РОЗДІЛИ САЙТУ
Перекласти на...
Нові матеріали
- 25/09 Семінаристи помолилися Вечірню з Литією напередодні свята Переставлення Йоана Богослова
- 25/09 У семінарії освятили пожертвувані комплекти літургійних риз
- 24/09 Студенти VI-го курсу ДДС поспілкувались з військовим капеланом
- 14/09 Семінаристи помолилися Вечірню та Утреню з нагоди празника Воздвиження Хреста Господнього
- 10/09 Шестикурсники відвідали єпархіальний Карітас
Владика Ярослав Приріз про 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії |
Інтерв’ю з преосвященнішим владикою Ярославом (Прирізом), правлячим єпископом СДЄ Владика Ярослав Приріз Народився 30 березня 1963 р. в с. Ластівка Турківського району Львівської області. З 1983 р. працював механіком на Дрогобицькому долотному заводі, водночас навчаючись у підпільній духовній семінарії УГКЦ у Львові. 4 грудня 1988 р. висвячений на священика. У 1991 р. скерований до Риму на вищі богословські студії в Папському східному інституті. У 1992 р. вступив до Згромадження Отців Редемптористів, у 1994 р. – склав обіти у Львівській провінції ЧНІ. У 1997 р. у Римі організував Вищий духовний інститут імені блаженного священномученика Миколая Чарнецького у Львові; у 2001 р. призначений його ректором та ігуменом монастиря святого Альфонса. З червня 2005 р. – протосинкел Самбірсько-Дрогобицької єпархії. 2 березня 2006 р.іменований єпископом-помічником Самбірсько-Дрогобицької єпархії, титулярним єпископом Аузії. 21 квітня 2010 року призначений єпископом-коад'ютором Самбірсько-Дрогобицької єпархії. 24 грудня 2011 року Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, увів владику Ярослава на престол Самбірсько-Дрогобицької єпархії. 12 липня 1993 р. Б. грамотою Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, Глави УГКЦ, було створено Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію. Про духовні підсумки минулих 25 років єпархії і пошуки життєвих дороговказів для люду Божого ми запитали преосвященнішого владику Ярослава (Приріза), правлячого єпископа СДЄ. Слава Ісусу Христу! Владико, найперше хочемо привітати Вас із ювілеєм Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Скажіть, будь ласка, чому є важливим святкування цього ювілею? У 2018 р. Б. сповюється 25 років відтоді, як після виходу з підпілля і легалізації нашої Церкви Блаженніший Мирослав Іван Любачівський, її тодішній глава, 12 липня 1993 року відповідно до приписів церковних канонів створив Самбірсько-Дрогобицьку єпархію. З цієї нагоди цей рік проголошено для нашої єпархії ювілейним. Владико, у 2006 р. Б. Вас іменували на єпископа-помічника СДЄ і Ви отримали єпископські свячення з рук глави УГКЦ блаженнішого Любомира (Гузара). Далі Ви стали правлячим архиєреєм єпархії… Які тоді стояли перед Вами основні виклики та завдання? Я народжений на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Тут зростав, працював, душпастирював наприкінці 80-их – поч. 90-хх років ХХ ст. Згодом у 2005 р. Б. владика Юліян (Вороновський) попросив провід Чину Найсвятішого Ізбавителя відпустити мене знову до цієї єпархії і призначив мене протосинкелом. Далі у 2006 р. Б. Синод єпископів УГКЦ обрав мене єпископом, а блаженніший Любомир іменував єпископом-помічником Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Що найбільше допомагало Вам у часі різноманітних змін за останні роки, яким було головне духовне джерело підтримки у доленосний період вашого душпастирського служіння? Справді, священиче служіння, а особливо архиєрейське душпастирство, – дуже насичене. Але те, що серед різноманітних трудів, викликів і труднощів не дає виснажуватися, це – молитва. І спільнотна, і особиста. Стараюся відвідувати з архиєрейськими послугами наших вірних, навіть у найвіддаленіших селах; молитися з ними і за них. Особиста молитва – це той могутній чинник, який є важливим джерелом для власного духовного розвитку і повсякденного служіння. У ній пізнаємо Божу волю, у ній радимося з Богом, у ній корегуємо власне життя і вчинки відповідно до Його заповідей. Вона допомагає сповнити своє післанництво, бути добрим знаряддям у Божих руках, голосом Слова, розпізнавати Бога у знаках часу, готувати Йому «прямі стежки» до людського серця… Минуло 25 років від дня заснування Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Багато чого відбулося за ці роки. Чим зараз може пишатися наша єпархія? Наша єпархія не постала на порожньому місці, а має за своїми плечима багатовікову церковну традицію Перемиського єпископства. Її осідок після ІІ Світової війни залишився у Польщі, а після Львівського псевдособору 1946 р. її церковні структури – і в Україні, і в Польщі – були знищені. Тому наприкінці 80-их – поч. 90-хх років ХХ ст. після десятиліть переслідувань радянським режимом наша Церква була досить слабка організаційно, бо втратила багато храмів, не мала достатньо священиків, їй бракувало засобів для належного душпастирства… Але вона мала велику внутрішню потугу – Божого духа, який підтримував і посилав їй своїх помічників. Наші миряни і підпільні священики винесли її на своїх плечах, до них приєдналися ті, що до того були змушені молитися на православних парафіях… Така Божа дія, загальнонародна підтримка і допомога наших жертводавців, в тому числі і наших братів і сестер з-за кордону, дозволили нам здійснити багато. Наша Церква постала з руїн, відновилися старі і побудувалися нові храми. Маючи великий досвід в душпастирській місії, скажіть, будь ласка, на що слід сьогодні звернути увагу кожному вірному СДЄ? У своєму посланні «Про поєднання в Христі» (1976) патріарх Йосиф (Сліпий) звернувся до своєї пастви з простою порадою: «Будьмо собою!». Що це означає? – Кожен з етапів біографії патріарха Йосифа позначений цим знаком автентичності, осердям якої є Христос. Патріарх залишався християнином, греко-католиком, єпископом, українцем не зважаючи на різні, часом дуже непрості, обставини його життя. Ми є собою у той момент, коли живемо Божою волею щодо себе. У багатьох випадках це дуже непросто. Набагато легше і комфортніше просто пристосуватися до зовнішніх обставини і таким чином зрадити Правді. Але так ми перекреслимо самі себе. Приклад нашого патріарха Йосифа свідчить, що лише той перемагає, хто залишається таким, для чого його сотворив Господь. Це нелегко, але приносить велику внутрішню радість… Преосвященніший владико, не кожна єпархія УГКЦ має власну семінарію. Як впливає Дрогобицька духовна семінарія на життя єпархії? Вважаю, що наша духовна семінарія є окрасою Самбірсько-Дрогобицької єпархії, адже, як Ви слушно зауважили, не кожна єпархія має такий заклад. Запитаймо себе: чому у 1996 р. Б. владика Юліян (Вороновський) створив Дрогобицьку духовну семінарію? – Звичайно, насамперед для того, щоб забезпечити гостру потребу у священиках. Але її сподвижники усвідомлювали, що УКГЦ як Східня Католицька Церква має одночасно і міцно стояти на Петровій скелі і належати до Християнського Сходу не тільки історично й обрядово-літургійно, але й за характером своїх духовних шкіл. Наша семінарія надзвичайно важлива для відродження нашої християнської ідентичності київської традиції в духовному, історичному, літургійно-богословському, еклезіологічному, дисциплінарному та екуменічному вимірах. Якщо хочемо «бути собою» як Церква, як Самбірсько-Дрогобицька єпархія, то така семінарія нам життєво необхідна. Без такого навчально-виховного закладу дуже важко впевнено прямувати у завтрашній день. На Вашу думку, яким повинен бути священик ХХІ ст., щоб гідно служити у Божому винограднику? Священнослужитель (диякон, священик чи єпископ) – це вірний Христової Церкви, котрий виконує у ній особливе служіння. Він – «посвячений» у Таїну Христової місії. Він служить освяченню Божого люду. Священнослужитель обирається з Народу Божого, але не для того, щоб бути відокремленим від нього, але вповні присвятити себе служінню йому. Щоб гідно виконувати це високе покликання, священик має постійно розвиватися і рости як духовно, так й інтелектуально. Чи правдивим є стереотип, що зараз матеріальні цінності переважають над духовними потребами людей? Люди будуть потребувати Бога навіть в епоху, коли у світі панують прогресивні технології. Одночасно завжди існує спокуса схибити, відхилитися від поставленої мети і зосередитися на другорядному, матеріальному. Нема нічого нового під сонцем. Але маємо пам’ятати, що коли людина віддаляється від Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати розради в розкошах, владі, грошах, веселощах, пристрастях і т.д., але це не рятує. Проте Бог – Живий, Він створив кожного з нас і тому знає всіх нас. Він настільки великий, що в Нього вистачає часу на наші маленькі справи: «А вам ж все волосся на голові пораховано» (Мт 10,30). В Україні вже не один рік іде війна. Багато волонтерів та капеланів з Самбірсько-Дрогобицької єпархії допомагають військовим захищати українські землі. Чи є надія, що це лихо найближчим часом закінчиться? Життя Господа нашого Ісуса Христа, історія Вселенської Церкви, в тому числі недавня історія УГКЦ, наочно демонструють: правду не можна перемогти, вона має силу воскресати. Зло й неправда ніколи не тріумфують. Їхній успіх – тільки позірний, скороплинний. Революція Гідності, в яку активно включилися миряни і священослужителі нашої єпархії, допомогла восторжествувати правді. Ворог наш, проте, не здається і хоче максимально дошкульно вжалити нас. Але його зусилля марні. Переконаний, що всі ці випробування хоч і несуть нам багато страждань і болю роблять нас сильнішими, свідомішими, об’єднаними… Сьогодні українське суспільство переживає непевні та складні часи. Особливо молодь стоїть перед доленосним вибором свого майбутнього. Що б Ви порадили молодим українцям, котрі хочуть жити краще? Наша молодь наражається на різноманітні спокуси. Неналежні моральні авторитети, корупція, хабарництво, моральна розгнузданість – це далеко неповний перелік тих небезпек, у які молода людина може легко впасти. За умов, коли засоби масової інформації схиляють до способу життя і поведінки далеких від моральних, молодь ризикує скласти собі хибне уявлення, ніби це є нормою чи навіть зразком для наслідування. Які основні плани та завдання ставите перед собою на наступні роки як перед правлячим єпископом Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви? Наша Церква ще у 2006 році прийняла стратегію розвитку, котра сформульована дуже лаконічно і, водночас, глибоко: «Святість об’єднаного Божого люду». У 2011 р. Б. вона була деталізована через програму «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Думаю, що саме звідси слід черпати плани і завдання для розвитку нашої єпархії. Маємо дбати про святість нашої єпархіальної спільноти і всіх, хто до неї належить – святість кожної особи, сім’ї, парафії. Дякуємо, преосвященний владико, за розмову! Спасибі й Вам! Нехай Господь щедро благословить усіх. «25-літній ювілей нашої єпархії – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали…» [інтерв’ю з вл. Я. Прирізом / записав А. Лоїш] // СЛОВО №1 (73), березень-травень 2018
|