ОЛЕГ ЗИНИЧ Писанка, крашанка, мальованка, шкрябанка, крапанка – це далеко не весь перелік назв, які вживаємо щодо пасхального яйця, чи не найважливішого атрибуту Великодня. Ще З незапам'ятних часів у міфопоетичних традиціях багатьох світових культур яйце було найдавнішим символом життя. Саме його вважали прообразом світового яйця, з якого виростає Всесвіт. Звідси його обожнювання та надзвичайне звеличування. Різні народи, шануючи яйце як символ життєдайности, творили власну атрибутику його возвеличення. Яйце фарбували, прикрашали. Навколо нього створено безліч міфів і легенд як народами Стародавнього Єгипту, Греції, Риму, так і індіанськими племенами Америки та Стародавнього Китаю.
|
|
|
Розвиток і реформа календаря та пасхалії |
|
|
|
Андрій Циб Сучасна людина не уявляє свого життя без календаря. Можна сказати вона ціле своє життя намагається узгодити з ним, а саме: розписує час роботи, ділові зустрічі, відпочинок. Календар є однією із спроб виявити ритм часу, а Церква через календар літургійно преображує час. На сьогодні за оцінками ЮНЕСКО на нашій планеті діють близько 40 календарів – як „світських”, так і релігійних. У кожного із них своя історія виникнення і розвитку. Однак більшість не мають до нас ніякого стосунку. Для нас будуть важливими перш за все юліянський календар і олександрійська пасхалія, а також ті модифікації, які виникли протягом останніх чотирьох століть у результаті їх реформи: григоріянський календар і пасхалія, а також новоюліянський календар.
|
Дмитро СЕНЕЙКО
Замість вступу У цій статті мова піде про сучасне, досить поширене явище молодіжних субкультур, специфічна діяль-ність яких ще належним чином не оцінена і не вивчена світовою громадськістю, рівно ж як і Христовою Церквою. Основна причина „пасивности” двох стержнів людства полягає у тому, що це соціяльне явище характеризується досить піз- ньою появою (середина 70-х рр. ХХ ст.), і на перших стадіях поширення носило таємний характер (навіть якщо брати до уваги історію виникнення найвідоміших субкультур). Через свою „молодість” воно ще довго не претендуватиме на місце у підручнику загальної історії людської культури. Щоб усі зацікавлені могли краще зрозуміти це, без сумніву, цікаве явище молодіжної культури, пропонуємо до вашої уваги серію публікацій, в яких би детальніше висвітлювалося про цей культурний феномен сучасности. Перша стаття буде присвячена виключно теоретичному огляду поняття „молодіжна субкультура”.
|
|
Львівський псевдособор 1946 року і «католицько-православна» проблема в добу відродження УГКЦ початку 90-х рр. ХХ ст. |
|
|
|
о. д-р Мирон Бендик, Ректор Дрогобицької Духовної Семінарії
1. Історичний екскурс (контекст) Ми знаємо, що на початках історії Церкви, як і цілої Христової Церкви І тисячоліття християнства, ще не діяло звужено-конфесійне розуміння Церкви, яке почало все більш поширюватись і утверджуватись після розколу між християнським Сходом і Заходом. У Київській Церкві існувало еклезіально-богословське розуміння, згідно з яким, за словами київського митрополита ХІ століття Іларіона, Церква і на Сході, і на Заході – одна й та ж сама. З точки зору Київської Церкви ХІ століття, представленої саме місцевим, а не грецьким її ієрархом, і Рим, і Костянтинопіль – складові ланки єдиної Христової Церкви. Тому ця єдина Церква – і католицька, і православна (чи, як дехто воліє називати, «правовірна») одночасно. До Католицької Церкви однозначно належали не тільки Рим, але й Костянтинопіль, як і до Православної – не тільки Костянтинопіль, але й Рим.
|
|
Лише в Бозі душа моя має спочинок |
|
|
|
Юрій Мартинюк
Багато поціновувачів прекрасного, оглядаючи „Чорний квадрат” Малевича, впізнають у ньому шедевр мистецтва, проте переважна більшість, роздивившись відому картину, окрім зображених двох площин, чорної всередині та оточуючої її білої, нічого не побачать. І в цьому немає нічого дивного, адже обидві сторони по-своєму будуть цілком праві. І помилкою буде приймати твердження лише однієї із сторін, вважаючи, що протилежна думка не є вірною. Своєрідним „чорним квадратом” у сприйнятті багатьох є душевна сфера людини, по-иншому – її психіка.
|
|
Д. Наконечний Хоча політична історія Ерітреї почалась приблизно 13 років тому, ця східна Африканська нація має багате культурне коріння, яке датується близько 3,000 роками тому, коли семітські народи з Аравійського півострова перетнули Червоне Море. Вони зайняли місцевість, яку називають Ріг Африки (сучасна Ерітрея, Ефіопія, Джібуті і Сомалі), і поріднилися з місцевим населенням. Так з’явилась імперія зі столицею Аксум (місто зараз у північно-східній Ефіопії). Це культурне коріння не лише Ерітреї, але загальний спадок з його символічним сусідом на півдні, Ефіопією. Ерітрейці і ефіопи мають спільну історію і культуру, проте багато ерітрейців наголошують на розбіжностях. Можливо, єдиний вагомий елемент, що зв'язує дві нації, – релігія і її вираження у культурі. Із 3.8 мільйонів людей, котрі проживають на території Ерітреї, 45 % – мусульмани суніти, і приблизно 45 % належать до Православної Церкви Ерітреї .
|
|
Дмитро Наконечний
П’ятнадцяте століття – це період великих географічних відкриттів, зокрема, намагання віднайти коротший шлях з Европи до екзотичної Індії. І, за наполегливим шуканням людини, воно стається. Спраглі знання, а також матеріяльної наживи, європейці знаходять на цій землі, на їх великий подив, християн, тобто тих людей, котрі вірили в того ж самого Бога що й вони. І коли португальці зустрілися із ними, то ті переконували, що їх спільноту заснував апостол Тома, котрий проповідував воскреслого Христа на землях Індії.
|
|
Східні мудреці і чудо Вифлеємської зорі |
|
|
|
|
Дмитро Сенейко
Перенесімося подумки у часи народження Ісуса Христа до Палестини у період правління юдейського царя Ірода Великого… …Мешканці Єрусалиму, які звикли до того, що їхнє місто часто відвідували прочани з сусідніх чи далеких країн, мабуть, не одразу звернули увагу на караван чужинців, який рухався вулицями міста взимку 748 року від заснування Риму.
|
|
|