Антон БОРИС

Святість життя, як постійний пошук Бога, Його волі, як вдячність за любов, яку Він показав на хресті, починається з бажання наслідувати свого Спаса та Його любов. Історія нашої Церкви складається з різних подій. Як відомо, історію творить людина. Саме її вчинки визначають вектор історичного розвитку. Про життя людей, котрі змінювали цей вектор у напрямку до Бога, відомо майже все від моменту їх народження аж до смерті. Їхнє життя сповнене чеснотами, які ми прагнемо наслідувати. Особливо захоплює любов до Бога, своєї Батьківщини, інших людей. Саме завдяки цій любові, вони не боялись віддати задля блага народу навіть власне життя. Безсумнівно, життя таких людей варте наслідування, хоч, здебільшого, те, що вони зробили для Батьківщини й Церкви, – було ціною власної крові. Свята Церква проголошує їх святими, або мучениками.

4 червня 2012 р. Б. семінарійна спільнота взяла участь у святкуваннях храмового празника катедрального собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. З цієї нагоди Архиєрейську Божественну Літургію очолив Преосвященніший владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, у співслужінні владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, та владики Юліана, вислуженого єпископа, а також численного єпархіального духовенства.

Ігор БРИНДАК, викладач

На сторінках "Живої Води" вже неодноразово писалося про проблеми, пов'язані з теорією еволюції. Зараз цю проблему обговорюють і на світському рівні. Однак, на тлі цих дискусій дещо відійшло на задній план інше запитання: якщо теорія про походження людини, яку ми знаємо зі шкільної лави, є помилковою, то яка ж є тоді правдивою? Або, простіше кажучи, чи дійсно у всього людства колись існували двоє прабатьків - Адам і Єва?

о. Мирон Бендик, ректор
З падінням комунізму в Україні багато життєво важливих тем, що заторкували буття народу, перестали бути забороненими. Предметом відвертих суспільних дискусій стала низка національно-культурних і суспільно-політичних питань. Особливе місце зайняла справа духовно-релігійного відродження, зокрема, Української Церкви як запоруки християнського оновлення й оцерковлення народу. Без перебільшення можна сказати, що після десятиліть духовної спраги цілий народ потягнувся до релігії і Церкви. Шукаючи своєї Церкви, тобто Церкви дідів і прадідів, широкі верстви народу з подивом відкривали розмаїття Церков, культів і релігійних течій, що ними сповнилась Україна в умовах релігійної свободи. Це розмаїття було настільки вражаючим, що людина без духовного досвіду відчувала себе дезорієнтованою й безсилою самотужки розшукати своє рідне, корінне.

о. Мирон Бендик, ректор

Блаженніший патріарх Йосип Сліпий називає Київську митрополію Матір’ю українських вірних. Слово «матір», ужите патріархом, – не просто метафора. Воно похідне від грецького «метер» (мати) – слова, яке дало початок назві «митрополія». Дітьми Київської Церкви-Матері є й вірні УГКЦ, які плекають традицію римського сопричастя Київської Церкви. Сопричастя це полягає в тому, що, за словами патріарха Йосипа, «для київського християнства розуміння Вселенської Церкви, в першу чергу як цілості Містичного Тіла Христа, було вище понад юрисдикційні спори і роздори». Слово «митрополія», вжите в «Заповіті» патріарха, є синонімом слова «Церква» і навіть «Церква-Мати».

У понеділок, 14 травня 2012 р. Б. у Дрогобицьку Духовну Семінарію прибули з Риму мощі св. священомученика Климента, Папи Римського, який був замучений у ІІ ст. на території сучасної України, в Криму. Мощі торжественно зустріли отці-духівники та віце-ректор з навчальної частини о. Роман Андрійовський спільно із семінаристами; під спів величань їх було занесено до семінарійного храму та покладено на тетраподі для почитання.

14 травня 2012 р. Б. у актовому залі Дрогобицької Духовної Семінарії відбулася конференція, присвячена особі блаженного Василя Величковського. Конференцію проводила працівник музею ім. Василя Величковського у м. Вінніпег (Канада) п. Ксенія. Після завершення конференції семінаристи отримали реліквії бл. Василя Величковського та олійку, освячену мощами блаженного.