о. Тарас КОБЕРИНКО

Серед діячів Української Церкви маємо виняткову кількість видатних особистостей, котрі не лише присвятили себе служінню Богові, але й зуміли піднести такі галузі нашого буття, як наука, освіта, культура. У XVII-XVIII ст. в досить складних для України та Української Церкви умовах, саме священнослужителі розбуджували в українському народі свідомість своєї нації, закладали такі важливі суспільні інституції як школи, театри, наукові осередки. Аналогів до цього феномену немає в жодній країні Європи.

Роман ГРОМ

«Він чув, що його сили слабнуть, руки та ноги у нього вже похололи, як лід, що його груди здавлює щось, що якась рука, мов кліщами стискає його за горло, але він безмірним напруженням волі ще раз підняв голову догори, поставив оба кулаки проти хмари і, як міг, найголосніше кричав: – На боки! На боки! На Радичів! На Панчужну! А тут не стій! Ані одного зеренця на ниви! Чуєш!».  Це уривок з оповідання «Під оборогом», де малий Франко сидить під оборогом і чимдуж змагається, бореться проти грозових хмар, які от-от висиплють нищівний шквал граду на поспілі поля і рясну садовину. Адже для селян невдалий урожай означає – голодна зима. Це було не байдуже малому Франкові. Тоді Мирон (так в дитинстві називали Франка у сім’ї) ще не здогадувався, що на багато століть стане голосним дзвоном усієї України і буде розганяти хмари облуди і брехні, котрі не раз нависатимуть над його народом.

Представник ректорату Дрогобицької Духовної семінарії бере участь у першій частині формаційного курсу для вихователів католицьких семінарій. Цього року від 16 до 28 липня 2012 р.Б. близько 30 слухачів цього курсу, програма якого розрахована на два роки, зібралися у старовинному італійському монастирі у гірській місцевості Валломброза, що поблизу Флоренції.

9-11 липня 2012 р. Б. у Дрогобицькій Духовній семінарії відбулися вступні випробування для 22 молодих юнаків, які виявили бажання стати на шлях підготовки до священства. Впродовж 3-ох днів приймальна комісія, до котрої з благословення Преосвященного владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, ввійшли представники ректорату семінарії та єпархіального духовенства, проводила випробування глибини і зрілості покликання абітурієнтів, перевіряючи їхні сили і можливості. 

Назар КУРИЛО

Упродовж трьох століть, щороку, 15 липня, на свято Положення чесної ризи Богородиці у Влахерні глибока віра веде побожні серця до маленького прикордонного села Тишковичі, відомого на Мостищині як місця диво-цілющого джерела – дару Пречистої Богородиці. Здається, що вже й саме повітря тут промовляє: «...молитов наших в час журби не відкинь, а від бід визволи нас Єдина, Чиста і Благословенна». У той час, «коли на волю проситься сльоза» й останній промінець надії гасне, а немічна душа «ридає з болю» – до ікони прикладись, прочанине, і «притулись до серденька Марії»... Це серце Матері Небесної Любові, що годинами чекає тут усіх, хто спокою прагне, кличе всіх, хто йде до нього з надією на краще, і ніхто звідси не виходить із порожніми руками.

16 червня 2012 р.Б. в Дрогобицькій Духовній Семінарії відбулися урочистості з нагоди закінчення навчання її 17 випускниками. З цієї нагоди преосвященний владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Архиєрейську Божественну Літургію. Владиці співслужили ректорат, викладачі семінарії та друзі і знайомі священики колишніх семінаристів. Після Літургії випускники отримали дипломи та отримали з рук преосвященного Ярослава нижчі свячення (свіченосця, читця-співця та піддиякона). 

о.Мирон Бендик, ректор і викладач

31 березня 1991 р. на Львівську митрополичу катедру повернувся патріарх Мирослав Іван (Любачівський). Йому належить обґрунтування бачення УГКЦ в новій Україні і східній діаспорі, місця УГКЦ як Київської Церкви у Вселенській Церкві, де вона - Церква-Сестра для інших Помісних Католицьких Церков. Разом із тим, Любачівський робить перші кроки до відновлення київської еклезіологічної моделі «подвійної лояльності» з Римом і Царгородом. Ці кроки виглядають профетичною альтернативою існуючому екуменізмові періоду 70-90-х років, який потрапив у глибоку кризу, а також накреслюють для Київської Церкви її шляхи в XXI столітті і III тисячолітті християнства. Проблемою першорядної ваги в 90-х роках було нерозуміння і навіть ігнорування помісності УГКЦ, як і того факту, що у відносинах з іншими Церквами вона є їхньою Церквою-Сестрою.