header-dds1
header-dds2
header-dds3

ВСТУПНА КАМПАНІЯ

 

Дрогобицька Духовна Семінарія оголошує про набір студентів на 2017-2023 навчальні роки.
Прийом документів з 1 по 30 червня 2017 р.Б. з 11.00 до 15.00 години, щодня (крім суботи та неділі).
Вступні іспити пройдуть 8 - 11 липня 2017 р. Б. 

СЛОВО:"20 років ДДС"

slovo 66

Фотогалерея

АРХІВ СТАТЕЙ

< червня 2010 >
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
  1 2 3 4 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30        

жертводавцям

Допомогти у вихованні майбутніх священиків

Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)

Перекласти на...

Наші відвідувачі

 Погода в Україні
 
Хор Дрогобицької семінарії слідами українських святинь на теренах Польщі PDF Друкувати Електронна адреса
Субота, 05 червня 2010 13:59
Звістка про те, що хор «Оранта» має конкретний намір здійснити ще у листопаді 2009 року прощу «Слідами українських святинь на теренах Польщі», миттєво облетіла не тільки стіни Дрогобицької духовної семінарії блаженних священомучеників Северина, Якима та Віталія. Проте її вдалося реалізувати тільки щойно, напередодні свята П’ятидесятниці 2010 року. Це сталося на запрошення, яке підписали о. митрат Богдан Галушка, парох Кошалінської парафії Успіння Пресвятої Богородиці, голова культурологічного товариства «Потік» Мирослав Сидор та голова Управи Кошалінського відділу ОУП Роман Білас.
І ось 19 травня ц. р. сорок дві особи вирушили – з благословення ректорату Дрогобицької Духовної семінарії в далеку дорогу. Звідси – така потішна благодать на устах: «Царю небесний, наш пораднику, душе істини, що всюди є й все наповнюєш, скарбе добра й життя подателю, прийди й вселися в нас і очисти нас від всякої скверни…». Молитву веде о. Андрій Бунь, диригент хору «Оранта» і провідник питомців. В усіх прочан настрій був святковий, хоча дощові хвилі лавиною лили з небес… Таке було враження, що автобус годі полишити, аби не бути щедро омитим весняними струменями. На щастя, швидко минувши гостинну межу, що єднає державним кордоном Україну з Польщею, всі охоче розглядали  ошатні зелені груні навкруж околиць Перемишля. Водії нового автобусу – пан Збишек та пан Сташек – одразу впали в око, бо були привітними. Особливо тоді, коли хористи чарували їх дзвінким співом. Села й містечка, які розляглися маршрутом від княжого града над срібним Сяном до самобутньої столиці над Балтійським морем  –  Кошаліна, творили своєрідну вервицю, бо у молитовному супроводі напрочуд швидко минали  за вікном. І так дванадцять годин. Звісно, втома брала своє. Шлях пролягав так, щоб оминути місцини, які буквально були затоплені: повінь сумною скатертиною накрила всуціль половину території Польщі. Наприклад, Вісла досягла драматичного рівня – майже вісім метрів…
Ранок у Кошаліні видався таким, що нагадував радше осінню пору. Адже довкола звисали хмари, затуливши сонце пронизливими вітрами. Та лишень ступили на поріг української святині й одразу стало на серці лагідно – дзвінка радість явила на лицях хористів  просвітлені усмішки. Активісти спілки  українок, очолювані Лесею Грицковян, приготували щедрий сніданок. Зацікавлений  огляд Храму, який височіє над горбком, ніби огортаючи всю округу великого міста, власне, до 1999 року столиці колишнього Кошалінського воєвідства. До речі, ділянку під забудову майбутньої Церкви та її перший Хрест посвятив 10 листопада 1997 року визначний український церковний діяч єпископ Іван Маргітич (Мукачівська єпархія Греко-Католицької Церкви, 1921–2003). Світлої пам’яті Владика  Іван переконливо підтримав ініціативи тодішнього пароха о. Володимира Пирчака (1939–2003), який доклав невтомних зусиль, щоб спорудити величну святиню на горі… Вона була посвячена 24 червня 2006 року, на жаль, вже без будівничого…
А відтак – знову в автобус. Господарі влаштували гостей з Дрогобича у розкішному осередку під назвою «Лісова Поляна», яка розташована у мальовничій місцині неподалік курортного міста Устронь Морскі. Чи не варто наголосити? Цілий комплекс будівель належить українській родині, яка має славне родове коріння, суголосне таким прізвищам, як Тобілевичі, Антоновичі, Яцики. У нашому випадку йдеться про подружжя Олени та Мечислава Рудницьких, які явили справжню щедрість сердець…
Короткий відпочинок  – і пан Чеслав Щур, який особливо опікувався гостями з Дрогобича, запрошує на екскурсію в приморське містечко Колобжег. Воно було до 1945 року гордістю Німеччини, відіграючи роль і фортеці, і славетного курорту. Зрозуміло, нині це також потужна відпочинкова зона. А ще – це осідок Кошалінсько-Колобжегської єпархії, яку особливо поширив  єпископ Оттон з Бамбергу (1060–1139). За новітнього часу вона була  відновлена 1972 року. До слова, в одній із крипт величезного Храму похований Ігнацій Єж (1914–2007), якого справедливо порівнюють з його великим попередником Оттоном… Того ж дня у світлиці відбулася зворушлива зустріч хористів із представниками української спільноти Кошаліна та його околиць. Гостей з Франкового міста привітали о. Богдан Галушка, голова товариства «Потік» Мирослав Сидор. Тут були присутні, власне кажучи, ті особистості, які прислужилися для розвитку й становлення українства на Помор’ї. До них належить, приміром, др. Ярослав Грицковян, автор цілої низки підручників і посібників української мови, численних праць про Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку. Цікавим видався обмін пісенними подарунками, з одного боку, співав хор «Оранта», а з іншого – хор «Потік» (диригент Борис Киселевський, керівник Мирослав Стах). Цей вечір був, сказати б, увертюрою для наступних виступів хору «Оранта», зокрема, у Слупську, Білому Борі та Кошаліні.
Отже, першим було місто Слупськ, де хор «Оранта» сягнув тріумфального успіху, виконавши, либонь, найважливіші духовні й народні хорові твори зі свого репертуару. До цього циклу належать: монодія ХVІІ ст. «Тіло Христово», «Благослови душе» (Л. Дичко), «Блажен муж», «Богородице Діво» (А. Гнатишин), «Радуйтеся праведні» (М. Березовський), «Чотири воли пасу я», «Гей, браття, опришки» (А.Кос-Анатольський)», «Боже великий, єдиний» (М.Лисенко, аранжування І.Жука).  Вони принесли вдячним слухачам непроминальну радість. Слід наголосити: концертна програма була виконана після Служби Божої, яка була особливо примітною у сослужінні о. Богдана Піпки та о. Андрія Буня своєю аурою та благодатним настроєм. До речі, змістовна проповідь о. Андрія Буня містила пам’ятні акценти з рефлексіями про єдність українців, де б вони не проживали…
Що й казати, слухачі нагородили гучними оплесками всіх виконавців. Однак, зрозуміло, в особливий спосіб вони адресувалися Ірині Кліш, Олександрі Німилович та о. Андрію Буню. Похвальні відгуки та високі оцінки лунали повсюди. Тому й не дивно, що наступний виступ хору «Оранта», який відбувся у Білому Борі – метафоричній столиці українців на Помор’ї, школярі, ліцеїсти й дорослі  слухали у переповненій залі Біло-Бірського комплексу шкіл  ім. Тараса Шевченка. Примітний факт: з вітальним словом звернувся до численних учасників цього дійства міський голова Андрій Дрозд, який на титульній сторінці «Пропам’ятної книги 50-ліття школи ім. Тараса Шевченка» (Білий Бір, 2008) полишив такий дарчий напис: «Україна є там, де живе українське слово. Комплекс шкіл імені Кобзаря у Білому Борі потверджує цю істину. 22.05.2010».  До речі, серед присутніх були й депутати  Європарламенту та Сейму Речіпосполитої Польщі. Авторові цих рядків судилося виголосити доповідь про Тараса Шевченка в контексті взаємодії зі світом…
Закономірно, що цьому дійству передувала поминальна панахида з нагоди 149-ї роковини перепоховання Тараса Шевченка у сослужінні о. Петра Барана та о. Андрія Буня, власне, у стінах відомої на весь світ української святині. Її прославили як архітектурний задум краківського митця Юрія Новосельського, так і його знамениті ікони. Цікаво, що життя відомого художника  тісно пов’язане зі Львовом. Наприкінці учасники поклали живі квіти до пам’ятника Кобзареві, першого на землях Польщі, відкритого саме у Білому Борі. Тоді, у вересні 1991 року, на церемонії був присутній його творець, визначний український скульптор Василь Бородай, який  19 квітня на 93-му році відійшов  за межу Вічності…    Того ж дня хор «Оранта» разом із місцевим молодіжним хором «Домінанта» дав додатковий  концерт жителям села Мсціце, власне, для вірників римо-католицької парафії у рамках програми «Травневі фестини». Парох о. Володимир Мілевскі висловив слова глибинної вдячності за принесену втіху, що залишиться добрим знаком у хроніці польсько-українських взаємин.
І ось наблизився останній день перебування хору «Оранти» на Помор’ї. Без сумніву, він був своєрідним висловом вдячності господарям з Кошаліна. У новозбудованій Церкві Успення Пресвятої Богородиці відбулася Служба Божа у сослужінні о. Богдана Галушки та о. Андрія Буня, осердям якої було Зіслання Святого Духа.  Винятково багату на змістовні зіставлення почули вірники з уст  о. Андрія Буня. Опісля – виступ хору «Оранти». В очах багатьох виступили срібні сльози, коли солісти Ірина Кліш. о. Андрій Бунь, Петро Маковецький, Василь Комарницький, Руслан Гедз, Іван Ковальчук. Іван Назар наближали Україну українцям з Кошаліна… А, як влучно висловився о. Андрій Бунь, ще кільканадцять літ тому співаки зі славнозвісного хору «Журавлі» (тодішній диригент Ярослав Полянський) «зміцнювали Україну в … Україні».
Що ж, полишається наприкінці висловити подячні слова усім, хто спричинився  до здійснення прощі «Слідами українських святинь на теренах Польщі». Насамперед йдеться про о. Богдана Галушку, о. Богдана Піпку, о. Петра Барана, а також  про подружжя Рудницьких, Грицковянів, Мирослава Сидора, Чеслава Щура, Мирослава Стаха, Терезу Шевчик, Миколу Слабака, Михайла Зельонку, Романа Біласа, Андрія Дрозда, Антіна Вуйціка, Данила Древка та ректора Слупської педагогічної академії професора Романа Дрозда. Зрозуміло, у цьому зв’язку варто додати ще й представників польських осередків, зокрема, дирекцію школи ім. Ігнація Єжа з містечка Тимєнь – директора Мирослава Ґостомчика та віце-директора Йоланту Шубу, а також керівників  Балтійської гуманістичної вищої школи з Кошаліна – Дороту Оттманн, Петра Вєнсєрського та Віктора Усіка.
Учасники прощі поверталися в Україну з великим піднесенням. Либонь, найбільше міг порадуватися успіху своїх питомців брат Василь Чава, префект семінарії. Здавалося, що все навкруж довкола вбралося у зелене віття, бо замаїлося все на дорозі правди крізь Благодать П’ятидесятниці. Бо ж про це сказав св. Павло: «Плід Духа – це любов, радість і мир…».

Микола Зимомря,
проф. Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, академік Академії вищої школи України