Євген Карпінець

Самогубство… Яке страшне і моторошне слово! Здавалося б, хто може зважитись підняти руку на самого себе та позбавити найціннішого Божого дару – життя? Виявляється, заподіяти собі непоправиме здатна істота, котра має розум, свобідну волю та користується гордим титулом «людина»… І таких, на жаль, сьогодні стає дедалі більше. Статистика свідчить, що за минулий 2016 рік населення України зменшилося на півмільйона людей, з яких кожен п’ятий пішов із життя шляхом самогубства. Жахливим є й той факт, що у списку осіб, які брутально насмілилися повернути Богові квиток життя, чимало юних дівчат та хлопців. Із їхніх передсмертних записок стає відомо кожному (батькам, рідним, друзям, вчителям): вони просто перестали бачити сенс свого існування тут – на цій землі. Але чому так?

п. Тарас Жеплінський, випускник ДДС

Ми, люди ХХІ століття, живемо в епоху глобалізації, яка, так виглядає, розпочалася кількома століттями раніше. Зазирнувши у словник, дізнаємося, що це явище являє собою економічний процес, який прагне об'єднати всіх заради спільного блага. У нинішній час глобалізація є очевидним явищем, і головні персонажі теперішнього світу, дискутуючи, розглядають його з різних точок зору.

Василь Салій

«Наставляй сина твого, й дасть тобі спокій, він дасть потіху твоєму серцю», (Прип 29, 17), адже «розумний син звеселяє батька; а син безумний – горе матері своєї», – читаємо у біблійній Книзі Приповідок (Прип 10, 1). Як наставити дитину, щоб вона була потіхою для батьків, а не стала причиною їх журби? Яким повинно бути виховання?

Олег Шагала

Християнин. У сучасному світі це слово інтерпретують неоднозначно: від зневажливого похитування головами, до захопленого наслідування. Хтось з радістю визнає й ідентифікує себе з християнством, інші ж намагаються в різний спосіб уникати по відношенню до себе застосування цього слова, а ще інші ніби й не соромляться визнати себе християнами, проте їхнє життя явно не відповідає їхній назві. Якщо спробуємо зробити мінімально короткий аналіз нібито духовного життя пересічного християнина, то помітимо, що часто його взагалі немає, а в кращому випадку воно є несвідомо (можливо в когось свідомо) обмеженим, паралізованим. Розгляньмо ставлення більшості до фундаментальних підвалин, на яких мала б триматися фортеця душі.

Андрій Нискогуз

Що таке Церква? Яке її місце у світі? Яким чином я беру участь в Церкві? Яка причина сучасної секуляризації (знецерковлення)? Як воцерковленій людині ставитись до людей нецерковних, байдужих до Церкви, а то й вороже до неї налаштованих? Обов’язково прочитай книгу чеського отця Томаша Галіка «Терпеливість із Богом» і отримаєш непересічно глибинну відповідь на ці та ще багато інших запитань. Повір, книга недарма здобула нагороду Європейського товариства католицького богослов’я у 2011 році як найкраща богословська книга року.

Роман Садовий

Секуляризація. Навколо цього, можливо, не всім зрозумілого слова останнім часом твориться багато «шуму». Ми чуємо звинувачення в секуляризації на адресу сучасного світу і суспільства. Під секуляризацією розуміють втрату відчуття святого, нівеляцію суспільно-моральних цінностей, надання переваги речам, які служать винятково для задоволення людини. Іншими словами – це культура споживацтва, яка примхи свого «я» ставить на перше місце. У сучасному світі є безліч прикладів секуляризації. Наприклад, у музиці це проявляється у відході від «якісної музики» у таку, в якій головне не музика як така, а популярність треку, і, як наслідок, збагачення автора і виконавця. Інший прояв секуляризму – відхід від віри, порожні храми, які зачиняються через відсутність людей. Знецінення життя проявляється у лояльності до абортів, коли благо вагітної жінки стає вищим за особу зачатої дитини. Вершина секуляризму – втрата не лише духовного, але й фізичного підгрунтя. Приклад цього – питання одностатевих подружь. Одностатеві пари є не просто порушенням Божого задуму, який не для всіх людей виступає аргументом, а порушенням простого природного порядку. Останнім часом це питання актуальне на рівні політики цілих держав і викликає багато дискусійних думок у суспільстві.

о. Олег Чупа, сповідник ДДС

Знайомий священик розповідав мені, як зустрівся якось зі своїм однокласником. Шкільні роки давно вже проминули, кожен обрав свій шлях у житті. Як це буває, при зустрічі зі другом-священиком люди ставлять багато питань духовного плану, які коли-не-коли зринають у голові.