди збудували чудо архітектури, яке стоїть до наших днів і яке навіть у теперішній час важко відтворити. Нагадую, що, крім Єгипту, піраміди, правда іншого формату,будували ще в доколум- бовій Америці, де не було колеса. Отже, як бачимо, так звані загальновідомі факти дають більше запитань, аніж відповідей.

А далі - про речі маловідомі. Усі знають, що означає абревіатура НЛО. Але рідко хто чув іншу абревіатуру - НВО (невідомий викопний об'єкт). Власне про це явище - наша подальша розповідь. 1944-й рік. У місті Нінгуд (Шотландія) робітники знайшли у закам'янілому пісковику залізний цвях довжиною 23 сантиметри. У цьому не було б нічого особливого, якби не вік пісковика. На думку учених, йому ... 400 мільйонів років. 1889-й рік. У Намні (штат Айдахо, США) під час буріння свердловини на глибині 91,5 метра була знайдена маленька фігура жінки, виліплена з глини. 1928-й рік. Робітники шахти в Хіверні (штат Оклахо- ма, США) на глибині близько 100 метрів при видобутку вугілля знайшли декілька бетонних блоків. Це були правильні куби із довжиною ребра ЗО сантиме¬трів. Усі грані кубів були ретельно відшліфовані. При подальшій праці знайшли фрагменти стіни, складеної з таких блоків. Вік вугільного пласту, який розробляли, - 280 мільйонів років (див. Н. Н. Непомнящий, А. Ю. Низовский, «Сто великих тайн», Москва - «ВЕЧЕ», 2006. стор. 39-41). Крім вище згаданих артефактів, у різних місцях світу у вугільних шахтах, у пластах, яким приписують мільйони ро¬ків, знайшли ще такі речі: маленький залізний кубик, заліз¬ний горщик, золотий ланцюжок, людський череп і людську ще¬лепу. І це ще не все.

Шістнадцятого березня 1982-го року біля міста Глен-Роуз (штат Техас, США) археологічна експе¬диція, яку очолював доктор Бау, зняла вапняковий шар товщиною ЗО сантиметрів, під яким вияви¬ли сліди людини і ... динозавра. Розташовані в одному напрямку у деяких місцях сліди динозав¬ра покривали людські. Скоріш за все, він переслідував люди¬ну, яка рятувалась втечею (див. Даг Шарп, «Революция против зволюции», Санкт-Петербург, 2003. стор. 36 і також Джо Вайг і Ніколас Комнінеліс, «Крах Дар- віна», «Стефанос», 2005, стор. 60). Чи були якісь спроби пояснити ці вражаючі факти? Уфологи і окультисти, ясна річ, відразу усе взялися приписувати інопланетянам, які нібито мільйони років до появи людини відвідували Землю. Але усі знахідки, про які згадувалося, і усі сліди явно зем¬ні. Тому існує інша думка, більш проста і логічна: проблема датування.

До недавнього часу так званий радіовуглецевий аналіз вважали найбільш надійним ме¬тодом датування, щоб визначити, скільки років має та чи інша археологічна знахідка. Але все змінилося після дослідження Ту-ринської плащаниці. Як відомо, цю реліквію було піддано дуже прискіпливим фізичним, хімічним і біологічним аналізам. І майже всі вони вказували на її правдивість. За винятком, власне, радіовуглецевого дослідження, яке показало, що нібито плащаниця походить з ХІІІ-ХІV століт-тя. Саме з цієї причини питання про автентичність Туринської плащаниці і досі залишається відкритим. Після випадку з цією реліквією стали більш ґрунтовно вивчати метод радіовуглецевого аналізу. І виявилося, що він дає більш-менш правильні результати, якщо об'єкт дослідження перебував у кімнатних умовах. А якщо він побував або у вогні, або у воді, то будуть мати місце серйозні відхилення чи в бік «старіння», чи в бік «омолодження» об'єкту. Ось декілька прикладів: «Радіовуглецевий аналіз мумі¬фікованих тюленів, виявлених у Південній Вікторії, показав, що їхній вік коливається в межах 615-4600 років. Вік щойно вбитого в Макмурдо тюленя відповідно до цього аналізу становив 1300 років... Обстежені цим способом живі змії нібито «померли» 27000 років тому», «Крах Дарвіна», «Стефанос», 2005, стор. 64-65). Тепер, якщо на підставі цього згадати артефакти НВО то стає зрозумілим, що уся справа не в інопланетянах, а в тому, що ми маємо дуже сумнівне визначен¬ня хронології доісторичної епохи. А це означає, що усі загальновідомі знання про цей період є не більше ніж гіпотезою. Автор цих рядків не береться стверджувати, що все написане в шкільних підручниках є неправдою, ані не намагається представити якусь власну версію. Просто слід визнати, що ми знаємо про цей період дуже і дуже мало. А на підставі цих знань ми не можемо робити ніяких попередніх висновків. А саме на висновках з доісторичної історії і побудовано багато сучасних хитких теорій. В першу чергу - теорія Дарвіна. Також на підставі них намагаються поста-вити під сумнів деякі біблійні місця. Так, наприклад, часто можна зустрітись із твердженням, що Ной не міг збудувати ковчег, бо в його час люди не вміли будувати кораблі. Відносно цього, то по-перше Святе Письмо пише, що Ной не сам додумався будувати ковчег, а Бог дав йому вказівку не тільки що будувати, але й як будувати. По-друге, вище вже наводилися артефакти із розряду НВО. На тлі їх твердити, що люди не могли будувати кораблів, ви-глядає несерйозно. По-третє, не забуваймо ще про піраміди, які є річчю грандіознішою за кораблі.

Той факт, що якась частина людства у древні часи жила в печерах, нічого ані не доказує, ані не заперечує. І в наш час в окремих регіонах, наприклад, у Папуа Новій Гвінеї або в нетрях басейну Амазонки є племена, що живуть первісно-общинним ладом. І нікому не приходить на думку стверджувати, що вони є неповноцінними людьми. В той же час в інших місцях люди запускають кораблі у космос і користуються інтернетом. Подібно і з печерними людьми. Адже дуже часто там, де знаходять їхні по-мешкання, одночасно знаходять й печерні наскельні малюнки тва¬рин або людей. А це, як відомо, могли зробити тільки правдиві цьото. І це не виключає, що у той же час в іншому місці земної кулі люди могли мати більш розвинуту цивілізацію. У свій час «ЖВ» у статті «Небраський детектив» ( №№ 1-2, 2006 р.) писала про знахідку скелета не¬андертальця в ... кольчузі. Кольчуга промовляє не тільки про розум, але й про цивілізацію.

Тепер повернемось до Вічної Книги. Якщо взяти для порівнян¬ня біблійну розповідь про початки людства, яка вміщена в Книзі Буття, то побачимо, що вона має набагато більше аргументів «за», ніж загальноприйнята. Так, наприклад, у різних племен і народів, які розкидані у найвіддаленіших регіонах нашої планети, збереглися розповіді, що нагаду-ють історію про Адама і Єву (конкретніше про це див. «Адам і Єва: вигадки чи реальність?», «ЖВ», №1, 2007 р.). Подібно також збереглася на різних континентах і островах розповідь про те, що колись мав місце великий потоп, від якого врятувалася лише не¬велика горстка людей. І до того ж, не було дотепер ніякого наукового відкриття чи знахідки, які б ставили під сумнів правдивість Вічної Книги.

На завершення цієї публікації доречно буде процитувати слова знаменитого англійського політи¬ка Уїнстона Черчілля: «Ми вважаємо, що найбільш науковим, найбільш здоровим і найбільш переконливим буде буквальне прийняття біблійної розповіді. Ми впевнені, що усе відбулося так, як записано у Святому Писанні. Ми можемо мати повну впевненість у тому, що усе, що відбулося, ставалося з людьми, подібними до нас, і що їх пережиття ретельно записані і збережені протягом століть, ще з більшою точністю, ніж телеграфні повідомлення наших днів ... Нехай вчені і дослідники збільшують свої знання і роблять усі можливі пошуки подробиць записів тих віддалених віків, що дійшли до наших днів. Цими досліджен¬нями вони тільки докажуть нам простоту і глибоку точність записаних істин, які до сих пір освячують шлях людства) (див. А. Ю. Низовский, «Сто великих реликвий мира», Москва - «ВЕЧЕ», 2008. стор. 5-6).