о. Мирон Бендик, ректор ДДС

Послання було оприлюднене 14 лютого 2024 року. Воно містить церковний підхід до питань війни і миру, зокрема, в сучасній Україні. Послання максимально церковне і мінімально кон’юнктурне, тобто воно не підлаштоване під обставини. У ньому УГКЦ виражає й продовжує автентично київську традицію, характерну внутрішньою свободою і незалежністю від думки «сильних світу цього».

о. д-р Мирон Бендик,
ректор Дрогобицької духовної семінарії

Останнім часом знову пожвавішали дискусії навколо врегулювання статусу Мукачівської Греко-Католицької єпархії в Україні. Спроби вирішити це питання чинилися відразу після падіння Радянського Союзу. Проте здебільшого негативна реакція багатьох людей на ці спроби підказувала відкласти будь-які рішення «до кращих часів». Доброю нагодою звернення уваги на Мукачів є цьогорічна 375 річниця Ужгородської унії. Відгуки небайдужих людей про статус єпархії часто полярно протилежні. Одні уважають, що нехай усе залишається, як є. Інші нетерпляче запитують: коли вже нарешті вирішать? Часто полеміки мають політичний підтекст залежно від орієнтацій учасників.

прот. д-р Володимир Івасівка, викладач ДДС

Упродовж 1-шої пол. XX століття, борючись за вільну соборну державу, український народ на жертовник визвольних змагань поклав чимало життів своїх синів й дочок, а Українська Греко-Католицька Церква ‒ своїх пастирів, які також надзвичайно активно ангажувалися в них, займаючись передовсім євангелізаційною, просвітницькою й харитативною діяльністю. Деякі з цих імен славні й всім нам добре відомі, проте більшість залишилася окутана пеленою людського забуття, витканою недостатньою увагою рідних, представників політичного, наукового чи церковного середовищ, які швидко забули про найвищу ціну, „ціну кровіˮ (Мт. 27, 6 б), котру заплатили їхні попередники за свободу нашої Церкви й народу. Прикладом цього є маловідома широкому загалу постать Теодора Паньківа ‒ християнина й патріота, семінариста й члена Організації українських націоналістів.

Ігор Бриндак

У фільмах на історичну тематику часто показують людей, які здобувають військові перемоги. У спортивних передачах бачимо перемоги у спорті. Є ще звитяги у різноманітних конкурсах, змаганнях і т.д. Однак найважчою перемогою для людини є перемога над самим собою. Тому в даному номері поговоримо про фільм, в якому розповідається про чоловіка, який вмів перемагати не тільки на полі бою, але і самого себе, та навчав цього інших. А конкретніше про стрічку режисера Ентоні Манна «Ель Сід».

Ігор Бриндак

В англійського письменника Клайва Льюїса (автора книги «Хроніки Нарнії») є такі слова: «Прагни неба – здобудеш землю, прагни землі – не здобудеш ні землі, ні неба». Як розуміти ці слова?
Потрібно прочитати контекст, в якому вони були сказані: «Познайомившись з історією, ви дізнаєтеся, що ті християни, які більше за інших зробили для цього світу, були саме тими, що найбільше думали про світ грядущий.

Ігор Бриндак, викладач ДДС

У попередньому номері часопису «З любов’ю у світ» у статті «Непорушна таємниця» мова йшла про те, що Сповідь є необхідною для прощення гріхів і остаточно для спасіння. Але як бути з людьми, яких застала несподівана смерть, або які через хворобу чи вік втратили пам’ять і не можуть сповідатися?

Ігор Бриндак, викладач ДДС

Премія «Оскар» вважається найбільш престижною нагородою у галузі кінематографії. Всього три фільми отримали по 11 «Оскарів» - найбільше за всю історію існування цієї нагороди, і це: «Володар перстенів. Повернення короля» (2003 р), режисера Пітера Джексона; «Титанік» (1997 р.) Джеймса Камерона та «Бен Гур» (1959 р.) Вільяма Вайлера. Власне про останню стрічку і піде мова в даній публікації.