... Нація жива
header-dds1
header-dds2
header-dds3

Підтримайте/Support Us

Допомогти у вихованні майбутніх священиків

Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)

Перекласти на...

АРХІВ СТАТЕЙ

< листопада 2010 >
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
1 2 3 4 5 6
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30          

Наші відвідувачі

 Погода в Україні
 
Нація жива PDF Друкувати Електронна адреса

Зинич О.

Цього року наша держава святкувала багато ювілеїв видатних українців, які спричинилися до незалежності. Тому дати цих осінніх днів, зокрема 14 жовтня, коли відзначаємо 65-ту річницю УПА, мали б особливо заторкнути патріотичні почуття нації. А чому б нам не спробувати зазирнути в “калейдоскоп” патріотизму? Що змінилось в мисленні “середньостатистичного” українця ?
…Ого, то ми вже майже в Європі! Це ж треба, ще кільканадцять років і все. Ми, квітуча нація (“дарма”, що зменшилась на кілька мільйонів), покажемо всім…

В мене, як в тебе, немає бажання скиглити, яке паскудне в Україні життя , обливати брудом всіх і все – навіщо? Це й так роблять за всіх політики. Тому, замість таких розмов, які зовсім не додають нікому честі, краще спробувати поглянути на свою Батьківщину збоку. А що, цікаво. Який це образ держави малюють українці, на кого чи на що вона схожа? Одразу перепрошую за можливі недомальовки і майже непомітну суб’єктивність, притаманну в кожній об’єктивній одиниці. 
Здається, ще зовсім торік лунали хвалебні кличі “Слава Україні – героям слава!” Сивочолі дідусі та їх сини напружували голосові зв’язки. Потім перших десь не стало, Народний Рух став швидше народним гальмом, бо “рухатися” вже й не треба – гарне місто Київ…, а другі стали героями. Мабуть ніде в світі немає таких різниць трактування слова “герой”, як у нас. Тільки тут, в Україні, можна будь кого зробити героєм. Історія вже не раз дивувала своїми парадоксами. Її стільки разів переписували, інтерпретували, що годі знати, де була правда. Та й кому розходиться, хто більший патріот – Хмельницький чи Богдан, хто воював за свої інтереси, а хто за національну ідею? Зрештою, меркантильне віяння присутнє в кожному такому діянні. Тому є різні погляди на визвольну боротьбу УПА і становлення Незалежної України. Коли є забагато політики, коли, як співається в пісні “…національна ідея, як засіб спекуляції, здобули державу – втратили націю…”. Справді, навіщо тоді ставати “Героєм України? І якої?” Тої, що називають “не лихою” і готові продати, або просто передати в “добрі” руки? Чи тої, яку поставили на трасі Європа – Москва, віддавати себе на подачки? Зрештою, годі брьохатись в образах. Звинувачувати всіх і все (хоча це загрозливо стає національною рисою, так як і зрадливість, і позиція “моя хата скраю”) – навіщо? Вже і так набридло. Нікого вже не здивуєш, що є багато, які хочуть обдурити, продати (навіть рідних).
Проте серед цих буденно-сірих фарб можна побачити і світлі риси нашого народу. Навіть попри те, що сотні тисяч, а вже й мільйони наших земляків поневіряються на чужині. Звинувачувати їх у продажності – ще більш підло і цинічно. Бо не з добра вони виїхали, а щоб заробляти дітям на навчання і щоб мали де жити. Доречі про житло: незважаючи на його шалені ціни, що ростуть, мов на дріжджах, віриться, що колись його можна буде мати, але не з віртуальних обіцянок, а реальне. Віра в майбутнє України, що наші діти не бідуватимуть і налагодиться життя, що не будуть “дерти” одні з одних останню копійку, адже ми люди, одна нація. Бо ж ніхто не матиме достатку з чужих злиднів. Віримо. Цей оптимізм жевріє в людях. Він є. Ще один позитив – ми розуміємо, що ніхто не подарує нам казку щасливого життя. Думки і обіцянки світлого майбутнього “без проблем” розвіюються. Можливо, як писав Василь Стус “…Ми лялечки із алкоголем щасть, у радощах собі збавляєм собі віку…”, але наші радощі незмінні – наші діти, батьки, домівка, рідна земля, національна ідея. Бо саме тут ми народились і виросли. А коли хтось ламається і знаходить своє щастя в іншому – алкоголі, то завдання наше не дати йому пропасти. Чи за це боролись наші предки, щоб тепер їх нащадки зниділи маргіналами на периферії? Тому покликання всього народу є плекати, оберігати від спотворення і деградації націю, пам’ятаючи своє минуле, сягати розквіту в майбутньому. Попри складні часи вірити, не здаючись свого народу, в наші можливості. Непересічну роль тут відіграє Церква. Нам часто здається, що вона має нам щось давати, натомість ми забуваємо спитати себе: “А що можу дати Церкві я?”, щоб разом в спільноті з Хрестом брати участь у збудуванні держави. Цілком можливо, що діяльність Руської Трійці, галицьких просвіт і піднесення часів Шептицького могло б отримати “друге дихання”. Направду, для того щоб жити в державі, яку б поважали і вона входила до числа процвітаючих, треба найперше не встидатись самому ні її, ані її мови. Бачити позитиви, це дозволить нам реалізовувати потенціал і вірити в перемогу, незважаючи на всі труднощі. Каже псалмопівець: “…Вони бо мук не знають, ціле й гладке в них тіло. Вони не знають людських злиднів, і їх не б’ють, як простих людей…Ось вони, оті грішники, завжди безпечні, вони вбиваються в багатство… Як би я сам до себе мовив: “Так, як вони, я буду говорити” – то родові дітей твоїх був я зрадник. А мені благо – близько Бога бути і покладати моє прибіжище в Господі Бозі, щоб розповісти про всі діла Його [Пс. 73]”.Нехай ці слова Святого Письма будуть нам підтримкою в становлені держави, якої так хочемо: сильної, правової, що дбає про інтереси своїх громадян. Щоб Україна покинула сходинки першості з епідемії Сніду, туберкульозу, … . Не змагалась по кількості абортів, але робила все для усвідомлення кожного українця – НАЦІЯ ЖИВА!

Зинич О. Нація жива // Слово № 3 (33), 2007, с. 2-3.