ВСТУП
Історія українського народу надзвичайно багата на християнську духовну традицію, однією з найкращих рис якої є давнє, глибоке і захоплююче почитання Пречистої Діви Марії, яке тягнеться золотою ниткою від початку існування нашої державності аж до сьогодення. Особлива набожність українців до Пресвятої Богородиці протягом багатьох століть проявилася, зокрема, у почитанні чудотворних ікон, якими Господь щедро обдарував нашу землю. Із плином часу ікона на честь Діви Марії стає наймогутнішим місцем освячення, найлюбленішим місцем молитви, місцем покаяння і навернення, місцем просвітлення і преображення, місцем притулку, захисту, скорботи і радости, місцем зустрічі сина з Матір’ю.

Наша Церква, маючи таку світлу свідомість багатовікової києво-галицької традиції, є носієм глибокої відданості Божій Матері. Митрополит Андрей Шептицький навчав, що всю нашу літургійну спадщину пронизує богослов’я Пресвятої Богородиці: «У нашому обряді тая честь над честями, те почитання, вище всякого почитання, яким ставляємо Богородицю понад усякі можливі достоїнства сотворінь, нижче одного тільки в Тройці єдиного Бога, виражене дуже вимовно в многих-многих літургійних практиках і установах […]. Крім того, молитви до Богородиці так уплітаються в кожноденну службу, що всі обрядові молитви є неначе безперервним гимном на честь її святости й величі» .
Пресвята Богородиця антиномічно поєднує в Собі дівицтво і материнство. Розуміння особи Пресвятої Богородиці є запорукою розуміння Христа Спасителя. Ісуса Христа та Його Матір слід розглядати цілісно та невіддільно один від одного.
Такий підхід дослідження особи Пресвятої Богородиці пропонує відомий американський професор-богослов Брант Пітр у книзі «Ісус Христос та єврейські коріння Діви Марії: Розкриття образу Матері Месії», яка є основним джерелом дипломної роботи. Б. Пітр наголошує на трьох ключових аспектах: по-перше, віровчення про Діву Марію глибоко вкорінене в ранньому християнстві; по-друге, віра в Богородицю у ранньохристиянський період випливала безпосередньо з віри перших християн в Ісуса Христа і, зрештою, на типології біблійного вчення про Діву Марію.
Отці ІІ Ватиканського Собору в цьому сенсі чітко висловлюються: «Священне Писання Старого і Нового Завітів та шанигідне Передання виявляють і немов ставлять на показ службу Матері Спасителя в історії спасіння» . Про це також стверджував
Й. Ратцінґер: «Марійські догми [...] не можуть походити лише з окремих текстів Нового Завіту, оскільки виражають великий неподільний задум обох Завітів. Простір маріології, а саме здорової маріології, губиться там, де зникає єдність між Старим і Новим Завітом» .
У своєму науковому методі Брант Пітр сягає давніх джерел єврейської культури, оскільки християнство за увесь час свого становлення внаслідок процесу інкультурації зодягалося у форми різних культур. Тому автор сягає глибин єврейської релігійної традиції, тієї матриці, на якій зароджувалося християнство. Він звертається до писань Старого Завіту, а опісля, використовуючи вчення Святих Отців, – Нового Завіту. При цьому богослов підтверджує свою думку працями сучасних науковців. Саме тому ми розглядатимемо цю тему в галузі патристичної філософії.
Основним завданням дипломної роботи є спроба проаналізувати дослідження Бранта Пітра на прикладі дівицтва і материнства Пресвятої Богородиці. Новизна нашої праці полягає в тому, що запропонована книга, вийшовши у світ мовою оригіналу в 2018 році, українською мовою стала доступною наприкінці 2022 року. Тому це перше дослідження в Україні творчості Бранта Пітра.
Для розкриття теми наше дослідження побудуємо за наступною схемою: два розділи, кожний з яких містить по три пункти. Назви двох розділів обрамлені антиномічністю дівитцва і материнства: І розділ ми назвали «Дівицтво Пресвятої Богородиці», зосереджуючись спочатку на Її дівицтві, а опісля – на материнстві, і
ІІ розділ – «Материнство Діви Марії».
Автор у книзі використовує святоотцівський метод типології: літературний герменевтичний прийом, у якому особа, подія Старого Завіту розуміється у співвідношенні з особою, подією Нового Завіту. У центрі кожної типологічної пари Пітра є образ Ісуса Месії, який проливає світло розуміння образу Його Матері.
У першому розділі ми зосередимося на трьох типологічних парах, які об’являють дівицтво Богородиці. У першому пункті зупиняємося на парі Адам – Христос, новий Адам, і Єва – Діва Марія, нова Єва. У другому розглядаємо типологічну пару Мойсей – Ісус Христос, Кивот Завіту – Марія, новий Кивот. У третьому висвітлюємо старозавітну обітницю дівицтва, яку прийняла Марія у Благовіщенні.
У другому розділі нашої праці проаналізуємо три типологічні пари, які проливають світло на материнство. У першому пункті зупиняємося на парі – мати Еммануїла – Марія, мати Ісуса Христа. У другому розглядаємо типологічну пару – Давид – Ісус Христос, цариця мати – Марія, нова Цариця-Мати. У третьому досліджуємо пару – Йосиф – Ісус Христос, Рахиль – Марія, нова Рахиль, Мати Церкви.
Ми намагатимемося, вдаючись до вчення Святих Отців і досліджень сучасних богословів, дослідити дівицтво і материнство Пресвятої Богородиці у думці Бранта Пітра. Такий підхід позбавить нашу працю однобокості і сприятиме різносторонньому висвітленню теми.
У дипломній праці ми використовуватимемо метод аналізу джерельної книги Бранта Пітра, а також синтезу, опираючись на дослідження американських, англійських та італійських науковців та богословів, таких як Марк Міраваль, Луїджі Ґамберо, Жан Ґалот, Реймонд Браун та інші. Серед Святих Отців ми використовуватимемо твори
св. Юстина Філософа, св. Іринея Ліонсього, Тертуліана, Орігена, св. Кипріяна Карфагенського, св. Методія Олімпійського, св. Теодота Анкирського, св. Єфрема Сирійського, св. Епіфанія Саламінського, св. Кирила Єрусалимського, св. Василія Великого, св. Григорія Ніського, св. Йоана Золотоустого, св. Агустина Гіппонського,
св. Петра Хризолога, св. Єроніма Стридонського, св. Романа Сладкопівця, св. Йоана Дамаскина, та св. Томи Аквінського. Для підтвердження та доповнення думки автора книги використовуватимемо біблійні коментарі, в основному із серії Anchor Bible. Також будемо користуватися біблійними словниками, зокрема словником Бальца-Шнайдера.
Варто зазначити, що наша робота не претендує на вичерпність у висвітленні цієї теми, проте сподіваємося, що вона послужить заохоченням для тих, хто надалі розвиватиме та досліджуватиме це питання.
ВИСНОВКИ
У дипломній роботі ми проаналізували богословське дослідження Бранта Пітра особи Пресвятої Богородиці. Вже із назви книги «Ісус Христос та єврейські коріння Діви Марії: Розкриття образу Матері Месії» зрозуміло, що автор намагається представити віровчення про Ісуса Христа та Пресвяту Богородицю нероздільним, підтверджуючи це відсиланням на офіційну доктрину Церкви. Наше завдання полягало в тому, щоб детально розглянути дівицтво та материнство Марії за допомогою старозавітних типологічних пар, які використовує автор упродовж книги. Вихідною точкою кожної з них є Ісус Христос та Його прообраз у Старому Завіті, що у свою чергу творить похідні богородичні прототипи.
У першому розділі праці ми розглядали дівицтво Пресвятої Богородиці у трьох типологічних ключах Б. Пітра. У першому пункті ми дослідили, як Б. Пітр проводить паралелі між Євою і Дівою Марією – новою Євою, яка має важливе значення у спасінні людства. Свою типологію автор розвиває на основі вчення апостола Павла про Адама та нового Адама – Ісуса Христа. А оскільки прародичі в раю діяли невіддільно один від одного, Б. Пітр робить висновок, що новий Адам повинен також співдіяти з новою Євою, якою є Діва Марія. Опираючись на єврейську традицію, вчення Святих Отців, а також авторитетних науковців, автор встановлює паралелі між двома дівами як з точки зору зближення, так і розходження, щоб таким чином представити нову пару у світлі нового творіння: Христос і Марія – новий Адам та нова Єва, які своїм послухом скасовують наслідки непослуху прародичів.
У другому пункті першого розділу ми дослідили, як Б. Пітр зосереджується на старозавітному Кивоті Завіту, демонструючи нову пару: Ісус Христос – новий Мойсей, Марія – новий Кивот. У єврейській традиції Кивот, який вміщав в собі десять заповідей, небесну манну та розквітлий жезл Аарона, був місцем перебування Ягве та символізував Божу присутність. Із цього стає очевидною абсолютна святість та недоторканість Кивоту. Пресвята Богородиця, як новий Кивот, перевершує своєю святістю старозавітний, оскільки виношувала у своєму лоні та породила Бога, залишаючись дівою.
У третьому пункті першого розділу ми зауважили зв’язок між звичаєм складання жінками у єврейській культурі обітниці статевої стриманості та подією Благовіщення.
Б. Пітр таким чином наголошує на приснодівстві Пресвятої Богородиці, тобто Її дівицтві перед Різдвом, у Різдві і після Різдва, стверджуючи, що внутрішнє життя Марії завжди розвивалося в перспективі цілковитої приналежності до Господа. Приснодівство Марії являє вічне життя майбутнього світу, є знаком нового творіння через поєднання «нового життя» Євангелія з духовною аскетичною традицією Старого Завіту.
У першому пункті другого розділу ми заглибилися в таїну чудесного материнства Діви Марії. Антиномічне дівиче народження Богородиці було «знаком», про який звіщав пророк Ісая, та знаменням нового творіння. Материнство діви в Книзі Ісаї проливало світло на божественність Месії, який мав вийти з царського Давидового роду. Божественне материнство Марії вказує на божественність Її Сина Ісуса Христа, нового царя Давида, якого Вона безболісно породила, залишаючись дівою.
У другому пункті ми дослідили, що типологія цариці-матері є біблійним підтвердженням заступництва Марії. Б. Пітр наголошує на тому, що в ізраїльському царстві царицею була не дружина царя, а його мати. Вона займала почесне становище, мала великий авторитет, носила корону, сиділа праворуч царя і виступала могутньою заступницею та захисницею народу. Марія, як нова Цариця-Мати, також заступається за людей у Царстві Її Сина, носячи титул Небесної Цариці.
У третьому пункті ми зауважили, що материнське заступництво Пресвятої Богородиці також випливає з типології Марії – нової Рахилі. Брант Пітр зосереджується на образі старозавітної Рахилі, яка, народивши свого первородного сина Йосифа, була сповнена радістю. Автор також звертає увагу на її страждання, коли вона народжувала Веніямина, на місцезнаходження її гробу та вірі в її заступничу роль. Рахиль померла від болю народження Веніямина та стала духовною матір’ю всіх страждаючих. Діва Марія – нова Рахиль, чудесно породивши Сина Ісуса Христа, нового Йосифа, сповнилася радістю. У стражданнях під хрестом Богородиця породила Церкву, стаючи духовною матір’ю та заступницею кожного християнин. Рахиль була «матріархинею» свого народу – матір’ю всього Ізраїля, яка заступалася за своїх дітей, а Діва Марія, нова Рахиль, також стає «матріархинею» усієї Церкви і заступається за Своїх дітей.
Вочевидь, обсяг нашої дипломної роботи не дозволяє дослідити все багатство значень та розкрити всю богословську глибину дівицтва та материнства Пресвятої Богородиці. Можливо, ця наукова праця внесе свій вклад для нових досліджень таїни Пресвятої Богородиці з патристичної філософії, а також інших галузей богослов’я.
ЗМІСТ

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 2
ЗМІСТ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ І. ДІВИЦТВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 8
1. Діва Єва – Діва Марія 8
2. Кивот Завіту – Марія, новий Кивот 18
3. Єврейська обітниця дівицтва Марії – Благовіщення 28
РОЗДІЛ ІІ. МАТЕРИНСТВО ДІВИ МАРІЇ 40
1. Марія – Мати Еммануїла 40
2. Марія – нова Цариця-Мати 49
3. Марія – нова Рахиль, Мати Церкви 59
ВИСНОВКИ 72
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 75