Ортинський Олег

 

У 1936 році Митрополит Андрей Шептицький пише послання під гучною та сміливою назвою «Осторога перед загрозою комунізму». Чому Митрополит вирішує написати це послання? Що стало поштовхом для цього? Що український Мойсей намагався донести своїй пастві? На ці та інші питання ми спробуємо дати відповіді в цій статті.
Надворі 1936 рік. Галичина перебуває в складі Польщі. 2 серпня з-під рук Митрополита Андрея народжується пастирське послання до духовенства та вірних. Важко уявити здивування деяких священнослужителів, мирян, а можливо, і дипломатів та політиків, оскільки натоді жодної загрози комунізму тут не відчувалося. Натомість слова Андрея Шептицького були, як завжди, вчасними та потрібними, адже через недовгих три роки радянська Червона армія згідно з договором з нацистською Німеччиною перетнула кордон Польської республіки й анексувала територію Галичини та Волині. І власне тоді слова великого Митрополита стали актуальними. Він по-пророчому все це передбачив. Його послання в той далеко не зрозумілий і не стійкий час стало своєрідною інструкцією дій не лише для духовенства та вірних Греко-Католицької Церкви, але й навіть для нехристиян, наприклад, євреїв.

Бендик Мирон

Видатний психолог і психіатр ХХ сторіччя Віктор Франкль описав коріння тоталітаризму, яке знаходиться в психіці практично кожної людини. Згідно з його теорією, «тоталітаризм» як нав’язування своєї думки іншим людям є психічним проявом втрати людиною сенсу життя. Ця втрата спричиняє страждання людської особи через почуття порожнечі існування. За певних умов воно може стати нестерпним і навіть завершитися самогубством. Людина вважає, що припиненням життя вона припинить страждання своєї особи.

Хамуляк Юрій

У 20-ті роки ХХ ст. відбувся масовий примусовий відхід різних груп населення, особливо молоді, від релігії та Церкви – атеїзація. Основною бідою стало те, що тоталітаризм на посткомуністичному просторі дуже глибоко увійшов у ментальність, у людські відносини. Емоційний тиск і психологічне насильство вважалося нормою. Його собі дозволяли всі, чиє соціальне становище «давало право» на насильство. Логіка створення деструктивних груп полягала в підпорядкуванні собі якомога більшої кількості людей, як засобів для досягнення своєї мети. Основна частина адептів цієї групи – це ті, хто піддаються нездоровому підкоренню. Їм властива вроджена тривожність, невпевненість, нездорова емоційність…, що і є передумовою здатності легко підкорятися чужій волі. Узагалі прагнення підкорятися авторитету пов’язане передусім із бажанням делегувати відповідальність за своє життя комусь, хто знає більше. Нехай я краще буду маленьким, підкорюся, але зате буду захищений, отримаю якісь «гарантії».

Гришко Назар

У перші віки християнства Церква переживала нелегкий період: християни часто зазнавали переслідувань з боку юдеїв та імператорської влади. Незважаючи на те, що в 313 році вийшов міланський едикт, який дозволив Церкві вийти з катакомб, постали нові виклики, на які були змушені реагувати Святі Отці. У цій статті розповімо про те, як проти несправедливості тогочасної державної машини боровся святий Йоан Золотоустий(347-408).
Цей Святий Отець Церкви народився в Антіохії. Спочатку він працював адвокатом, оскільки мав великі амбіції та задатки до ораторства. У майбутньому на нього чекали б великі успіхи, однак невдовзі він вирішив піти навчатися Святого Письма в школу Діодора Тарсійського (+390). У 381 році єпископ Мелетій рукопоклав Йоана на диякона, і він почав навчати оглашенних, далі займаючись своїм навчанням і письменницькою працею. У 386 році був висвячений на пресвітера, впродовж 12 років душпастирював у Антіохії. По смерті Царгородського патріарха Нектарія (+397) імператор Аркадій послав листа до Антіохійського патріарха Флавіяна (+404), аби той відпустив Йоана в Царгород зайняти місце Нектарія. Коли народ дізнався про це, то не хотів відпускати свого наставника. Тому Йоана вивезли за місто потай від людей. Коли він наближався до міста, велике число людей зустрічали його, і 26 лютого 398 він був поставлений на Константинопольського патріарха.

Білинський Михайло

Томас Бекет
Майбутній архиєпископ Кентерберійський народився 21 грудня приблизно 1120 року в Лондоні в родині успішного купця. Томас був добре освіченим, тому швидко став помічником Теобальда, архиєпископа Кентерберійського, який відправив його з кількома місіями до Риму. Таланти Бекета були помічені королем Генріхом II. Король зробив його своїм канцлером, невдовзі вони стали близькими друзями. Коли Теобальд помер у 1161 році, Генріх поставив Бекета архиєпископом. Відносини між архієпископом і королем погіршилися, коли Томас Бекет ініціював низку судових процесів проти осіб, які під час громадянської війни незаконно захопили церковне майно. Невдовзі, відчуваючи невдоволення з боку короля, Бекет у 1164 році втікає до Франції та залишається у вигнанні кілька років. Життя архиєпископа було обірване 29 грудня 1170 року чотирма лицарями, які почули бажання короля: «Хто позбавить мене цього неприємного священника?» 21 лютого 1173 року Папа Олександр III канонізував Томаса Бекета.

Філь Микола

 

Упродовж ХХ ст. світ устиг побачити жорстокі тоталітарні ідеології, які спричинилися до вбивств, катувань, репресій, розв’язання світових війн. Люди запам’ятали основні ознаки цих руйнівних систем. Тепер усі розуміють, що означають німецька свастика, серп і молот, червоний радянський прапор, «гітлерівські і сталінські вуса». Багато хто пам’ятає, що таке «ГУЛАГ», фільтраційні концтабори, єврейські чистки, репресії, переслідування Церкви, вбивства Радянським Союзом українських священників... У ХХІ ст. в новій обгортці руськоміровської рашистської ідеології постала древня тоталітарна система – Московія.
Проте ми, на жаль, не зауважуємо ще одну, не менш тоталітарну й руйнівну, ідеологію, яка вийшла на світову арену. Вона гарно замаскована, а тому досить довго не кожному вдавалося зауважити її жахливу сутність. Ця ідеологія особлива тим, що не має символів (як, наприклад, Третій Рейх – свастику); не піднімає уверх свій прапор (як кривавий прапор СРСР); не очолюється вождем (як Муссоліні уособлював у собі італійський фашизм); не кидає ракети й не брязкотить зброєю, щоб усі лякалися (як це робить зараз Росія) .

Бриндак Ігор

 

Історія знає багато релігійних діячів, які протистояли тоталітарним режимам і, захищаючи Божі права та людську гідність, пожертвували своїм життям. Одним із них був польський католицький священник Єжи Олександр Попелюшко (1947-1984 роки). Після його трагічної смерті люди, які знали цього душпастиря, не сумнівалися, що рано чи пізно він буде прославлений Церквою. У 1988 році американська режисерка польського походження Агнешка Холланд зняла стрічку під назвою «Убити священника», присвячену пам’яті о. Єжи Попелюшка. Можливо, для молодого покоління ім’я отця Єжи Олександра Попелюшка нічого не промовить. Але в 1984 році інформація про його смерть сколихнула весь світ. Про неї писали навіть у Радянському Союзі, хоча всі обставини смерті цього душпастиря й не висвітлювалися. То ж ким же був цей священник і що стало причиною його загибелі? Майбутній мученик народився 14 липня 1947 року в селі Окопи Підляського воєводства в селянській родині, яка мала білоруське походження. При хрещенні отримав ім’я Альфонс. У 1965 році вступив до Варшавської духовної семінарії. У 1966–1968 роках був змушений перервати навчання через військову службу. Тут варто уточнити, що в армії він зазнавав переслідувань від комуністів за свої релігійні переконання так, що повернувся зі служби із серйозними проблемами здоров’я і переніс операцію на щитовидній залозі. Згодом поновив навчання в семінарії. 28 травня 1972 року Єжи Попелюшко отримує єрейські свячення з рук архиєпископа Стефана Вишинського, і тоді змінив своє ім’я на Єжи Олександр, хоча при свяченнях це не вимагається. Служив у різних парафіях. Остання з них – це храм Св.Станіслава Костки у Варшаві. Там, власне, його й застали події, пов’язані з рухом «Солідарність».