Петруняк Тарас 


24 лютого 2022 р. розпочалася нова хвиля широкомасштабної російської збройної агресії проти України. Для багатьох у цьому світі не вірилося, що у ХХІ ст. у центрі Європи можна намагатися збройною силою змінювати кордони, намагатися фізично винищити цілий народ лише тому, що комусь не подобається його мова, релігія, спосіб мислення. Тим не менше стався цей трагічний день, який вкарбується у свідомості кожного українця і назавжди увійде в історію сучасної України. День, який змінив кожного українця. День, який поділив час на «до» і «після». День, який увійде в підручники з історії України. Саме в цей день Російська Федерація розпочала нову хвилю повномасштабної війни проти України. Українці, які завжди були волелюбним народом і не погоджувались на рабське становище, одразу ж дали гідну відсіч лютому окупанту і вже понад місяць чинять гідний спротив ворогові. Впевнений, що на початку цієї жахливої війни кожен ставив перед собою запитання: а чим я можу бути корисний і яку роль повинен відігравати у цій війні?
Найперше потрібно відмітити, що завданням та обов’язком українських військовослужбовців є зі зброєю в руках стати на захист своєї Батьківщини. Про це, зокрема, наголосив у своєму зверненні з приводу початку війни в Україні Глава й Отець УГКЦ Блаженніший Святослав: «Це наше природне право і святий обов’язок боронити свою землю і свій народ, свою державу і все, що є для нас найрідніше: родину, мову і культуру, історію і духовний світ!» .
Однак не кожен українець з різних причин має змогу брати участь у захисті нашої держави зі зброєю у руках. Чи це означає, що ми повинні, склавши руки, сидіти вдома та очікувати перемоги? Насправді, кожен має свій фронт, на якому повинен вести війну для осягнення спільної цілі – справедливого миру і власної перемоги. Ми всі є воїнами, однак кожен має свій фронт у тому, щоб наблизити довгоочікувану перемогу над агресором. По-різному можуть виглядати ці способи боротьби за досягнення поставленої цілі.

Ковівчак Роман


В сучасному світі ми маємо доступ до великої кількості інформації. Щодня ми переглядаємо новини та гортаємо стрічку соціальних мереж з думкою: «Що там нового у світі і в людей?». Проте понад 30 років тому українці не мали можливостей вільно отримувати правдиву інформації. Доступ до неї мала лише певна група людей, яка цю інформацію фільтрувала. А далі вона подавалася під «соусом», який був вигідний тогочасній комуністичній партії. Після здобуття Україною незалежності, суспільство отримало дуже багато інформації і постала проблема, як цю інформацію правильно «споживати». Люди некритично поглинають усе, що їм підносять. Так вони ризикують потрапити під вплив так званих «інформаційних вірусів».
Під терміном «інформаційний вірус» розуміють інформацію, яка подана під певним кутом однієї чи декількох людей, які хочуть зосередити увагу суспільства на певну точку чи проблему, в якій зацікавлена правляча група людей. В результаті цього вони створювали в народних масах певні емоції, бачення, роздуми, дії та слова щодо поданої ситуації. За рахунок цього з легкістю могли маніпулювати людьми. Постає питання: «Як захистити себе і свій розум від маніпулятивної інформації?», «Як стати здоровою особою, яка може критично сприймати інформацію?», «Як стати розумною нацією, яка зможе опиратися всім інформаційним вірусам?» .

Голик Дмитро

Економічні питання в мисленні святих Отців Церкви розглядаються набагато рідше, ніж догматичні, духовні, аскетичні чи моральні. Натомість майже в усіх проповідях чи гоміліях вони безпосередньо давали певні настанови в питаннях багатства, сріблолюбства, матеріальних благ, милостині та ін.. За часів патристичної доби (ІІ-VIII ст.) відносини між Церквою і державою були досить близькими. Зрештою, це відобразилося навіть на законодавчому рівні в так званому Номоканоні . Церква підтримувалася імперією, а державні справи часто вирішувалися за згодою патріархів. Занепокоєння Отців Церкви фінансовими питаннями було другорядним у їхній творчій спадщині й аж ніяк не самоціллю. Воно було радше пов'язане з мораллю. Інакше кажучи, вказувало на позицію, яку вірянин міг би зайняти щодо матеріальних благ, зокрема фінансів.
Особливим чином варто тут виокремити творчість св.Йоана Золотоустого, великого Отця і Вчителя Церкви. Жодному зі святих Отців біографи, панегіристи, хроніки не присвячували стільки уваги, як Йоану Золотоустому . Найдавніші розповіді про життя Святого ми знаходимо у творі Паладія († 430), єпископа м. Геленополіс, під назвою «Діалог про життя Йоана Золотоустого» . Дата народження святого точно невідома, тому науковці розходяться у своїх твердженнях , однак прийнято вважати, що він народився між 344-354 років в Антіохії в заможній і знатній християнській сім’ї . Ранню освіту й гідне виховання отримав від матері Антуси, яка втратила чоловіка, коли їй було двадцять років, а Йоан був ще немовлям. Класичної освіти, а саме філософії і риторики, святого навчали професор Андрагатій таритор Лібаній, який прагнув бачити Його надалі своїм учнем, однак «його забрали до себе християни», як висловився сам Лібаній . У віці 18 років Йоан був охрещений, а опісля, прагнучи посвятити себе Богові, оселився в печері, де жив спільно з іншими аскетами протягом чотирьох років, однак через проблеми зі здоров’ям святий повернувся до Антіохії, де був висвячений на священника в 386 р .

Ортинський Олег

Від 2014 р. українці досвідчили жахіття війни, які Європа, здавалося б, подолала ще у ХІХ ст., вибудувавши механізми того, як їм протидіяти. Війна спричиняє смерть, руйнування, біль, розпач… Перед нею людина почувається безсилою. У 2022 р.Б., перед Великим Постом, яким християни готуються до світлого празника Воскресіння ГНІХ, український народ і цілий світ досвідчив наслідки повномасштабної хвилі російської збройної агресії, яка стала однією з найдраматичніших сторінок нашої новітньої історії. У цій ситуації багато з нас переконався у тому, наскільки серед гучних пострілів у Києві, масштабних зруйнувань у Гостомелі, серед нелюдських звірств у Бучі, Маріуполі та інших місць нашої України залишається важливим молитовний фронт, який тримає Мати-Церква.

Карпінець Михайло

Думка про війну призводить до появи сліз на очах і щемливого болю в душі. Особливо у тих, хто особисто її досвідчив. Вона несе в нашій уяві образи зруйнованих будинків, розбомблених міст чи розстріляних автівок, покинутих на узбіччі доріг, а у наших вухах немовби чутно звуки пострілів, вибухів, свист ракет … і найгіршої картини – ріки крові і гори кісток, як колись описав нашу землю ісповідник віри блаженніший патріарх Йосиф Сліпий.
Мабуть не залишилось жодної людини, життя якої не змінилось із повномасштабною хвилею російської збройної агресії проти України. Воно поділилось на «до» і «після початку» війни. Минулі проблеми чи труднощі, які раніше нас бентежили, зараз не просто відійшли далеко на задній план, але відклалися на потім, на «після війни». Наші храми перестали бути лише місцем для молитов. Цілоденно в них не тільки перед Боже Обличчя заносять гарячі, щирі моління, але трудяться люди доброї волі, допомагаючи військовим і жертвам, які постраждали від агресії ворога.

Цмоканич Микола


Війна – це трагедія, бо завжди несе із собою біль, розруху, сльози, смерті невинних, руйнацію та жорстокість, яку деколи хочеться назвати просто «нелюдяність». Особливо важко переживається війна тоді, коли приходить усвідомлення, що, насправді, немає жодної нашої вини у тому, що агресор вирішив задовільнити свої імперіалістичні забаганки шляхом вбивств воїнів, цивільних, дітей, вагітних, волонтерів, лікарів, беззбройних та навіть тварин, а також руйнуваннями міст і сіл та грабіжжю. У такій ситуації постає німе питання: «За що Бог так карає нас? Чому це все стається?»
Друзі старозавітнього праведника Йова вважали, що всі біди стаються з ним через якусь його вину, і Бог карає його за якісь гріхи. Проте впродовж цілої однойменної біблійної книги спостерігаємо критику такого однобокого осмислення страждань. Взагалі, за своєю суттю запитання: «За що?» є негативним у тому значенні, що воно розглядає стару дійсність, очевидно, гіршу. Натомість ми як християни знаємо, що Бог навіть зло обертає на добро (Бут 50, 20), а тому маємо ставити питання ще й позитивно: «Для чого?»

Бриндак Ігор

«Україна, війна, мир». Ці слова зараз на устах всього світу, однак 20 років тому італійський режисер Джорджіо Капітані зняв художній фільм у якому всі ці слова теж звучали хоч розповідалося у ньому не про сучасну війну, а про чоловіка, який присвятив своє життя тому, щоб воєн не було. Це була кінострічка під назвою «Іван XXIII – папа миру». Про неї і піде розповідь у даній публікації.
Фільм Джорджіо Капітані розповідає про реальні історичні події. Головний герой – папа Іван XXIII - реальна історична особа. Його світське ім’я було Анджело Ронкаллі. Він народився 21 листопада 1881 року в містечку Сотто-іль-Монте в бідній родині, яка налічувала 11 дітей. У 1904 році прийняв ієрейські свячення. Свою священичу діяльність о. Анджело Ронкаллі розпочав як секретар Бергамського єпископа Джакомо Радіні-Тедеські. Разом зі своїм єпископом допомагав страйкуючим робітникам міста Бергамо. В роки І світової війни був військовим капеланом італійської армії, а після війни працював у Ватиканській дипломатичній службі, зокрема був папським нунцієм у Болгарії, Греції та Туреччині, де багато зробив для примирення між вірними Православної та Католицької Церков. Дипломатична служба архиєпископа Ронкаллі в Туреччині співпала із ІІ світовою війною. Під час неї майбутній папа рятував євреїв від нацистських переслідувань. А коли настав мир, то був папським дипломатом у Франції. 1953-го став кардиналом і патріархом Венеції. У жовтні 1958 року кардинал Анджело Ронкаллі був обраний папою під іменем Іван XXIII. Його понтифікат тривав недовго не повних п’ять років. Але за цей час Іван XXIII став відомим як папа, котрий змінив не тільки історію Церкви, але й світову історію. Помер папа Іван XXIII 3 червня 1963-го року.