о. Максим Копко (1859, с. Боршевичі, нині Старосамбірський район Львівської області — 26 лютого 1919, Харків) — український диригент, композитор, педагог і священик Української греко-католицької церкви, один із провідних організаторів хорового життя Перемишля кінця ХІХ — початку ХХ століття.
Народився в родині священника — настоятеля храму Успення Пресвятої Богородиці. Закінчив Перемишльську гімназію, а згодом навчався у Львівській греко-католицькій духовній семінарії, яку завершив у 1884 році, отримавши священничі свячення. Ще під час навчання, з 1881 року, керував семінарським хором, що стало початком його активної диригентської діяльності.
Після закінчення семінарії жив і працював у Перемишлі. У 1884–1896 роках був священником кафедрального собору, пізніше — працівником консисторії (1908–1911). Водночас активно займався педагогічною працею: викладав музику в Українській чоловічій гімназії (1892–1894), був катехитом Українського інституту для дівчат (1895) та жіночої учительської семінарії (1896–1918). У 1892–1907 роках викладав музику і керував хором Перемишльської жіночої учительської семінарії.
Значний внесок М. Копко зробив у розвиток хорового руху. У 1891 році разом зі священником Йосифом Кишакевичем заснував хор товариства «Перемишльський Боян», з яким популяризував твори Миколи Лисенка, Михайла Вербицького, Сидора Воробкевича, брав участь у Шевченківських концертах. Паралельно керував хором при кафедральному соборі. Його хоровий твір «Де срібнолентний Сян пливе» на слова Григорія Цеглинського став своєрідним неофіційним гімном української громади Перемишля.
Максим Копко є автором численних духовних і світських музичних творів, а також музики до театральних вистав. У світській творчості виразно простежуються національно-патріотична та лірична теми. Найвідомішим його твором є кантата «Гамалія» на слова Тараса Шевченка, написана для чоловічого, жіночого та мішаного хору з солістами і вперше виконана 6 липня 1890 року семінарським хором. До ліричних творів належить хор «Думка» на слова Володимира Шашкевича. Він також працював над оперою «Дарина» (лібрето Л. Лопатинського), однак цей твір не зберігся.
Важливе місце у творчості М. Копка займала духовна музика. Він активно популяризував церковні та народно-релігійні пісні, вважаючи їх засобом релігійної освіти й піднесення національної свідомості. У 1897 році заснував у Перемишлі видавництво «Музична бібліотека», де видав у власному упорядкуванні численні збірки, зокрема: «Воскресеніє Христове» (1898), «Пісні церковні Перемишльщини» (1900), «Пісні на Рождество Христове» (1900), «Наші думи, наші пісні» (1902, 1908), «Великопосні пісні» (1902), «Пісні на Святий Вечір» (1905). Багато з цих видань були призначені для шкільного та хорового вжитку. У 1907 році опублікував методичний підручник для навчання співу з нот «Самоучка», а в праці «Закладайте хори» обґрунтував важливість розвитку хорового співу в просвітянських читальнях.
У 1918 році на запрошення сина Петра, науковця й викладача Харківського університету, Максим Копко переїхав до Харкова. 26 лютого 1919 року був розстріляний більшовиками. Місце його поховання не збереглося.
Творча і педагогічна діяльність Максима Копка залишила помітний слід в історії української музичної культури Галичини, особливо у сфері хорового співу, духовної музики та музичної освіти.