Петро Войтович

Коли вибухають кризи, люди частіше замислюються про майбутнє. Позаяк ніхто майбутнього не знає, починаються спекуляції на тему народних вірувань, забобонів, навіть пророцтв, в тому числі біблійних. Цим ми, котрі живемо у третьому тисячолітті, мало відрізняємося від середньовічних предків, котрі вбачали в неврожаї, епідемії, церковних розколах і політичних смутах ознаки кінця світу. Одразу ж знаходимо для цього серію «доказів» з різних біблійних текстів.

о. Олег КЕКОШ

ІІ Ватиканський Собор у Декларації про християнське виховання наголошує на потребі душпастирства академічної молоді (ДХВ-10). Ідеться про те, щоб належно приготовані священики, монахи й монахині та світські спеціалісти надавали молоді (студентам) духовну, моральну та інтелектуальну підтримку. Церква називає молодих людей своєю надією і не боїться ставити їм відповідальні завдання у справі євангелізації. Власне, з молодими людьми Церква пов’язує надію на майбутнє: своє і світу. У цьому контексті дуже важливою справою є відповідна формація і виховання молодого покоління так, щоб різносторонньо розвиваючи свою особистість у співпраці з душпастирями, молода людина ставала Христовим апостолом у своєму середовищі. Апостольство мало б полягати у формуванні цього середовища (академічного, домашнього...) у християнському дусі, доповнюючи свідоцтво життя свідченням слова і жертвенної любові.

Розпочався Великий піст, який ще називають "духовною весною". Вступили у цю благодатну для духовного життя пору й семінаристи. 26 лютого 2012 р. Б. після завершення вечірні у Дрогобицькій Духовній Семінарії відбувся Чин прощення. Коли у храмі залунали стихири Пасхи, семінаристи і настоятелі мали змогу попросили прощення і простити один одному, щоб ввійти у святу Чотиридесятницю без тягарів образи та гніву. Після завершення цього чину розпочалися великопосні реколекції для семінаристів, які проводив ієромонах Пантелеймон (студит).

Микола ВИТІВСЬКИЙ

«Вконтакті», «Facebook», «Twitter», «Connect», «Однокласники», «Skype», «Friendster»… Цей перелік можна було б ще продовжувати, але, думаю, що й без того кожен молодий читач вже зрозумів, про що йтиме мова в цій статті… Тож як охарактеризувати популярне тепер явище «соціальні мережі»? Це ще один здобуток цивілізації і технологічного прогресу, чи засіб масового (особливо для молоді) регресу? Більша частина молоді, очевидно, сприймає таке явище дуже позитивно напротивагу їхнім батькам, котрі часто не можуть, в прямому сенсі, вигнати своїх дітей з-за комп’ютера. Отож, спробуймо трішки поговорити про конфліктне тепер питання і висвітлити його якомога об’єктивніше…

о. Мирон Бендик, ректор і викладач

Падіння радянської системи послабило контроль державної машини над народом і вможливило більш вільне виявлення й визнання віри. З усвідомленого веління совісті відродилися історичні Церкви українського народу - Українська Греко-Католицька Церква та різні юрисдикції Української Православної Церкви.

У місяці лютому ректор Дрогобицької Духовної семінарії митрофорний протоєрей д-р Мирон Бендик відзначає свій день народження та річницю священичих свячень. Цей рік в отця-ректора - особливий, адже він святкує 25-ліття своїх священичих свячень, які 7 лютого 1987 р. Б. у місті Львові йому уділив блаженної пам'яті владика Филимон (Курчаба), єпископ катакомбної УГКЦ. Оскільки в річницю своїх свячень ректор перебував в робочій поїздці, то семінарійна спільнота вимушено перенесла свої привітання з цієї нагоди та склала найщиріші побажання своєму провіднику в день його уродин - 23 лютого.

Петро МАКОВЕЦЬКИЙ

Вислів «Сучасна українська література» – багатозначний. Часто під ним мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності у 1991 році. Таке трактування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Зважаючи на свободу, відкритість українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів із літературами інших країн, сучасна українська література зробила крок вперед. І цей крок позначився зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка тощо), використанням нових стилістичних прийомів (постмодернізму, неоавангардизму, нецензурної лексики, суржика), різноманітністю та змішанням жанрів, своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті.