|
Документи ІІ Ватиканського собору |
|
|
|
|
Петруняк Тарас
ІІ Ватиканський собор (1962-1965), який без перебільшення можна назвати найвизначнішою подією в житті Католицької Церкви ХХ століття, видав ряд документів, важливих для всіх членів Христового Тіла, яким є Церква. Вони зробили значний вплив на церковне життя. У цій статті спробуємо коротко розглянути суть найважливіших із них. Перш ніж безпосередньо перейти до аналізу документів, варто зробити певні розʼяснення. Собор видав 4 конституції, 9 декретів та 3 декларації. Конституції розглядають основні доктринальні питання, які стосуються самої природи Церкви. Вони називаються догматичними чи душпастирськими. Далі за ступенем ваги йдуть 9 декретів, які, спираючись на доктринальних принципах, сформульованих у конституціях, стосуються конкретних питань усередині Церкви та містять конкретні вказівки. Слідом за декретами за ступенем догматичної ваги йдуть три декларації, які пропонують християнську перспективу стосовно деяких актуальних питань .
|
|
Ковівчак Роман
Церква є народом Божим, спільнотою християн, до якої належать священнослужителі, миряни та монахи. Кожен член Церкви виконує в ній якусь функцію. Загальноцерковну дію ми спостерігаємо, коли Церква діє колегіально, тобто із залученням усіх своїх членів. Колегіальна діяльність звершується на соборах і синодах. Від початків Київської Церкви собор був колегіальним органом, який скликався Митрополитом для вирішення важливих питань церковного життя. На нього були зобов’язані з’явитися всі єпископи, делегати від монашества й світського духовенства, а також миряни (представники церковних братств та органів державної влади). Історія відомих нам соборів у Київській Церкві сягає 1051 року, коли вперше собором руських архиєреїв митрополитом Київським і всієї Русі був обраний Іларіон. Серед найдавніших і найвідоміших соборів слід згадати Володимирський (1274), Віленський (1509), Берестеські (1590), Замойський (1720), Львівський (1891). Особливо пожвавилася соборова діяльність Унійної Церкви у ХХ ст. Спочатку її провадив митрополит Андрей Шептицький, котрий плекав ідеї соборності. А згодом його наступник патріарх Йосиф Сліпий, звільнений із сибірського заслання до Риму, теж ставив на вагоме місце колегіальність. Він упевнено відстоював своє право як Глави УГКЦ скликати собор, як це робили його попередники. Така нагода склалася під час ІІ Ватиканського собору, на який зʼїхалися українські єпископи. Іншою нагодою було посвячення новозбудованого собору Святої Софії в Римі, на яке прибули українські владики з усіх країн діаспори. Цей Синод відбувся в 1969 році, і там була поставлена справа заснування Українського Патріархату . Згодом подібні зібрання відбувалися з певною періодичністю.
|
|
Собор апостолів у Єрусалимі |
|
|
|
|
Захаряк Павло
Â
Діяння апостолів є п'ятою книгою Нового Завіту, у якій розповідається про життя Ранньої Церкви та її поширення Римською імперією. Книга описує служіння і діяльність апостолів та учнів у Єрусалимі й інших регіонах після смерті, воскресіння та вознесіння Христа. Тут описано ключові події, які формували Церкву в період її становлення. Однією з них є собор апостолів у Єрусалимі. Апостольський Собор – ранньохристиянське церковне зібрання, що відбулося близько 49 року (за іншими даними – у 50 або 51 році) в Єрусалимі за участю апостолів. Воно було скликане для вирішення суперечки між апостолом Павлом і деякими юдеями-християнами про те, яким чином християни повинні дотримуватися Закону Мойсея . Це не перший апостольський собор, бо апостоли збиралися і раніше, зокрема для обрання 12-го апостола на місце Юди Іскаріота, що зрадив Христа. Тоді методом жеребкування було обрано Матія, котрий належав до 70-ти Христових учнів (Ді 1, 13-26).
|
|
Вселенські собори в історії |
|
|
|
|
Ортинський Олег
Після того як Костянтин Великий у 313 році видав так званий Медіоланський едикт, що проголошував релігійну терпимість на території Римської імперії, гоніння на християн були припинені. Християнська спільнота відкриває нову сторінку свого буття. Виникає феномен Вселенського собору, який вирішував найважливіші віровчительні питання за участі всіх ієрархів Римської імперії (ойкумени – вселеної). Католицька церква вважає Вселенськими 22 Собори, які скликалися від IV і аж до XX ст. Некатолицькі Церкви визнають меншу їх кількість: 7 – Православні Церкви, 3 – Монофізитські Церкви (наприклад, Коптська чи Ефіопська), 2 – Несторіянська Церква (Асирійська Церква Сходу). Це обумовлено тим, що не погоджувалися зі соборовими рішеннями й постановами. Таким чином виникали єресі та схизми. Деякі церковні поділи вдалося подолати, а інші продовжують існувати і сьогодні.
|
|
Бендик Мирон
У нашому щоденному житті слово «синодальність» звучить рідко або й ніколи. Проте в Христовій Церкві воно вживалося віддавна. Настав час і нам із ним «познайомитись», а в майбутньому ввести його у звичайний ужиток. Це слово допоможе нам глибше збагнути церковне життя, синодальне у своїй суті. Саме слово запозичене з грецької мови й означає «спільний шлях» (гр. Σύνοδος- буквально «прямування в одному напрямку» чи «узгодженим курсом»). Сучасною мовою «синодальна путь» – це своєрідний «джі-пі-ес – навігатор». Узяте ще з поганського контексту, це слово поступово наповнилося християнським змістом (було неначе «охрещене»). У християнстві воно було віднесене до Ісуса Христа, Який засвідчив про Себе: «Я путь (дорога, шлях), істина і життя». Христос поняття «дороги, шляху» уособив, прямо пов’язав зі Собою й покликав нас «піти за Ним». Відтепер ми з Ним – попутники, з Ним «по дорозі» всім тим, хто шукає спасіння. Грецьке слово «Синодос» стосувалося і Христа, і Церкви. У Церкві воно лягло в основу слова «синод».
|
|
Панорама ІІ Ватиканського собору: передумови, перебіг та наслідки |
|
|
|
|
Тухлян Володимир
Â
Другий Ватиканський собор змінив не тільки погляди Католицької церкви на її місію у світі, але й став поворотним моментом для всього християнського світу. Собор тривав з 11 жовтня 1962 року по 8 грудня 1965 року. Це 21-й Вселенський собор в історії Церкви. Якби ми розподіляли за століттями, то було б по одному на століття, але, звичайно, це не так, бо в перші три століття не відбувалися Вселенські собори. Був період, коли їх було по декілька в одне століття (Vст) і навпаки. У чому, зокрема, унікальність ІІ Ватиканського собору? Які були передумови? Як відбувався і які наслідки для церкви? На ці питання спробуємо коротко відповісти.
|
|
Участь українського духовенства на ІІ Ватиканському соборі |
|
|
|
|
Гришко Назар
Â
2 лютого 1962 року папа Іван XXIII оголосив про рішення скликати Вселенський собор. Увесь світ був захоплений, а сам Папа Іван ХХІІІ заявив, що це рішення було під натхненням Святого Духа. Оскільки папа був похилого віку, потрібно було поквапитись із усіма приготуваннями. Українська Греко-Католицька Церква з матірної території не могла взяти хоч якусь участь у приготуваннях до Собору, адже була переслідувана радянським режимом, а її Глава, митрополит Йосиф Сліпий, перебував на засланні. Вільно діяла Церква лише в діаспорі, де було 14 українських єпископів. Участь УГКЦ у ІІ Ватиканському соборі становила одну з найважливіших сторінок в її історії. Тут вона вперше була гучно представлена всьому світові як Церква з тисячолітньою спадщиною, нарівні з головними Церквами християнського світу. ІІ Ватиканський собор став нагодою для усіх українських єпископів у діаспорі чи не вперше сходитися на регулярні зустрічі, адже перед тим вони збиралися переважно з нагод єпископських хіротоній, які вимагали присутності мінімум трьох єпископів. Досвід таких зустрічей згодом став фундаментом відновлення синодального руху в УГКЦ.
|
|
|