Віра і наука – гармонія чи протиставлення? |
|
|
|
Петро ВОЙТОВИЧ
З давніх-давен людина ставила собі запитання, чи є щось за межами її пізнання і буття. Вона розуміла, що має бути якесь вище буття, і це розуміння вклала в ідею Бога. Уявлення про Бога як про надприродну дійсність закладене в людській свідомості, тому вона завжди прагнула осягнути вірою або ж розумом цю надприродну дійсність. Віра в Бога — основоположний принцип будь-якої релігії. І цей пошук Бога ми знаходимо в різних культурах і релігіях в різні періоди. Так, у грецькій філософії Бог розумівся як певний Абсолют, Деміург чи Єдине. Він дав поштовх створенню світу, але ним не управляв. У поганській філософії був цілий пантеон богів, в яких вони вірили. Поряд із тим розвивалися і монотеїстичні релігії, а саме: юдаїзм, християнство та мусульманство, зі своїм баченням Бога як особи.
|
|
Молитва – сестра та подруга посту |
|
|
|
о. Степан УГРИН, духівник і викладач Знову прийшов час Великого посту, період особливий не тільки в загальноцерковному житті, а й у житті кожної окремої людини-християнина. Окрім традиційних відомих приписів, котрі кожен християнин знає і намагається зберігати, дуже добре, коли їх сприйме особисто, тобто намагатиметься поставити їх в площину власних життєвих труднощів, пошуків тощо. При такому особовому підході вказівка не споживати тієї чи іншої страви, набиратиме ще більшого значення, коли буде йти в парі з духовною працею над собою: інтенсивнішою молитвою, ділами милосердя.
|
Коли християнин зневірюється… |
|
|
|
о. Дмитро Сенейко Розчарування, відчай… Двоє частих супутників на нашому життєвому шляху. Коли вони опановують нас, життя і справи здаються немилими, старання й ініціативи – позбавленими сенсу. Ці супутники, яких можна охарактеризувати як зневіра, стукають в наші двері часто і з різних причин. Розчарування і роздратування в людях, друзях-зрадниках, у власних нібито безрезультатних діях, хоч творчих і трудомістких зусиль до них приклали чимало… Сьогодні не тільки громадськість, але й увесь український народ зневірений політичними махінаціями, соціальними експериментами, неправдою з усіх боків… Такі життєві випадки й обставини справді важкі для сприйняття, для врівноваженого мирного реагування на них.
|
Микола ВИТІВСЬКИЙ У наш час, чи не єдиним місцем, де ми можемо почути слово «піст», є церковний амвон та проповідальниця. На жаль, це свідчить про часте сприйняття цієї багатовікової практики Церкви як анахронізму, пережитку минулого, котрий втратив сенс у сьогоденні. Отож, дорогі читачі, застановімось на кілька хвилин над тим, чи потрібен піст зараз – у ХХІ ст. по Різдві Христовому. На початок, трішки математики… Або сенс посту взагалі.
|
Патріотизм… від Хрещення?! |
|
|
|
о. Дмитро СЕНЕЙКО
1025-ліття хрещення України-Русі… Це знакова дата, яку кожен християнин відзначатиме у цьому році з особливим пієтетом. Саме хрещення є дуже широким поняттям не лише у християнстві, з якого воно безпосередньо черпає свою найвищу сутність. Цей термін використовується і в інших ділянках життя кожної людини. Бойове хрещення, хрещення кров’ю, – одні з численних афористичних і фразеологічних зворотів, які часто вживаємо у побуті. Тисячоліття такої християнської свідомості – результат просякнення Христовим Євангелієм численних ділянок нашого життя. Не дивно, що в особливий спосіб хрещення є також пов’язане із патріотизмом, любов’ю до земляків, Вітчизни, відданості їм. Поговорімо у кількох наступних рядках про цікавий зв'язок християнського Хрещення з… націоналізмом.
|
Господар, який виймає зі свого скарбу нове і старе (Мт. 13, 52) (до 1025-річчя хрещення Руси-України) |
|
|
|
о. Мирон БЕНДИК, ректор
Чверть століття тому ми святкували 1000-річчя хрещення Руси-України. Тоді, 1988 року, УГКЦ була в підпіллі і для нас, її вірних, це був гіркий ювілей. Офіційні святкування були проведені головно в Москві, а не в Києві, а більшовицький режим, дозволяючи провести святкові заходи, намагався ще й здобути собі якісь примарні іміджеві дивіденди. Нині вже нема ні диктатури комуністичної партії, ані Радянського Союзу – дітища тоталітаризму. Московська (Російська Православна) Церква відчайдушно намагається зберегти рештки колишньої імперії в «русском мире» патріарха Кирила.
|
Огляд історії українського іконопису. Мистецькі осередки. Продовження. Початок в попередніх номерах. Львівська іконописна школа XVIІ ст. |
|
|
|
о. Михайло Олійник, викладач
У багатьох великих містах України підтримувалися тісні контакти як з Європою, так і зі Сходом. Серед таких міст у XVI-XVII ст. першість належала Львову, який став відігравати особливу роль міста, де відбувалися усе тісніші контакти українського мистецтва з культурою Європи. Західноєвропейські твори ставали зразками у системі художнього навчання. Тож українське церковне малярство Львова розвивалося в особливих умовах взаємовпливів як провізантійського, так і західноєвропейського мистецтва. Початкові кроки в створенні чи утвердженні місцевого варіанту малярської системи нової епохи митці нового покоління робили уже в 90-х рр. XVI ст. (див. «Слово» № 2 (46) 2011р.). Отож, синтез давніх традицій і тогочасних досягнень західноєвропейського мистецтва породив надзвичайно цікавий феномен з потужним внутрішнім потенціалом – український іконопис, що не мав аналогів у тогочасному церковному мистецтві Європи.
|
Мистецтво «хорової молитви» |
|
|
|
Руслан СТЕЦИК
У минулому номері журналу ми вели мову про вокал. Охарактеризували його позитиви та загальну користь. Тепер, натомість, поговоримо про інший сегмент «мистецько-музичної піци» – хор. Менше намагатимемося торкатись суто утилітарних, зовнішніх ознак – поверхневої користі чи естетичної приємності. Про це була вже мова минулого разу, коли говорили про користь від співу. Натомість, розглянемо богословську підставу хорової музики та її правдиве покликання – ставати ангельською. Також торкнемося теми «хорової» молитви: зв’язку специфіки хорового співу із молитвою Церкви. Ангельське розуміння хору
|
|
|