Витівський Дмитро

«Над нашим сховищем виють артилерійські снаряди. Відблиски вогню перебігають по наших обличчях, тіні витанцьовують на стінах. Часом чути глухий гуркіт і наш сарайчик здригається. То падають авіабомби. Нараз до нас долітають притлумлені зойки. Мабуть, бомба влучила в якийсь барак... Отак ми сидимо, Кач і я, двоє солдатів у витертих мундирах, і смажимо серед глупої ночі гуску... Ми − двоє людей, два малесенькі пломінці життя, а навколо − ніч і володіння смерті», - так Ерих Марія Ремарк, який у вісімнадцятирічному віці брав участь у Першій світовій війні (1914-1918), описує стан головних героїв роману «На Західному фронті без змін».

Голик Дмитро

У 88-му номері нашого часопису ми вже розглядали величну постать святого Кипріяна Карфагеньського та Його твір De Ecclesiae Catholicae Unitate. Тому не будемо зупинятися на біографії цього святого, відсилаючи читача до цієї нашої статті. Згадаємо лише, що пастирська діяльність Кипріяна була перервана переслідуванням імператора Декія 250 р., яке спричинило численні втрати людських життів . Щойно гоніння завершилися, як розпочалися нові випробування, нове жахіття – страшна «чума». Євсевій Кесарійський у своїй Церковній Історії ось так описує ці події: «Війну замінила «чума», та наближався Великдень [...] однак людям теперішній час не здається сприятливим для святкування [...] Зараз повсюди чутно похоронний плач, усі побиваються» . Диякон Понтій, який описав житіє святого Кипріяна, пише: «Усі тремтіли, втікали, страхалися чуми, безбожно викидали своїх ближніх, начебто, позбувшись одного, позбулися своєї смерті [...] Тим часом над усім містом лежали вже не тіла, а трупи багатьох…» . У цьому фрагменті Понтій, розрізняючи тіла та трупи, має на увазі втрату благоговіння та пошани до померлих. Мертве тіло – це людина з ім'ям, історією, сім'єю, яка піклувалася про неї. Покинуті мертві трупи – це анонімні, напівзігнилі останки, які були покинуті на вулицях, а згодом скинуті в братські могили.