|
Отець Єремія Ломницький – ревний місіонер у Божому винограднику |
 |
 |
 |
|
Микола ЦИБ
Духовні корені християнства на українських землях є надзвичайно сильними. На це вказує й недалека історія Української Греко-Католицької Церкви, що перетерпіла переслідування, але не переставала свідчити про Христа і не бажала зрадити Христовій заповіді «Щоб усі були одно» (пор. Йо. 17, 21). Випробування, з якими зустрілось духовенство, монашество та мирян нашої Церкви упродовж останнього часу, не похитнули їхньої віри. Завдяки свідченню своїх мучеників та ісповідників вона витримала переслідування, які поставали перед нею. Ці мученики та ісповідники, незважаючи на перенесені величезні випробування, зберегли священну традицію і передали її нам, не зрадили свою Церкву, народ, твердо трималися своєї віри та у всьому наслідували приклад Христа.
|
|
Блаженний папа Іван Павло ІІ: штрихи до портрета |
|
|
|
|
Іван САВЧУК Ще не так давно, 2 квітня 2005 року, цей світ покинула людина, котра своїм життям засвідчила приклад християнського смирення перед лицем суспільних труднощів та особистих терпінь, своїм служінням перемінювала серця багатьох людей, своїм навчанням закликала до любові, добра і злагоди – папа Римський Іван Павло ІІ. Сьогодні Божий люд спільно радіє з нагоди торжественного його прославлення – зачислення до сонму блаженних Христової Церкви, та ревно молитиме Бога про остаточну прославу серед лику святих.Своїм життям папа Іван Павло ІІ свідчив про Любов, Котра була розп’ята на хресті. Він ¬ приклад для наслідування живої віри і святості. Але як цю святість осягнути? Як стати святим сьогодні, в добу секуляризації суспільства? Та й, врешті: хто такий святий? Цими запитаннями переймається кожен. Святою є тільки та людина, котра не лише не порушує етичних норм життя (тобто живе праведно), але і набула того, що іменується чистотою серця і є плодом правильного духовного життя. А духовне життя полягає в боротьбі зі своїми пристрастями, в постійній увазі до своїх думок, почуттів, бажань, настрою з метою очищення розуму і серця від усього злого, фальшивого, всього того, що суперечить заповідям Христовим.
Великим вчителем духовного життя був і залишається папа Іван Павло ІІ – одна з найвидатніших постатей у світі. Мільйони людей зустрічалися з ним як паломники.Мільярди слухали його твердий, проте лагідний голос, обдумували його проповіді, дослухались до порад у складних ситуаціях життя. Ця постать у білому, оперта на вишуканий посох, стала символом добра, найбільшим моральним авторитетом, совістю світу, який невпинно мчить у невідоме.
|
|
Андрій КІТИК
Близько дві тисячі років тому Ісус Христос заснував на землі свою Церкву, збудувавши її, як сам засвідчив, на скелі, якою був апостол Петро. Згодом цей рибалка, перший серед рівних йому апостолів, став главою ще нечисельної тоді Церкви. «Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися» (Ді. 2, 47) і дуже швидко Церква вийшла поза межі Єрусалиму і усієї Палестини та поширилась по всіх континентах.
Уже наприкінці IV ст. існувало кілька помісних Церков. Їх очолювали наступники апостолів, кожний з яких був для своєї Церкви Главою і Отцем, тобто Патріархом (від гр. pater – батько, отець). У першому тисячолітті існувало п’ять таких патріархатів або помісних Церков: Римська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська та Царгородська. Історія знає проголошення патріархатів і після розколу Церкви, який стався в 1054 р., причому як з’єдинених, так і нез’єдинених з Римською Церквою, яку очолює наступник апостола Петра. До перших належать Халдейська, Вірменська, Коптська, Сирійська, Маронітська та Мелхітська Церкви. Прикладом других є Московська, Румунська, Сербська й інші.
|
|
Предстоятелі УГКЦ: деталі також промовляють |
|
|
|
|
Петро МАКОВЕЦЬКИЙ
 Аналізуючи зовсім недавні події, чітко видно, що новина про обрання на Патріарха Синодом єпископів Української Греко-Католицької Церкви наймолодшого архиєрея, 40-річного Святослава (Шевчука), стала своєрідним «хітом» світових новин і наче блискавкою розсікла простір мас-медіа. Кожен вірний нашої Церкви відчув, що це правдивий знак від Бога. Багато з членів Синоду зазначили: «Ми відчували руку Святого Духа у цьому виборі». Прихильно зустріли цей вибір й вірні інших Церков і навіть далекі від релігії люди. Чим же особливим є цей вибір?
|
|
УГКЦ: віхи найновішої історії |
|
|
|
|
о. д-р Мирон БЕНДИК, ректор
Новітня історія нашої Церкви в Україні і на поселеннях надзвичайно багата подіями. Ця історія твориться нами і на наших очах. Фіксувати й аналізувати події є покликанням істориків Церкви. Мені хотілося б зосередити увагу на декількох ключових моментах останніх десятиліть, які, до того ж, виразилися у відповідних документах нашої Церкви. Доброю нагодою для цього є важливі річниці новітніх подій: 30 років від написання Патріархом Йосипом «Заповіту» (1981 р.), 20 років від повернення Патріарха Мирослава з Риму до Львова (1991 р.), 10 років від інтронізації Патріарха Любомира (2001 р.). А цього, 2011 року, почався перший рік патріаршого служіння нового предстоятеля Блаженнішого Святослава. Служіння патріархів Йосипа, Мирослава і Любомира наклало свій відбиток на сучасне обличчя нашої Церкви, а тому Патріарх Святослав перейняв від своїх попередників сформовану спадщину, яку тепер, з Божою допомогою, розвиватиме далі.
|
|
Отець Іван Могильницький– провісник національного відродження Галичини |
|
|
|
Микола ЦИБ Повернення великих постатей минулого до життя в пам’яті нащадків – це обов’язок кожного народу, а водночас – справа наполегливої й клопіткої праці. Великі діячі минулого не можуть повертатися будь-де. Найкраще, коли вони вертаються на те місце, де жили й творили. Тоді з’являється шанс відновити давню гармонію (нам завжди здається, що їх життя було саме гармонією...). З’являється можливість і для того, аби сила давньої величі без перешкод могла проникати в сьогодення.
|
о. Олег ЗИНИЧ
Наш світ щораз більше дивує новими утвореннями непоєднаних речей і понять: правда і брехня, відданість і продажність, праведність і гріх. Звідси й «нова» совість, свобода, «справжня» любов – усе нове, ексклюзивне щойно «спечене», без ГМО, ще й з привабливим рекламним слоганом: «Те, що вигідно, зручно, смачно тобі, – це твоє, і це правильно!». Бери і користуйся. Усе було б «добре», якби не «побічні ефекти» – шкряботіння в нутрі, що все це не справжнє, а черговий маркетинговий трюк «сильних світу цього», який суспільство безкритично, скажемо по-титомирівськи, «хаває». Наскільки люд залежний від цих лукавих смаколиків, не важко відповісти, досить озирнутись довкола. Хоча, звісно, є люди, які намагаються боротись із цим або уникати.
|
|
|
