РОЗДІЛИ САЙТУ
Фотогалерея
Підтримайте/Support Us
Перекласти на...
Нові матеріали
- 20/12 Пластуни передали семінаристам вифлиємський вогонь [ВІДЕО]
- 14/12 Малі семінаристи здали зимові іспити
- 05/12 Семінарійний вечір гумору з нагоди празника св. Миколая
- 30/11 Приміційна Літургія випускника ДДС о. Андрія Копистинського у свято св. Андрія Первозванного
- 25/11 Празник Введення в храм Пресвятої Богородиці у Братстві
Найпопулярніше
| Ерітрейська Церква |
 |
 |
 |
|
Д. Наконечний Хоча політична історія Ерітреї почалась приблизно 13 років тому, ця східна Африканська нація має багате культурне коріння, яке датується близько 3,000 роками тому, коли семітські народи з Аравійського півострова перетнули Червоне Море. Вони зайняли місцевість, яку називають Ріг Африки (сучасна Ерітрея, Ефіопія, Джібуті і Сомалі), і поріднилися з місцевим населенням. Так з’явилась імперія зі столицею Аксум (місто зараз у північно-східній Ефіопії). Аксум На території Ерітреї колись знаходилось християнське царство Аксум. Проте є мало історичних документів, у яких зберігаються відомості про тодішнє життя ерітрейців. Усе змінилося, коли імператор Аксуму Езан проголосив християнство офіційною релігією у країні. Духовним наставником імператора був святий Фрументій, який походив із міста Тир (зараз у сучасному Лівані). Його рукоположив на єпископа Аксуму святий Атанасій Великий. Імператор Езан також виявляв велику підтримку у збереженні реліквії Аксуму – Ковчег Завіту (він зберігав Десять Заповідей) від зазіхань ворогів імперії чи єврейської спільноти. У четвертому столітті група таких собі „Дев’яти Святих”, не приймаючи постанов Халкедонського Собору, втікаючи від імперської влади, принесла сюди монофізитське віровчення про Христа. Тим самим поступово ерітрейська спільнота почала належати до того типу Церков Сходу, які називають Східними (Орієнтальними) Церквами Сходу. У VII столітті це царство після мусульманського нашестя почало занепадати, і на його місці виникло нове – Ефіопське царство. Відносини з Ісламом Цей регіон зберігав певною мірою незалежність, поки в XVI столітті не потрапив під владу Османа. Існує твердження, що завдяки гостинності та толерантності імператора до пророка Мухамеда, який втікав від арабських князів, відносини між двома релігіями не є у напруженому стані, який відчувається у сучасній Европі. Згідно з переданням, арабські язичницькі князі запропонували імператорові видати Мухамеда в обмін на ненапад, але володар не погодився. Можливо, ця дія була ключовою у подальшому процвітанні Ісламу. Мухамед не забув цього і наказав своїм послідовникам толерувати „ефіопів”, натомість не заподіюючи нічого злого ефіопським християнам. Вторгнення Европейців Европейське прагнення відкриття нових земель, що за собою вело і загарбницькі дії, ніколи не було задоволеним. Оскільки жага до збагачення не зменшувалось, а тим паче, із відкриттям нових земель, то навали зазнала і Ерітрейська земля. Разом із торговцями та солдатами на терени Ерітреї прибули і місіонери із Португалії. Проте вони зазнали невдачі, адже проповідували римо-католицьке сповідування віри та обряду, а це аж ніяк не сприймалось місцевими жителями (особливо у сільській місцевості). Тоді єзуїти сконцентрували свою увагу на еліті, і це сприяло тому, що у 1622 році імператор Сусен проголосив католицизм державною релігією. Подальші дії імператора у введенні цього наказу в життя спричинили до п’ятирічної громадянської війни. Після зречення престолу і смерти імператора, його наступник вигнав усіх католицьких ченців із країни, і більш як на двісті років католицьку місію у країні заборонили. З 1890 до 1941 року Ерітрея була італійською колонією, згодом – захоплена Великобританією. У 1952 році вона вступила у федерацію з Ефіопією, а в 1962 році була анексована як ефіопська провінція. Церква і її національна роль Християнство історично вагомо вплинуло на життя Ерітреї. Ось дії його впливу: - спостерігання за дотриманням усіх зобов'язань між ерітрейцями і ефіопами; - засудження Ефіопських звірств війни; - захист солдатів у монастирях у воєнний час; - турбота про всіх ерітрейців, незалежно від віросповідування. До 1991 року Ерітрейська Церква була у єдності із Ефіопською Православною Церквою. У липні 1993 року – тільки через декілька місяців після того, як Ерітрея отримала незалежність від Ефіопії – делегація від Ерітрейської Церкви на чолі з її лідером абуном Филипом відвідала настоятеля Коптської Православної Церкви, папу Шенуда ІІІ, в Каїрі. Вони звернулись до нього за підтвердженням юридичної незалежності Ерітрейської Церкви від Ефіопської, при цьому залишаючись у сопричасті із двома Орієнтальними Церквами. Коптський папа визнав їх запит канонічним, а Священний Синод Коптської Церкви зобов’язався підготувати нових єпископів для Ерітрейської Церкви у своїх монастирях. Також було підписано документи, які сприяли б зміцненню співпраці між двома Церквами, зокрема: - щонайменше раз на три роки скликатиметься спільний синод; - поминання предстоятелів обох Церков на літургіях; - утворення спільної групи для богословського діялогу з иншими неорієнтальними Церквами; - утворення спільної комісії з питань богословської освіти, катехизації, молодіжних і сімейних програм, соціяльного служіння. Патріярх Ефіопської Православної Церкви, абуна Павло, також підтвердив автономність Ерітрейської Церкви, і разом із абуною Филипом у лютому 1994 року підписали угоду в Аддис-Абеба, в якій підтверджувався автокефальний статус Ефіопської і Ерітрейської Церков, і надавалась перевага першості Коптській Церкві серед Орієнтальних Православних Церков. Єрархія У липні 1994 року папа Шенуд ІІІ висвятив п'ять єпископів, які сформували ядро Синоду незалежної Церкви, і вибрали на голову Церкви 96-річного абуну Филипа, якого ерітрейці назвали „батьком опору ефіопському утиску”. А в 1998 році його проголошено патріярхом. Після його смерти другим патріярхом став 79-річний Яків. На даний час її очолює абуна Антоній. Патріярх 25 серпня 2005 року Синод відсторонив його від патріярших обов’язків, проте за ним було збережено право здійснювати церковні богослужіння. На свято Богоявління патріярх не з'явився у храмі, а це викликало побоювання міжнародних спостерігачів. Засідання Синоду, на якому його усунено від управління Церквою, провів Йофтахе Діметрос, призначений урядом чиновник, що, фактично, узяв церковну владу у свої руки, хоча за канонами членами Синоду можуть бути тільки єпископи, а його головою – патріярх. За деякими даними, Діметрос провів 20 січня ще одне засідання Синоду, з метою обрання нового патріярха. Протистояння між патріярхом Абуне Антонієм і урядом Ерітрєї почалися в листопаді 2004 року, коли єрарх виступив з критикою на втручання властей у справи Церкви . Після цього національне телебачення Ерітрєї припинило транслювати традиційне різдвяне звернення патріярха. Згодом його радника змусили піти у відставку, а потім заарештували. 15 січня патріярх написав лист-звернення у відповідь на повідомлення про зняття з нього повноважень. У цьому посланні патріярх вказує на той факт, що його усунення від престолу було проведене з порушенням усіх канонічних процедур. Абуне Антоній заборонив членам Синоду висвячувати єпископів, священиків і дияконів, а також здійснювати обряд помазання нового патріярха. Єрарх також повідомив про відлучення від Церкви Йофтахе Діметроса і секретаря Синоду, священика Хабтома Руссома. Абуне Антоніус також заявив, що ввіряє свою долю Коптській Церкві і Собору настоятелів монастирів Ерітрєї, який планує скликати. Також уряд країни звернувся до коптського папи Шенуда ІІІ за підтвердженням про усунення паріярха Ерітрейської Церкви, проте єрарх на це не дав згоди, оскільки подібна ситуація трапилась і з ним . Сучасний стан Не дивлячись на її велике надбання, Ерітрея – одна з найбідніших країн у світі. Незважаючи на те, що і досі не зникли всі наслідки тридцятирічної громадянської війни, Ерітрея і Ефіопія у 1998 році вступили в новий конфлікт, який не був нічим обгрунтований. Знищення лісових насаджень, засуха, епідемії, бідність, голод та багато инших проблем постають сьогодні перед Церквою Ерітреї.
Д. Наконечний. Ерітрейська Церква // Слово №2 (27) (2006) с. 19-20
|