Михайло ОЛІЙНИК
Ікона з’явилася в певному історичному середовищі і пройшла свій шлях розвитку. У рамках нашої традиції (візантійсько-української) є щось, що, немов яскраве небесне тепле світло, пронизує душу кожного, хто вперше переступає поріг чи то великого міського кам’яного собору, чи приземистої дерев’яної церковці, що п’янить духмяним запахом ладану і квітів, запахом воскових свічок та чудотворних ікон. І навіть коли в деяких старовинних, древніх церквах вже роками не відбуваються богослужіння, як не дивно, але цей запах присутній. Він не зникає, і складається враження, що цей благовонний, вічний аромат є ароматом вічности. Як пахне ікона? Це запах молитви. Він не разючий, не млосний, він лагідний, теплий, протверезуючий і заспокійливий. Чому пахне ікона?
|
|
Олег Зинич
Холодно. Брудні дитячі рученята пнуться вгору, до гілля верби, мерзлякувато ламаючи зледенілі, ще не зовсім розпуклі „котики”.
– Андрію! Треба вже йти. Тато казав довго не бути. Ходім, я вже змерзла! П’ятирічна Мар’янка намагається забрати додому молодшого на рік брата, що тримає розчепіреними пальцями великий оберемок галуззя верби, але не може вгамуватись, бо „там, вгорі, є ще кращі, „файніші“. Треба ж багато: завтра підуть з татом до церкви і до ...мами.
Минуло вже два роки з того пам’ятного дня...
|
|
Трагічна доля єпископа Михаїла Мельника |
 |
 |
 |
Ігор Бриндак
Події 60-ої давності, тобто сумнозвісний Львівський псевдособор 1946-го року і те, що йому передувало, обернулося важкою трагедією для багатьох людей. Це, в першу чергу, духовенство УГКЦ, яке у своїй більшості стало на хресний шлях ісповідництва віри, це і тисячі простих людей, які в тій чи иншій формі не схвалювали того, що робила влада, і через те зазнавали різноманітних утисків. І як не дивно ці події стали трагедією і для тих людей, які з різних причин опинились у цей час по другий бік барикад. Тобто мова йде про тих людей, які брали участь у цьому соборі, або в різний спосіб йому сприяли. Більшість із читачів напевно вже знає про досить загадкові вбивства голови ініціятивної групи, котра готувала псевдособор о. Гавриїла Костельника та головного антикатолицького пропагандиста – письменника Ярослава Галана.
|
|
Розуміння євхаристійного посту в Часослові |
|
|
|
Мирон Бендик
Як ми знаємо, першою Євхаристією стала Тайна вечеря, яка відбулася напередодні страстей, смерти й воскресіння Христа. Подія ця, унікальна за суттю і значенням, несла в собі глибокі сенси. Ці сенси надав Тайній вечері Богочоловік Ісус Христос, а Церква, представлена тоді апостолами, поступово все більше й більше входила в них. Ми вкажемо на деякі з євхаристійних сенсів Тайної вечері, а тоді зупинимося на тому, як між ними розумівся євхаристійний піст.
|
ОЛЕГ ЗИНИЧ
Писанка, крашанка, мальованка, шкрябанка, крапанка – це далеко не весь перелік назв, які вживаємо щодо пасхального яйця, чи не найважливішого атрибуту Великодня. Ще З незапам'ятних часів у міфопоетичних традиціях багатьох світових культур яйце було найдавнішим символом життя. Саме його вважали прообразом світового яйця, з якого виростає Всесвіт. Звідси його обожнювання та надзвичайне звеличування.
Різні народи, шануючи яйце як символ життєдайности, творили власну атрибутику його возвеличення. Яйце фарбували, прикрашали. Навколо нього створено безліч міфів і легенд як народами Стародавнього Єгипту, Греції, Риму, так і індіанськими племенами Америки та Стародавнього Китаю.
|
|
Розвиток і реформа календаря та пасхалії |
|
|
|
Андрій Циб
Сучасна людина не уявляє свого життя без календаря. Можна сказати вона ціле своє життя намагається узгодити з ним, а саме: розписує час роботи, ділові зустрічі, відпочинок. Календар є однією із спроб виявити ритм часу, а Церква через календар літургійно преображує час.
На сьогодні за оцінками ЮНЕСКО на нашій планеті діють близько 40 календарів – як „світських”, так і релігійних. У кожного із них своя історія виникнення і розвитку. Однак більшість не мають до нас ніякого стосунку. Для нас будуть важливими перш за все юліянський календар і олександрійська пасхалія, а також ті модифікації, які виникли протягом останніх чотирьох століть у результаті їх реформи: григоріянський календар і пасхалія, а також новоюліянський календар.
|
Дмитро СЕНЕЙКО
Замість вступу
У цій статті мова піде про сучасне, досить поширене явище молодіжних субкультур, специфічна діяль-ність яких ще належним чином не оцінена і не вивчена світовою громадськістю, рівно ж як і Христовою Церквою. Основна причина „пасивности” двох стержнів людства полягає у тому, що це соціяльне явище характеризується досить піз- ньою появою (середина 70-х рр. ХХ ст.), і на перших стадіях поширення носило таємний характер (навіть якщо брати до уваги історію виникнення найвідоміших субкультур). Через свою „молодість” воно ще довго не претендуватиме на місце у підручнику загальної історії людської культури. Щоб усі зацікавлені могли краще зрозуміти це, без сумніву, цікаве явище молодіжної культури, пропонуємо до вашої уваги серію публікацій, в яких би детальніше висвітлювалося про цей культурний феномен сучасности. Перша стаття буде присвячена виключно теоретичному огляду поняття „молодіжна субкультура”.
|
|
Львівський псевдособор 1946 року і «католицько-православна» проблема в добу відродження УГКЦ початку 90-х рр. ХХ ст. |
|
|
|
о. д-р Мирон Бендик, Ректор Дрогобицької Духовної Семінарії
1. Історичний екскурс (контекст)
Ми знаємо, що на початках історії Церкви, як і цілої Христової Церкви І тисячоліття християнства, ще не діяло звужено-конфесійне розуміння Церкви, яке почало все більш поширюватись і утверджуватись після розколу між християнським Сходом і Заходом. У Київській Церкві існувало еклезіально-богословське розуміння, згідно з яким, за словами київського митрополита ХІ століття Іларіона, Церква і на Сході, і на Заході – одна й та ж сама. З точки зору Київської Церкви ХІ століття, представленої саме місцевим, а не грецьким її ієрархом, і Рим, і Костянтинопіль – складові ланки єдиної Христової Церкви. Тому ця єдина Церква – і католицька, і православна (чи, як дехто воліє називати, «правовірна») одночасно. До Католицької Церкви однозначно належали не тільки Рим, але й Костянтинопіль, як і до Православної – не тільки Костянтинопіль, але й Рим.
|
|
|
