Назар Городиський

Ієромонах Миколай Куць народився 25 травня 1946 року в селі Букова у працьовитій християнській сім’ї. Крім Миколи, в сім’ї було ще четверо дітей. Бувши маленьким хлопчиком, Миколка цікавився релігійними речами, глибоко вдивлявся в ікони та розпитував про них у своєї матері. Освіту здобував у рідному селі, де була восьмирічна школа. Під час навчання відвідував храм у сусідньому селі Конів. Досить швидко Микола почав цікавитись духовною літературою. Конівський священник Григорій Колодій допомагав з книжками та давав духовні настанови. Закінчивши школу, Микола не хотів іти кудись вчитись, бо з переконання не міг дозволити собі бути комсомольцем, тому влаштувався на роботу у колгосп.

У 1965 році з сибірських таборів до села Конів повернувся отець Микола Ревть, який був ув’язнений комуністичною владою. Він розповів Миколі про Українську Греко-Католицьку Церкву, яка на той час діяла в підпіллі, про її катакомбні монастирі та семінарії. На початку 1966 року Миколу призвали на військову службу, яку він до червня 1968 року проходив в Московській області. За цей період змінились для нього зовнішні обставини, але не внутрішні. Він надалі продовжував молитись і розважати над Божими істинами. Після повернення з радянського війська Микола вступає до Згромадження Чину Найсвятішого Ізбавителя отців редемптористів і навчається у підпільній семінарії. Паралельно він влаштовується на роботу на радіозавод в місті Самборі, бо в СРСР кожен повинен був десь працювати. Після того, як був зауважений на підпільних богослужіннях, його звільнили із роботи. У 1969 році брат Миколай їде до Львова, де взяв участь у перепохованні тлінних останків владики Миколая Чарнецького, який у 2001 р. був проголошений блаженним папою Іваном Павлом ІІ.Там він зустрівся зі своїм духівником отцем Михайлом Винницьким, редемптористом, який супроводжував його у монашестві і приготуванні до священства.У 1972 р. Микола розпочав річний новіціят під проводом о. Михайла Лемішки і через рік, 28 червня 1973 р., склав перші чернечі обіти. Паралельно він працює у газовій конторі в Самборі та їздить до Львова на навчання у підпільній семінарії, де викладачами, зокрема, були редемптористи Євген Пелех і Павло Маїк. 18 липня 1975 року Микола Куць приймає дияконські та ієрейські свячення із рук владики Володимира Стернюка.

Ставши священником підпільної Церкви, о. Миколай упорядковує капличку у своєму помешканні в Самборі (вул. Коперніка, 21 Б), бо храми рідної йому УГКЦ були насильно в неї забрані радянською владою після Львівського псевдособору 1946 р. та передані Російській Православній Церкві. Сюди на Богослужіння приходило досить багато людей. Проте о.Миколай не обмежується душпастирюванням в рідному Самборі, а шукає спраглі Божого Слова і святих таїнств душі далеко поза ним. Його діяльність шириться на кілька районів: Самбірський, Старосамбірський, Турківський і Мостиський; міста Дрогобич, Стебник, Червоноград, а також села Чижки, Міжгайці, Зав’язанці, Сливницю, Тарнаву, П’ятницю, Дністрик Дубовий, Боберку, Лімну, Рогізне, Дорожів, Биків та інші.

Хата о. Миколая Куця у м. Самборі стала справжнім центром для розвитку покликань до священства та монашества. Безбожна влада не могла стерпіти душпастирювання підпільного греко-католицького священника. До помешкання о. Миколи Куця в Самборі часто навідувалися непрошені гості – кагебісти. Отець Микола часто бував на допитах в КГБ у Самборі та навіть Львові. Влада постійно шпигувала за отцем, спостерігаючи за тим, хто приходить та виходить з його будиночка. Його часто штрафували та викликали у міліцію, а в 1981 р. звільнили із роботи в газовій конторі. Тоді отець Миколай влаштувався слюсарем, а через рік сторожем у місцеву житлово-експлуатаційну контору.

Кілька разів радянська влада повністю руйнувала його домашню каплицю.Самого отця неодноразово били та знущались, забирали духовну літературу та ікони. Під час одного з обшуків, коли візитери вже все «перетрясли»у помешканні о. Миколая, взялись за капличку. Міліціонери винесли іконостас, почали знімати й виносити ікони. Залишилася ще одна ікона на запрестольній стіні, бо її ніхто не зміг зняти. Один з міліціонерів почав шарпати і термосити нею, всіляко крутити, стукати до стіни, але ікона не піддавалась. Тоді підійшов один з офіцерів, який нічого не виносив, а лише наглядав, як виконується робота, і наказав залишити цю ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Так і залишилась ця ікона недіткненою та по сьогодні розміщена на запрестольній стіні каплиці.

Надворі 1988 рік…В Україні всенародне зрушення на тлі з’яви Богородиці в Грушеві та святкування тисячолітнього ювілею Хрещення. Постало питання про відзначення ювілею і на Самбірщині. Перше ювілейне відкрите богослужіння отці Миколай Куць, Володимир Юрга та Іван Білик відслужили в чудотворному місці, що в с. Биличі.10 липня 1988 року о. Миколай брав участь у Святій Літургії у Грушеві, а 17липня цього ж року у Зарваниці. 2 травня 1989 року відбулося велике ювілейне святкування у Дрогобичі. За організацію цього богослужіння ієром. Миколая Куця арештували на 15 діб.

Уже після виходу УГКЦ з підпілля 15 років свого священичого служіння о. Миколай присвятив хворим і терплячим пацієнтам Самбірської лікарні (1992-2007). На території був занедбаний старий мисливський будинок короля Стефана Баторія. Стараннями о. Миколая і тодішнього керівництва лікарні будівля перетворилася на Божий храм св. Пантелеймона. Також за сприяння о. Миколи уперше на місті старого цвинтаря, де в той час був так званий парк, встановлено хрест. Була відправлена перша Літургія. Для відродження Греко-Католицької Церкви це місце було важливе. Велике піднесення греко-католиків в той час, відчуття свободи та чисельність вірних зродила в отця Миколая Куця думку збудувати на цьому місці величний собор, який би освятив осквернений більшовизмом цвинтар. Благословення на будову собору Покрови Пресвятої Богородиці дав архиєпископ Володимир Стернюк. На питання о.Миколая: чи можна на старому цвинтарі будувати церкву, архиєпископ дав ствердну відповідь. 27 квітня 1991 року був освячений наріжний камінь, а 23 жовтня 2011 року Блаженніший Святослав (Шевчук) освятив цей Божий дім, який став прокатедральним собором Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. На згадку про вагомий вклад о. Миколая Куця у постання цієї величної святині 30 травня 2014 року на її мурах встановлено меморіальну таблицю.

Отець Микола Куць вельми турбувався про моральне здоров’я українського народу.За його авторством виходять книжки духовних порад і повчань: «Зі страхом і трепетом здійснюйте ваше спасіння» (Самбір-Дрогобич,2004) і «Майте віру Божу» (Дрогобич, 2005). Згодом вийшла збірка цих двох книг під назвою «Здійснюйте ваше спасіння» (Самбір, 2006). Ці книги допомагають християнинові зміцнити і поглибити свою віру і осягнути вічне спасіння. Також ієромонах Миколай залишив два заповіти - один для мирян, а інший для душпастирів. Він був ревним прихильником древніх східніх традицій УГКЦ, так охарактеризувавши свою ідентичність: «Я являюсь сином Української Греко-Католицької Церкви, яка в своїй суті є Православною…»

Впродовж свого життя отець Миколай мав різні хвороби. Зокрема довший час він хворів на цукровий діабет, переніс ампутацію ноги і майже цілковито осліп. Упокоївся в Бозі 30 травня 2013 року на 67-му році життя, 40-му році перших обітів, 37-му році вічних обітів та 38-му році священства .Добре описують подвижницьке життя о. Миколая Куця слова владики Ярослава (Приріза): «Цей син української землі зберіг віру в люті часи більшовизму і передав її синам і донькам цієї землі. Він трудився в Божому винограднику і прагнув воскресіння Божої Церкви на українських землях!» Останки о. Миколая Куця спочивають поблизу прокатедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці, будівництво якого в м. Самборі він заклав. Надмогильний напис, виготовлений за його заповітом, гласить словами Символу Віри: «Чаю воскресенія мертвих і жизни будущаго віку. Амінь».

Миколай Куць був надзвичайно старанним душпастирем. Можливо, не все задумане він встиг здійснити у своєму земному житті, але незмінно дбав за своїх овець, вболівав і переживав за них, тому служить добрим прикладом для наслідування як для теперішніх, так і майбутніх священників.

Назар ГОРОДИСЬКИЙ, Самбірський Миколай. Штрихи до портрета о. Миколи Куця // СЛОВО №1 (81), березень-травень 2020