О. Віктор Матюк (18.02.1852 – 8.04.1912) – український композитор, греко-католицький священник, хоровий диригент, педагог, музичний фольклорист, теоретик музики.
Народився в селі Тудорковичах, Сокальського повіту, в сім'ї місцевого дяка. Початкову школу здобув у рідному селі, а продовжив навчання спочатку в Сокалі, а потім у Львові, де вчився в нормальній школі, а далі у класичній гімназії. Однак закінчувати гімназію йому довелося у Перемишлі, куди Віктор переїхав до старшого брата Антонія після смерті батька. В Перемиській гімназії хлопець організував музичний гурток, який складався з хору і оркестру смичкових інструментів. Тоді вже він почав компонувати музику, і хор часто виконував його твори, приурочені до гімназійних свят та для церковних потреб.
В 1869 році В. Матюк близько познайомився з о. Михайлом Вербицьким. В 1870 році важко хворий композитор приїхав до Львова на лікування, і юнак часто відвідував його в лікарні, став для нього дбайливим опікуном. Після смерті о. Вербицького Матюк став продовжувачем його творчих принципів. Саме завдяки йому значною мірою зберігся архів композитора, зокрема багато рукописів. На авторському тексті гімну “Ще не вмерла Україна”, який зберігається в рукописному відділі Наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України, рукою В. Матюка на першій сторінці написано: “Манускрипт Михайла Вербицького. На пам’ятку і до переховання в бібліотеці передаю хвальному товариству “Станіславівський Боян”. Зіставлення тексту, опублікованого в “Меті”, з рукописом М.Вербицького, засвідчує, що вони тотожні. ”
З 1875 по 1879 роки В. Матюк вчився у Львівській духовній семінарії.
У 1882 році Віктор Матюк був висвячений на священика і розпочав душпастирську працю. Спочатку він перебував у Перемишлі, а потім душпастирював у різних селах Галичини. Від 1889 і до смерті душпастирював у с. Карів. Похований у селі Карові. Восени 1937 року на могилі В. Матюка було поставлено пам’ятник з написом "Композитору-громадянинові Вікторові Матюкові".
Не дивлячись на те, що жив і працював у селі, він підтримував особисті зв`язки з широким колом творчої інтелігенції І. Франком, О. Маковеєм, О. Партицьким, листувався з Миколою Лисенком. Дружні стосунки були у о. Віктора Матюка з митрополитом Андреєм Шептицьким, котрий завжди підтримував його у творчих починаннях.
В. Матюк добре знався на українському мистецтві, зокрема на фольклорі та церковній музиці. Він є автором підручника з основ теорії музики (1882) та нарису з гармонії та композиції (1906). Ним укладено «Співаник церковний для шкіл народних» (1911), основу якого становить українська церковна музика.
Як композитор, В. Матюк найбільше відзначився в жанрі солоспіву, створивши майже 50 пісень, покладених на слова М. Шашкевича, В. Масляка, І. Гушалевича й А. Міцкевича. Його «Веснівка» увійшла до золотого фонду української вокальної музики, однією з перших її виконавиць була С. Крушельницька.
Важливе місце у композиторській творчості В. Матюка посідали й вокально-хорові твори, серед яких кантата «До весни» (для хору з оркестром), «До руської пісні», «Чом так скрито», «Крилець», «Під осінь», «Болеслав Кривоустий під Галичем», «Веснівка» (на слова М. Шашкевича), кантата «Гамалія» (на слова Т. Шевченка, для хору з соло баса), «Заповіт» (на текст Т. Шевченка).
Завдяки В. Матюкові світ побачили видання, у яких було зібрано твори галицьких композиторів М. Вербицького, І. Лаврівського, С. Воробкевича, а також його твори. Ці збірки виходили під назвами «Боян» (1886 р.), «Співаник церковний для шкіл народних», «Пісні церковні різних авторів і народних мотивів, оброблених для жіночого хору В. Матюком» (1894 р.). Згодом у Перемишлі вийшли три збірки церковних народних пісень, упорядником яких був В. Матюк.