Білинський Михайло

Томас Бекет
Майбутній архиєпископ Кентерберійський народився 21 грудня приблизно 1120 року в Лондоні в родині успішного купця. Томас був добре освіченим, тому швидко став помічником Теобальда, архиєпископа Кентерберійського, який відправив його з кількома місіями до Риму. Таланти Бекета були помічені королем Генріхом II. Король зробив його своїм канцлером, невдовзі вони стали близькими друзями. Коли Теобальд помер у 1161 році, Генріх поставив Бекета архиєпископом. Відносини між архієпископом і королем погіршилися, коли Томас Бекет ініціював низку судових процесів проти осіб, які під час громадянської війни незаконно захопили церковне майно. Невдовзі, відчуваючи невдоволення з боку короля, Бекет у 1164 році втікає до Франції та залишається у вигнанні кілька років. Життя архиєпископа було обірване 29 грудня 1170 року чотирма лицарями, які почули бажання короля: «Хто позбавить мене цього неприємного священника?» 21 лютого 1173 року Папа Олександр III канонізував Томаса Бекета.

Антоній Падуанський
Антоній Падуанський – святий францисканський проповідник і чудотворець. Народився в Лісабоні 1195 року. У хрещенні він отримав ім'я Фердинанд. Навчався в Кафедральній школі. У віці п'ятнадцяти років приєднався до монашого чину святого Августина в монастирі святого Вінсента в 1210 році. У 1220 році, побачивши, як до церкви Санта-Кроче перенесли тіла перших францисканських мучеників, які загинули в Марокко, Фердинанд запалився ідеєю стати францисканцем і поїхати проповідувати на північ Африки, і навіть стати мучеником. Але дорогою він захворів, а корабель унаслідок бурі віднесло до берегів Італії. Після цього Фердинанд здійснив ряд місійних подорожей Італією та південною Францією. Під час своїх проповідей він піддавав нещадній критиці суспільну несправедливість, утиски простого народу й тиранію. Здійснив особистий візит навіть до правителя Ецеліно де Романо, якого через жорстокість боялася вся Північна Італія. Святий зумів переконати його звільнити деяких незаконно ув'язнених. Останні роки життя Антоній провів у Падуї, де помер 1231-го року. І за життя, і по смерті подвижника сталося велике число чудес, тож через рік після смерті, у 1232-му, він був канонізований.
Оскар Ромеро
Оскар Арнульфо Ромеро народився 15 серпня 1917 року в місті Сьюдад-Барріос – місто в департаменті Сан-Мігель Сальвадору. У чотирнадцять років Оскар вирішив посвятити своє життя священничому служінню. У 1937 році Ромеро виїжджає до Риму на навчання і залишається там до кінця ІІ світової війни. Рукоположення на священника відбулося 1942 року, після чого щойно висвячений Оскар Ромеро повертається до Сальвадору, де відзначився своїми проповідями. У середині 1970-х років у Сальвадорі зросло насильство, уряд і армія почали вбивати бідних людей, які відстоювали власні права. Коли армія вбила трьох людей у селі Трес-Кальєс у єпархії Ромеро, він заспокоїв сім'ї та написав президенту, щоб припинити вбивства. 23 лютого 1977 року єпископ Оскар Ромеро став архиєпископом Сан-Сальвадора, столиці Сальвадору. Деякі багатії зраділи цьому, оскільки думали, що він завадить священникам допомагати біднякам відстоювати їм їхні права. Але через кілька тижнів його товариша – отця Рутіліо Гранде – застрелили. Навіть попри загрозу смерті святий Ромеро не мовчав. У своїй проповіді 23 березня 1980 року архиєпископ закликав армію припинити репресії проти цих невинних людей в ім'я Бога та цього стражденного народу. Наступного дня святий був убитий під час звершення Меси. Папа Римський Франциск оголосив Оскара Ромеро мучеником, і 23 травня його було беатифіковано в Сальвадорі.
Микола Конрад
Микола Конрад з'явився на світ 16 травня 1876 р. у Струсові, що на Тернопільщині. Навчався в Римі, а в 1899 році був рукоположений на священника у Львові. Віддаючись своїй улюбленій викладацькій справі, у 1929 році заснував у Львові перше українське студентське католицьке товариство «Обнова». У часи комуністичних переслідувань отець Микола не злякався, а продовжував свою душпастирську діяльність. Будучи самовідданим катехитом, він завзято віддавався формуванню релігійного світогляду молоді, тим самим рятував майбутнє покоління від атеїстичної пропаганди. Отець Конрад висловив свої думки щодо націоналізму в доповіді під назвою «Націоналізм та католицизм», складеній для виступу на академічних вечорах Богословського наукового товариства. Хоча про отця Миколу Конрада не збереглося багато відомостей, його життя є великою історією святості. Він був ревним і старанним парохом та, власне, за це був убитий більшовиками 26 червня 1941 року в лісі поблизу села Страдч. Беатифікований 27 червня 2001 року Папою Іваном Павлом II у Львові.
Папа Іван Павло II
Святий Іван Павло II (Кароль Войтила) народився 18 травня 1920 року в містечку Вадовіце в Польщі. Кароль мав великі успіхи у навчанні, у 14 років спробував себе як актор-аматор шкільного драматичного гуртка. У 1939-му вступив до Ягеллонського університету на філософський факультет. Коли розпочалася ІІ світова війна, Кароль Войтила навчався на другому курсі. Навіть під час війни юний Кароль виступав у підпільному театрі, який протистояв нацистській окупації в Польщі. Лише праця на каменоломні рятувала його від ув'язнення та депортації. У 1953 році Кароль викладав суспільну етику в університеті. Але комуністична влада закрила богословський факультет, і навчання перенеслося до Краківської семінарії. У 1958 році Кароль Войтила отримав єпископські свячення та став помічником Краківського архиєпископа. 16 жовтня 1978 року Кароля Йозефа Войтилу обрано 264-им Папою Римським. Папа Іван Павло II відстоював право народів на самоусвідомлення та звільнення від комуністичних диктатур. Він захищав виключно фундаментальні права людини на свободу віросповідання і самовизначення. Понтифік в одному зі своїх інтерв’ю сказав, що не займається політикою, а розповідає про Євангеліє. Також він казав, що коли говорити про людську гідність і права людини, – це значить займатися політикою, то він погоджується із цим. Папа сприяв мирному переходу від авторитаризму до демократії в Чилі та Парагваї, сприяв демократичним процесам у Польщі та у всьому соціалістичному блоці. Помер Іван Павло ІІ 2 квітня 2005 року у віці 84 років від важкої недуги. Його було канонізовано в рекордний час – за 9 років після смерті.
Станіслав Щипановський
Єпископ і мученик народився в селі Щепанові, що в Польщі, 26 липня 1030 року. Від назви населеного пункту Щепанів і пішло прізвисько святого. Батьки, Беліслав і Богна, благочестиві й благородні католики, дали йому релігійну освіту. Навчався в Гнесені та Парижі. Після смерті батьків він роздав свій спадок бідним. Отримавши священничі свячення, став парохом у Чембочі поблизу Кракова. Пізніше о. Станіслав став каноніком і проповідником у соборі, а згодом – генеральним вікарієм Краківської дієцезії. Після смерті місцевого єпископа очолив цю дієцезію.
Тоді королем Польщі став Болеслав II, який, здобувши славу успішними війнами, заплямував її жорстокістю. Єпископ мав кілька серйозних суперечок із королем щодо несправедливого привласнення землі, що належала Церкві. Станіслав не шкодував ні сліз, ні молитов, ні напучень, аби схилити короля до належного християнського життя, але все було марно. Врешті короля Болеслава було відлучено від Церкви. Був виданий наказ: припинити богослужіння на випадок, якщо король спробує увійти до храму. Єпископ Станіслав усамітнився в каплиці св. Михаїла в передмісті Кракова. Розгніваний монарх пішов за єпископом зі своєю гвардією, наказавши убити святого. Оскільки гвардійці не наважилися на це, то Болеслав власноруч убив його під час звершення Таїнства Пресвятої Євхаристії. Святий Станіслав Щипановський був канонізований в Асижі 1253 року папою Інокентієм IV

Святі, які протистояли сваволі державних урядовців // СЛОВО №3 (91), вересень-листопад 2022