Хомин Василь

Зараз настав особливий час – час війни. Він кардинально впливає на наше життя. Тепер кожен день може бути потенційно небезпечний. У нас міняються цінності, ми здобуваємо нове світобачення. Аж тепер ми усвідомлюємо, що щастя крилося не у омріяних статках, віллах, мільйонах доларів, а у мирному небі, можливості не турбуватися за рідних. Загрози нашій безпеці в такі періоди перетворюються на складники життєвого оточення. Переламні періоди у житті, як особистому, так і суспільному, дають можливість безпосередньо відчути й зрозуміти явні та приховані сенси всього того, що стається, побачити події і людей навколо нас з іншої точки зору.

Кравчук Віталій

Під знаком святого хреста криється наша перемога над гріхами, злом і дияволом. Під час св. Тайни Хрещення ми отримуємо знамено святого хреста. Це наша могутня зброя, наша сила, наша потіха в житті та в смерті. Хрестовий хрест переміг смерть і диявола. Святий хрест для християн − це знамено Христової любові й жертви, символ нашого відкуплення і спасіння. Хрест − це не лише символ страждання заради нашого визволення. Через смерть на хресті наш Господь навіки утвердив перемогу над смертю і зробив його знаменням спасіння людства, знаменням сили і перемоги .Св. Йоан Золотоустий говорить про хрест: «Він просвітив нас, котрі сиділи в темряві, він звільнив нас, котрі знаходились в полоні, він припинив у нас війни, він став для нас опорою світу. Через нього ми вже не боїмося розжарених стріл диявола» .

Кульчицький Віталій

Дитинство та юність
Майбутній священик Василь Шевчук народився в місті Стрию 12 серпня 1903 року. Він був одним із семи дітей Шевчуків. Коли йому виповнилося 7 років, сім`я переїхала в м. Дрогобич і проживала на вулиці Сніжній (сьогодні – вул. П. Сагайдачного). Батьки, не зважаючи на велику сім’ю, дали хлопцеві добру освіту. Іван Шевчук – тато майбутнього священника - був у Стрию судовим урядником. Мама – Уршуля – народилась біля Перемишля в сім’ї церковного регента. У 1915 році 12-літній Василь Шевчук вступив на навчання до державної гімназії в Дрогобичі, де навчався 3 роки. Середню школу закінчив у державній гімназії Перемишля.

Білий Дмитро

Широкомасштабна хвиля російської збройної агресії проти України характерна знищенням українських міст і сіл, руйнуванням культурних споруд, церков, житлових будинків. Проте найбільш жахливим наслідком діяльності окупантів є смерть українських воїнів та мирних мешканців, зокрема невинних дітей. Це обурює і викликає гнів та бажання помсти. Водночас християнин як послідовник Євангелії покликаний дотримуватись заповідей та настанов, які містяться у Євангелії. Одна із них звучить так: «А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мт 5, 39). Що ж насправді означають ці слова? Чи християни не мають права на самооборону? Спробуймо відповісти на ці й інші питання.

Витівський Дмитро

«Над нашим сховищем виють артилерійські снаряди. Відблиски вогню перебігають по наших обличчях, тіні витанцьовують на стінах. Часом чути глухий гуркіт і наш сарайчик здригається. То падають авіабомби. Нараз до нас долітають притлумлені зойки. Мабуть, бомба влучила в якийсь барак... Отак ми сидимо, Кач і я, двоє солдатів у витертих мундирах, і смажимо серед глупої ночі гуску... Ми − двоє людей, два малесенькі пломінці життя, а навколо − ніч і володіння смерті», - так Ерих Марія Ремарк, який у вісімнадцятирічному віці брав участь у Першій світовій війні (1914-1918), описує стан головних героїв роману «На Західному фронті без змін».

Голик Дмитро

У 88-му номері нашого часопису ми вже розглядали величну постать святого Кипріяна Карфагеньського та Його твір De Ecclesiae Catholicae Unitate. Тому не будемо зупинятися на біографії цього святого, відсилаючи читача до цієї нашої статті. Згадаємо лише, що пастирська діяльність Кипріяна була перервана переслідуванням імператора Декія 250 р., яке спричинило численні втрати людських життів . Щойно гоніння завершилися, як розпочалися нові випробування, нове жахіття – страшна «чума». Євсевій Кесарійський у своїй Церковній Історії ось так описує ці події: «Війну замінила «чума», та наближався Великдень [...] однак людям теперішній час не здається сприятливим для святкування [...] Зараз повсюди чутно похоронний плач, усі побиваються» . Диякон Понтій, який описав житіє святого Кипріяна, пише: «Усі тремтіли, втікали, страхалися чуми, безбожно викидали своїх ближніх, начебто, позбувшись одного, позбулися своєї смерті [...] Тим часом над усім містом лежали вже не тіла, а трупи багатьох…» . У цьому фрагменті Понтій, розрізняючи тіла та трупи, має на увазі втрату благоговіння та пошани до померлих. Мертве тіло – це людина з ім'ям, історією, сім'єю, яка піклувалася про неї. Покинуті мертві трупи – це анонімні, напівзігнилі останки, які були покинуті на вулицях, а згодом скинуті в братські могили.