о. Васи́ль Лаба (1.09.1887 – 10.11.1976) – священник УГКЦ, капелан, дійсний член НТШ.
Народився в с. Бертишів Бібрського повіту. Початкову освіту Василь Лаба здобув вдома. Великий вплив на його світогляд мала бабуся, яка щовечора молилася із хлопцем та розповідала історії зі Св. Письма. Пізніше навчався у народній школі та Львівській гімназії. По закінченні закладу вивчав богословʼя в Університеті Львова, де був надзвичайно здібним студентом, адже після двох місяців навчання його перевели відразу на ІІ курс. У цей час відбулося знайомство Василя Лаби з митрополитом Андреєм Шептицьким, який, помітивши його досягнення, направив його навчатися до Інсбруцького університету імені Леопольда і Франца. Там він товаришував з Йосипом Сліпим, майбутнім митрополитом, який теж там навчався. Навчання продовжив у Віденському університеті (католицький факультет), де захистив наукову працю на докторантурі теологічних наук та отримав ступінь доктора богословія (24 липня 1914). Рукоположений 14 жовтня 1912 року.
Під час Першої світової війни був капеланом у війську Австро-Угорської імперії на італійському фронті, де знаходився при 36-му коломийському полку. Після розпаду Австро-Угорської імперії потрапив у італійський полон, з якого вернувся в 1918 р., тоді зголосився в Українську Галицьку Армію. Був Начальним Духовником при УГА та Генеральним Вікарієм для греко-католиків з осідком у Кам'янці Подільському.
У 1920 р. став доцентом, а відтак ординарним професором Богословської Академії і соборним крилошанином Митрополичої Капітули у м. Львів. Викладав біблістику, каноністику і патрологію. Викладав у Львівській Академічній гімназії. 1927 р. – пластовий капелан ІІ пластової округи.
Під час Другої світової війни організував і очолив польове духовенство Української Стрілецької Дивізії «Галичина». Засновник і ректор Української Духовної Семінарії в Гіршбергу, Німеччина (1945—1950) і Кулемборгу (Голландія).
Займався науковою діяльністю в Німеччині, Голландії, Канаді. Українське Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка на еміграції у Мюнхені іменувало його за наукову діяльність, своїм дійсним членом.
У 1964 р. став проректором Українського Католицького університету в Римі. Належав до вузького кола осіб, наближених до Блаженнішого Йосифа Сліпого, який високо цінував його як душпастиря й теолога.
Написав понад 200 наукових досліджень, зокрема, «Біблійну герменевтику» (1929), «Патрологію» (1931—1934), «Заслуги Митрополита Акурея перед українською богословською наукою» («Логос», 1955 р.), «Митрополит Йосиф Сліпий як науковець і науковий організатор» («Логос», 1958 р.), «Великий Митрополит Андрей. Його життя і заслуги» (УКУ, Рим, 1965 р.).
Від 1950 року — генеральний вікарій Едмонтонської єпархії в Канаді. Провідний діяч товариства "Братство українців-католиків" у Канаді.
У 1976 р. помер в м. Едмонтон (Канада).