Translate into...
Newsletter
- 05/05 Семінарійна спільнота відсвяткувала Пасху Христову
- 03/05 ЕФФАТА ДДС: Взаємозвʼязок між Старим і Новим Завітом. Частина 2 (випуск №32) [ВІДЕО]
- 29/04 Семінаристи помолилися з архиєреєм та привітали його з 18-ою річницею єпископських свячень
- 28/04 Семінаристи долучились до Хресної дороги при Дрогобицькій Катедрі
- 28/04 Чернецтво в нехристиянських релігіях
Most Read
- Фізик-Богослов – Іван Пулюй
- Філософія – провідниця до богослов’я
- Св. Григорій Ніський „Про устрій людини”
- Створення світу і потоп: біблійний погляд
- Християнство — вершина формування розумної молодої людини
- Чернецтво в нехристиянських релігіях
- ЕФФАТА ДДС: Взаємозвʼязок між Старим і Новим Завітом. Частина 2 (випуск №32) [ВІДЕО]
Огляд історії українського іконопису. Мистецькі осередки. Продовження. Початок в попередніх номерах. Львівська іконописна школа XVIІ ст. |
о. Михайло Олійник, викладач У багатьох великих містах України підтримувалися тісні контакти як з Європою, так і зі Сходом. Серед таких міст у XVI-XVII ст. першість належала Львову, який став відігравати особливу роль міста, де відбувалися усе тісніші контакти українського мистецтва з культурою Європи. Західноєвропейські твори ставали зразками у системі художнього навчання. Тож українське церковне малярство Львова розвивалося в особливих умовах взаємовпливів як провізантійського, так і західноєвропейського мистецтва. Початкові кроки в створенні чи утвердженні місцевого варіанту малярської системи нової епохи митці нового покоління робили уже в 90-х рр. XVI ст. (див. «Слово» № 2 (46) 2011р.). Отож, синтез давніх традицій і тогочасних досягнень західноєвропейського мистецтва породив надзвичайно цікавий феномен з потужним внутрішнім потенціалом – український іконопис, що не мав аналогів у тогочасному церковному мистецтві Європи.
У XVII ст. малярським ремеслом займалися переважно світські люди, чим, очевидно, і пояснюється динамічніша еволюція українського малярства XVII-XVIII ст. Продовжували існувати, хоч і не так кількісно, малярські майстерні і в монастирях. У спілках малярів проходили різноманітні зміни, проте і надалі залишалася цехова організація праці. Подібно до інших ремісничих корпорацій художні цехи суворо регламентували виробничу та громадську діяльність своїх членів. Майстер малярського цеху міг мати не більше двох учнів, які були зобов’язані працювати в нього протягом чотирьох років. Після закінчення навчання у свого майстра учень мав виконати кваліфікаційну роботу – «майстерштік». «Майстерштіки» (або «штуки») львівського малярського цеху, тобто іспитові роботи, згідно зі статутом 1597 р., складалися із таких зображень: розп’яття з двома розбійниками та натовпом біля хреста; портрету на повний зріст; великої батальної сцени з табором та сутичками, штурмами та шанцями або, замість цього, мисливської картини з полюванням, з сітями та зброєю на лева, ведмедя, вовка, кабана, зайця кінно і пішо. По закінченні учнівства треба було відбути дворічну мандрівку по чужих краях. Після повернення до рідного міста учень вважався кваліфікованим «товаришем». При матеріальній спроможності він мав право відкрити власну майстерню, в інших випадках працював челядником у будь-якого майстра. Влада майстра була широка. Цех спеціальними листами розшукував учнів і челядників, які втекли від своїх майстрів. Челядники не мали права приймати замовлення поза своїм цехом, майстер міг карати їх штрафом.
о. Михайло Олійник. Огляд історії українського іконопису. Мистецькі осередки. Продовження. Початок в попередніх номерах. Львівська іконописна школа XVIІ ст. //СЛОВО № 1 (53) 2013, с.36-37
|