РОЗДІЛИ САЙТУ
Перекласти на...
Нові матеріали
- 14/09 Семінаристи помолилися Вечірню та Утреню з нагоди празника Воздвиження Хреста Господнього
- 10/09 Шестикурсники відвідали єпархіальний Карітас
- 07/09 Молитовне святкування Різдва Пресвятої Богородиці
- 07/09 Розпочалось навчання у Малій семінарії та на Підготовчих курсах
- 06/09 Студенти 6-го курсу ознайомилися з особливостями душпастирського служіння серед безхатченків
Найпопулярніше
- Іван Підлубний, «Гріх і покаяння у творі преподобного Івана Ліствичника "Ліствиця"» (науковий керівник – о. д-р. Роман Федько, рецензент – о. ліц. Євген Карпінець)
- Богдан Огоновський, «Роль Князя Костянтина-Василя Острозького в унії Київської Митрополії з Римським Апостольським Престолом» (науковий керівник – п. Ігор Бриндак, рецензент – о. д-р Роман Андрійовський)
- Богдан Піддубний, «Роль батька у сім’ї на основі книги Юзефа Августина "Бути батьком"» (науковий керівник – о. ліц. Тарас Коберинко, рецензент – ліц. Василь Салій)
- О. Михайло Зубрицький – літописець бойківського краю
- Микола Прунчак, «Етика подружнього життя в Ісламі» (науковий керівник – о. ліц. Юрій Хамуляк, рецензент – ліц. Василь Салій)
- Незалежність як особова зрілість
- Актуальність поеми «Мойсей» Івана Франка у сьогоденні
«Згадай, звідки ти впав, і покайся, і перші діла твори» |
Тарас ЖЕПЛІНСЬКИЙ Коли хтось каже: «Я так не зможу жити», інший підбадьорює: «Нічого, звикнеш». І правду каже, адже ми, люди, до всього звикаємо. Солдат на війні звикає до вибухів та пострілів, і поранення та смерть стають його щоденним видовищем. Діти, батьки яких по волі чи неволі виїхали за кордон заробити на хліб насущний, починають самі давати собі раду. А що залишається робити людині, яка живе у світі, в якому панує гріх?! Вона до нього звикає, і гріх стає для неї немовби життєвим супутником. Добре, що людина здатна пристосовуватись навіть до найгірших умов, але що, коли в одну мить їй таке існування почне видаватися цілком нормальним? Тоді-то, згідно слів Блаженнішого Святослава, воно стає для неї «смертельно небезпечним». І щоб цьому зарадити, своє слово промовляє Бог: «Згадай, звідки ти впав, і покайся, і перші діла твори» (Од 2, 5). «Згадай, звідки ти впав...» Господь Бог створює людину на свій образ і закликає ставати подібною до себе: «Ви будете святі, бо я святий» (1 Пт 1, 16). Але яка ж вона немічна – людина! Не встигла й одного кроку до Творця зробити, як тут же впала. Він, натомість, як люблячий батько, простягає свою батьківську руку. Та людина від Нього втікає: бажає забрати свою законну спадщину і вирушити у далекий край. Вона вже може собі дати раду і без Бога. Але Він – Добрий Пастир. Тому, залишаючи дев’яносто дев’ять праведних, вирушає на її пошуки і гукає: «[Людино,] де ти?» (Бут 3, 9). Та вона Його не чує, бо не хоче чути, бо потопає у морі розкоші, щоденних клопотах та самореалізації. Їй потрібно будувати кращий світ. Світ, у якому сама собі буде богом. Невже вона і справді вірить у власну всемогутність? Ще б пак, маючи таких переконливих порадників: «Коли скуштуєте […], то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло» (Бут 3, 5). І варто лише раз вкусити забороненого плоду, як тут же: «Я […] злякався, бо я нагий, тож і сховався» (Бут 3, 10), – замість всемогутності – безпорадність. «…і покайся…» Але як знову піднятися на ту висоту, з якої ми впали? Святий Єфрем Сирійський підказує, що потрібно скористатися драбиною, якою є покаяння, і розпочати підйом із першої сходинки – святої Сповіді. «…і перші діла твори» Наш Катехизм пояснює, щоб «перші діла творити», потрібно повернутися до життя, яке випливає із Хрещення. У святих Тайнах Хрещення і Миропомазання людина очищується від усіх своїх гріхів і отримує благодать зростати до святості, щораз то більше стаючи подібною до Бога. Про це нас навчає і Папа Франциск: «Святість не є чимось, що здобуваємо завдяки власним здібностям, але Господнім даром […] А отже всі ми покликані ставати святими […] Натомість Господь обирає у Церкві деяких осіб, щоб на їхньому прикладі краще показати, що таке святість, щоб вказати, що це Він є Тим, Хто освячує, а не особа освячує саму себе. Немає навчального курсу, по закінченні якого людина стає святою. Святість є даром Ісуса Христа для Своєї Церкви […]. А кожен крок до святості, – продовжує далі папа, – вчинить нас кращими, вільними від егоїзму та замкненості у собі самих, відкритими на ближніх і на їхні потреби. І на цій дорозі ми не самотні, ми йдемо нею разом в єдиному тілі, яким є Церква, яку полюбив та освятив Господь». Тарас ЖЕПЛІНСЬКИЙ. «Згадай, звідки ти впав, і покайся, і перші діла твори»//СЛОВО № 3 (63) 2015
|