Гришко Назар

 

2 лютого 1962 року папа Іван XXIII оголосив про рішення скликати Вселенський собор. Увесь світ був захоплений, а сам Папа Іван ХХІІІ заявив, що це рішення було під натхненням Святого Духа. Оскільки папа був похилого віку, потрібно було поквапитись із усіма приготуваннями.
Українська Греко-Католицька Церква з матірної території не могла взяти хоч якусь участь у приготуваннях до Собору, адже була переслідувана радянським режимом, а її Глава, митрополит Йосиф Сліпий, перебував на засланні. Вільно діяла Церква лише в діаспорі, де було 14 українських єпископів. Участь УГКЦ у ІІ Ватиканському соборі становила одну з найважливіших сторінок в її історії. Тут вона вперше була гучно представлена всьому світові як Церква з тисячолітньою спадщиною, нарівні з головними Церквами християнського світу.
ІІ Ватиканський собор став нагодою для усіх українських єпископів у діаспорі чи не вперше сходитися на регулярні зустрічі, адже перед тим вони збиралися переважно з нагод єпископських хіротоній, які вимагали присутності мінімум трьох єпископів. Досвід таких зустрічей згодом став фундаментом відновлення синодального руху в УГКЦ.

Цмоканич Микола

Другий Ватиканський собор 1962-1965 рр. був особливою подією в історії Церкви. Відповівши на різноманітні виклики тогочасного суспільного та церковного життя, він не оминув своєю увагою й Східні Церкви.
Під виразом «Східні Церкви» можуть значитися різні поняття. Узагальнюючи, можна сказати, що так називають Помісні Церкви, які в минулих століттях або перебували на території східної частини Римської імперії, або які були залежні від Церкви Східної Римської імперії (Візантії). Вони мають свій обряд, історію, культуру, традицію, святих. Однак термінологія Другого Ватиканського собору розрізняє поняття «Східні Церкви» і «Східні Католицькі Церкви». Східними Католицькими називають ті Церкви, які є повністю з’єдиненими з Римським Апостольським Престолом (до них належить, зокрема, Українська Греко-Католицька Церква). Східними нез’єдиненими називають ті Церкви, які не з’єднані з Римським Апостольським Престолом.

Філь Микола

Св. Франциск Салезький
Франциск де Буазі народився 21 серпня 1567 року в Савойї. У 1573 році розпочав навчання в єзуїтському колегіумі. У 15 років вирушив на студії до Парижа; через тогочасні негативні впливи протестантизму хлопець піддався сумнівам: чи він спасеться та чи не є приречений на прокляття. Проте зазнав спокою через ревне молитовне уповання на Матір Божу. У 1591 році в домі Марії в Лоретто (Італія) склав обіт досмертної чистоти. У 1593 році місцевий єпископ рукоположив Франциска на священника і дав йому особливу місію: проповідувати в області Шаблс, щоб «віднайти для Христа душі», котрі відпали від віри та перейшли в кальвінізм. Св. Франциск був ревним місіонером у Швейцарії. Завдяки Божій допомозі та старанній душпастирській праці молодому священнику вдалося навернути 72 тис. осіб .

Мацібора Юрій

Із розвитком суспільства змінюються технології. Досвід показує, що багато з них спочатку полегшують життя, а згодом починають поневолювати й експлуатувати людину. Одним із найпромовистіших прикладів є інтернет. Із його допомогою ми маємо доступ до надзвичайно великого масиву інформації. Якщо колись для того, щоб пізнати якусь сферу науки чи техніки, людина йшла до бібліотеки, то тепер достатньо просто ввести в пошукову систему якусь фразу чи слово, і перед нами відкривається величезна кількість різних статей і матеріалів на різних мовах. Бажаючи переглянути якийсь фільм чи виставу, ще кільканадцять років тому люди відвідували кіно й театри, а тепер для цього достатньо мати смартфон чи комп’ютер із доступом до ютубу, нетфліксу чи інших відеоресурсів. Колись людина, бажаючи поспілкуватися з кимось, писала листа чи відвідувала потрібну людину, то тепер у цьому допомагають соцмережі й месенджери, які дозволяють не тільки почути, але й побачити співрозмовника в режимі реального часу. Годі уявити сучасну людину без соціальних мереж. Вони відкривають нові можливості для спілкування, пошуку інформації та друзів, обміну новинами, слухання музики, перегляду відео й фотографій... Сучасній молодій людині вже складно уявити, що колись люди могли обійтися без профілю в соціальній мережі.

Витівський Дмитро

«Бог, творячи світ, відпустив його на волю. Бог написав не стільки вірша, як п’єсу – виставу, яку Він запланував досконалою, але вона потрапила в руки людей, акторів і постановників, яким з того часу вдалося багато чого зіпсувати» , – геніально підмітив Ґілберт-Кіт Честертон, відомий англійський християнський письменник.
Справді, постійно спостерігаючи за новинами, здається, що світ зовсім далекий від Бога, від Правди та немов зійшов зі своїх «рейок». У серцях багатьох людей постійно живе відчай і страх. Ще Марк Твен (1835-1910 рр.) зі сумом зауважив: «Шістдесят років тому “оптиміст” і “дурень” не були синонімами» . Фрагментарне вивчення історії минувшини, здається, тільки підтверджує ці песимістичні думки. Криваві битви за трон, постійні війни, державні перевороти в ім’я «гнилих» ідеологій – жахливі звірства сліпих створінь, які, немов не по заслугах, все ж залишалися людьми. В історії часто знаходимо підтвердження євангельських слів: «Ввесь світ лежить у лихому» (І Йо 5, 19).

Білий Дмитро

 

Особливістю християнства з-посеред інших релігій є те, що в ньому не людина творить Бога на свій образ, а сам Господь дає Себе пізнати Своєму творінню. Він об’являє Себе через богослужіння, Святі Таїнства, Біблію, Передання та молитву. Це – одкровенна релігія, тобто християнські постулати віри й заповіді дані Богом, а не придумані людьми й не модифікуються залежно від того, чи підходять вони до обставин життя. Вони – дороговкази на шляху спасіння, а тому Церква з великою увагою ставиться до них. У Христі Ісусі є повнота Божого Одкровення, однак протягом історії Церква щораз більше розкриває його глибину.

Голик Дмитро

Католицька Церква складається з 24 помісних церков «suiiuris» (свого права), які перебувають між собою в єдності та сопричасті. На розвиток їхніх церковних структур, зокрема й найбільшої з них – Римської, вплинула не лише біблійно-патристична спадщина, але й історичні обставини, у яких вони розвивалися. Якщо християнському Сходу був більше притаманний колегіальний спосіб діяльності церковної влади, то на Заході поступово став переважати централізований спосіб церковного управління, зосередженого в Римі як єдиному на заході апостольському осідку (місці смерті Свв. Апп. Петра і Павла) та важливому суспільно-політичному центрі (столиця імперії). Як наслідок – Римо-Католицька Церква досі тяжіє до централізованої ієрархічної моделі управління, а в Східних Церквах і сьогодні переважає «синодальна структура».