|
Сучасне місійне служіння УГКЦ |
 |
 |
 |
о. д-р Мирон БЕНДИК, Ректор Дрогобицької Духовної Семінарії
Христова Церква отримала від Христа – її засновника – місію спасіння всіх народів, просвічуючи їх Христовим вченням і охрещуючи (див.: Мт. 28:19). Здійснення місії спасіння є сенсом буття й існування Церкви, котра місіонує у нашому народі ось вже понад 1000 років. Християнство стало однією з підвалин духовности народу, національної й культурної ідентичности. Це не означає, що місію Церкви можна вважати успішно завершеною. Щоденне життя ставить людину і весь народ перед новими викликами, на які потрібно дати християнську відповідь. Деякі з цих викликів – наші, українські, а инші – глобальні. Українська Греко-Католицька Церква – конкретне втілення Христової Церкви – покликана здійснювати місійне служіння згідно із заповітами Спасителя і переконливістю цього служіння належно відповісти на виклики сучасности.
|
У 2007 році Філадельфійська митрополія Української Греко-Католицької Церкви відзначала 100-літній ювілей призначення та приїзду до США першого греко-католицького єпископа владики Сотера Стефана Ортинського. Головні святкування відбулись 30 вересня 2007 року в катедральному соборі Непорочного Зачаття у Філадельфії, у крипті якого й поховано єпископа Сотера. Їх учасниками стали, зокрема, Блаженніший Патріарх Любомир і єпископи, члени Синоду єпископів УГКЦ.
Вважаємо вартим уваги життєвий шлях єпископа Сотера Ординського, тому публікуємо його коротку біографію.
|
|
«Родина св. Лазаря» в Росії |
|
|
|
о. Сергій Николєнко
Згромадження католиків візантійського обряду «Родина св. Лазаря» одержало формальне визнання у 2006 р., однак фактично воно існувало протягом майже двадцяти років як громада католиків, які шукали засобів жити по-християнськи в умовах сучасної Росії. У той період навіть поверхневий аналіз проблем населення вказував на велику соціяльну небезпеку різного роду залежностей: алкогольної, наркотичної, сексуальної, трудоголiзма та ин. Практично кожна людина зростала в умовах, де у когось із членів родини була одна з таких проблем. Внаслідок цього такі люди набували певні вади, неволю особистости – співзалежність. Звичайне парохіяльне життя було досить млявим для допомоги в подоланні співзалежности – надія покладалася лише на Святі Таїнства Причастя та Сповіді й на Господа Бога.
|
|
Про любов до Батьківщини або як не стати патріотом-зрадником |
|
|
|
Сергій ПАЛАМАРЧУК
студент Дрогобицької Духовної Семінарії
Хто не любить земляка свого, якого бачить, як полюбить людину взагалі, яку не бачить? К. С. Люїс
Кажуть, патріоти – це люди високої гідности. Про цінність і гідність патріотизму і піде наше розмірковування в цій статті. Часто у різноманітному вияві патріотизму зустрічаємо неусвідомленість або й фанатизм останнього, щирість почуттів на ґрунті різних суспільних проблем перемішується з надмірною пихатістю або розчаруванням... У чому ж полягає гідність і правдивість патріотизму?
Патріотизм – це любов до Батьківщини в найширшому значенні (думаю, ніхто цього не заперечить). Так, це – любов... А любов хіба передбачає пихатість, фанатичне відстоювання своїх поглядів як єдино правдивих, неприязнь до инших? Адже «любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла» (І Кор. 13:1-8). Часто трапляється, що патріотизм перестає бути любов’ю, в якій є місце для всіх, і перетворюється в егоїзм, в якому є місце тільки для найціннішого Я.
|
|
Для чого ти живеш, людино? |
|
|
|
Петро МАКОВЕЦЬКИЙ
Для чого ти живеш, людино?
Для того, щоб історію писати?
Щоб у найтяжчую хвилину
Життя своє нікчемно проклинати?
Для чого ти живеш, людино?
Для власних задоволень і утіх?
Для того, щоб в найтяжчую хвилину
Вклонитись перед тим, хто переміг?
Для кого ти живеш, людино?
Для мене, для Вкраїни, чи для себе?
Чи, може, для маленької Дитини,
Що в світ прийшла заради тебе?
Тепер задумайся, людино!
Навіщо ти тут на землі?
Для чого сам Господь невинно
Помер за тебе на хресті?!
Задумайся, допоки є ще час!
Пізнай Божественну Любов
Того, Хто задля тебе й задля нас
На хреснім дереві пролив невинну кров.
|
|
З історії еміграційного душпастирства |
|
|
|
Ігор БРИНДАК
Одна з останніх проблем нашої держави і суспільства – це нова українська еміграція. Від часу проголошення незалежности України велика кількість її громадян виїжджає за кордон найчастіше в пошуках роботи, хоча бувають й инші причини. Це кладе нові виклики не тільки перед державною владою та громадськими організаціями, але й перед Церквою, адже виникає потреба душпастирської опіки цих людей. Однак слід пам’ятати, що Українська Греко-Католицька Церква має відповідний історичний досвід такої діяльности. Настав час згадати найвизначніших осіб і події, які стосуються такого досвіду.
|
|
«...у підрясник має бути зодягнене серце семінариста» |
|
|
|
Підготував Сергій Паламарчук
Семінаристів і священиків, часто запитують про покликання. Відповісти на питання, чому ти вирішив стати священиком, не завжди легко. Ось тому варто навести уривки з роздумів блаженної пам’яті Йоана Павла ІІ про покликання1. «Будь-яке священиче покликання у своєму найглибшому пласті – велика тайна, це – дар, який безконечно переростає людину…» «Покликання – це таємниця Божого вибору: „Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід“ (Ів 15,16). „Чести ж цієї ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон“ (Євр 5,4). „Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш, ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив“ (Єремія 1,5). Ці натхненні слова повинні пройняти глибоким трепетом кожну священичу душу…» «Коли за різних обставин говоримо про священство та про нього засвідчуємо, ми повинні це робити з великою смиренністю, усвідомленні, що Бог нас „покликав святим покликом не за діла наші, а за власним рішенням та благодаттю“ (2 Тим 1,9). Водночас ми здаємо собі справу з того, що людським словам не під силу осягнути вагу таїнства, яку несе у собі священство».
|
|
|
