Карпінець Михайло

«Людина є те, що вона їсть»,– ці слова, правдоподібно на подив багатьох, не належать якомусь відомому дієтологу, який дбає про здорове й красиве людське тіло, а німецькому філософу-матеріалісту Людвігу Фаєрбахові (1804-1872). Справді, людина для того, щоб жити, мусить їсти, а те, що вона споживає, немов стає нею, перетворюється у її плоть і кров. Проте, як розкриває нам Біблійне Одкровення, людина – це не лише тіло, але й дух і душа (пор. Бут 2,7). Тому ці слова німецького мислителя не слід розуміти тільки в прямому значенні. У сучасному світі людині не треба докладати великих зусиль, аби отримати потрібну їй інформацію. Щодня крізь наші вуха й через наші очі проходять масиви різноманітної інформації, більшою частиною якої ми навіть і не бажаємо володіти. Тому сьогодні важко не погодитись із думкою, що людина не лише споживає продукти, необхідні організму для життєдіяльності, але «кормиться» із гуглу, ютубу, інстаграму чи багатьох інших «медіапродуктів».
Ця «їжа», з одного боку, є теж необхідною для нас. Іноді вона не тільки приносить користь, як, наприклад, практичний лайфхак для домогосподарства, але в різноманітних умовах, зокрема в час війни, може навіть зберегти людське життя. Проте більшість контенту, який ми щоденно споживаємо, або не приносить нам нічого доброго, або, навпаки, завдає шкоди. Адже дуже часто ми стаємо жертвами оманливих фейків. А ще частіше в наш світогляд вкладають цінності, які ніколи не були притаманні нашій культурі. Тому сьогодні соціальні мережі стають проповідниками культури споживацтва. Хоч така назва асоціюється з їжею, однак вона заторкує усі сфери людського життя, оскільки закликає до задоволення найрізноманітніших бажань, незважаючи на ціну цього задоволення . Святий папа Римський Іван Павло ІІ у своїй енцикліці Centesimus Annus так навчав про небезпеку цієї соціальної моделі: «[…]відкидаючи незалежне існування і цінність за мораллю, правом, культурою і релігією, вона […]цілком зводить людину до галузі економіки і задоволення матеріальних потреб» .

Витівський Дмитро

Що таке успіх? Це мета життя більшості людей сучасності. Кожен із нас може впевнено сказати, чи задоволений він тим, що відбувається в його житті зараз, чи ні. У цьому розібратися досить легко, хоч і не завжди людина розуміє умови такого задоволення. Насправді величезний вплив на людину у вирішенні цього питання має оточення, локальна та всесвітня культура, на які своєю чергою впливали мислителі впродовж історії. Тому стає зрозуміло, що не все так просто в проблематиці досягнення омріяного успіху.
Одним із головних героїв книги «Монах, який продав свій “Феррарі”», яку ми будемо оглядати в цій статті, є Джуліан Ментл, висококласний адвокат, котрий став мільйонером. «Він був витривалим, вимогливим і готовим працювати по вісімнадцять годин на добу, щоб досягти успіху, для якого, на його думку, він був народжений» (с. 10), − так описує героя автор цієї книги-бестселера Робін Шарма. «Його скандальні витівки у залі суду регулярно з’являлися на перших шпальтах газет. Натовпи багатих і знаменитих стікалися до нього в пошуках видатного юриста, нахрапистого тактика. [...] Безшабашні п’яні витівки з компанією хуліганистих брокерів, яку він називав своєю «підривною командою», вже стали легендою у нашій фірмі» (с. 11), − продовжує автор. Усе це складає образ однозначно успішної людини за всіма сучасними мірками.

Білий Дмитро

Сучасна людина, живучи в глобальному світі, дбає про накопичення певних матеріальних дібр і статків. Кожен чимось володіє, кудись укладає свої зароблені кошти, певним чином користується природними ресурсами. Праця в різних сферах також передбачає стосунки між роботодавцем та працівником, який докладає зусиль до виконання роботи, тобто витрачає певні фізичні чи інтелектуальні ресурси. Однак може існувати небезпека неправильного використання таких необхідних, але вичерпних ресурсів. Як же християнин XXI століття має користуватися ресурсами, невід’ємною складовою повсякденного життя? У цій статті розглянемо позицію Церкви Христової стосовно цього питання.
Згідно з книгою Буття дізнаємося, що Господь, творячи людину, дав їй владу панувати над іншим творінням. У богослужбовій традиції Церкви творіння постає як особовий дар Бога людині. Праця була благословенням Господа, Який дав заповідь прародичам: «Пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (Бут 1, 28 б). У праці людина використовує і реалізовує частину своїх природних здібностей . Проте працю можна використати і проти людини, можна її карати табірною системою праці, із праці можна зробити засіб пригнічення людини. Після гріхопадіння люди втрачають гармонію не тільки в стосунках із Творцем, між собою, але й із навколишнім середовищем. Причини панування та експлуатації ресурсів світу пов’язані з «первородним гріхом» Адама. Це наслідок егоїзму й жадібності. Лише через літургійний досвід людина уникає спокуси зведення творіння до задоволення власних потреб .

Кравчук Віталій

Питання людської праці є актуальним завжди, у будь-який історичний час. Вона є сталим складовим елементом і суспільного життя, і навчання Церкви. Питання праці з давніх-давен належало до вчення Церкви, до її науки про людину, про суспільне життя, тобто до її соціальної доктрини, яку Церква опрацьовувала згідно з потребами різних епох . У цій статті ми розглянемо те, якими згідно з християнським віровченням повинні бути відносини працедавця і працівника в теперішній епосі.
Суспільство, а також політика, економіка, праця, право, культура не становлять виключно світську та земну дійсність, а отже, не стоять осторонь справи спасіння. Першу соціальну енцикліку Rerumnovarum папа Лев ХІІІ проголосив у 1891 р. у відповідь на виклики часу, реагуючи на важкі умови праці найманих робітників. Розглядаючи робітниче питання, ця енцикліка досліджує усі його соціальні й політичні виміри, аби дати належну оцінку у світлі християнського віровчення. У наступні роки римські понтифіки й інші ієрархи знову і знову зверталися до питання праці як засадничого блага людської особи, основної складової економічної діяльності та ключа до розв’язання соціального питання.

Хомин Василь

 

Церква вчить, що у світлі Божественного Одкровення економічну діяльність людини слід розглядати та здійснювати як вдячну відповідь на покликання, призначене Богом кожній людині. Згідно з ученням Церкви, якщо економічна діяльність і матеріальний прогрес будуть слугувати людині та суспільству через віру, надію і любов, то навіть економіка й прогрес можуть стати місцем спасіння та освячення. Плекаючи любов і солідарність у цих сферах, людина зможе багатіти в Бозі .

Економічний ріст – це збільшення продуктивної здатності національної економіки впродовж тривалого періоду. Згідно з соціальною доктриною Церкви, мета економіки – створювати багатство та сприяти його постійному збільшенню не лише в кількісному, а й у якісному вимірі. Коли таку діяльність спрямовують на цілісний і солідарний розвиток людини та суспільства, у якому вона живе й працює, то з моральної точки зору ця діяльність є правильною, бо моральна складова економіки вказує на те, що економічна ефективність і сприяння солідарному розвитку людства – це не дві окремі чи альтеративні мети, а одна й неподільна.

Білий Дмитро

Сучасна людина, живучи в глобальному світі, дбає про накопичення певних матеріальних дібр і статків. Кожен чимось володіє, кудись укладає свої зароблені кошти, певним чином користується природними ресурсами. Праця в різних сферах також передбачає стосунки між роботодавцем та працівником, який докладає зусиль до виконання роботи, тобто витрачає певні фізичні чи інтелектуальні ресурси. Однак може існувати небезпека неправильного використання таких необхідних, але вичерпних ресурсів. Як же християнин XXI століття має користуватися ресурсами, невід’ємною складовою повсякденного життя? У цій статті розглянемо позицію Церкви Христової стосовно цього питання.
Згідно з книгою Буття дізнаємося, що Господь, творячи людину, дав їй владу панувати над іншим творінням. У богослужбовій традиції Церкви творіння постає як особовий дар Бога людині. Праця була благословенням Господа, Який дав заповідь прародичам: «Пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (Бут 1, 28 б). У праці людина використовує і реалізовує частину своїх природних здібностей . Проте працю можна використати і проти людини, можна її карати табірною системою праці, із праці можна зробити засіб пригнічення людини. Після гріхопадіння люди втрачають гармонію не тільки в стосунках із Творцем, між собою, але й із навколишнім середовищем. Причини панування та експлуатації ресурсів світу пов’язані з «первородним гріхом» Адама. Це наслідок егоїзму й жадібності. Лише через літургійний досвід людина уникає спокуси зведення творіння до задоволення власних потреб .

Петруняк Тарас 


24 лютого 2022 р. розпочалася нова хвиля широкомасштабної російської збройної агресії проти України. Для багатьох у цьому світі не вірилося, що у ХХІ ст. у центрі Європи можна намагатися збройною силою змінювати кордони, намагатися фізично винищити цілий народ лише тому, що комусь не подобається його мова, релігія, спосіб мислення. Тим не менше стався цей трагічний день, який вкарбується у свідомості кожного українця і назавжди увійде в історію сучасної України. День, який змінив кожного українця. День, який поділив час на «до» і «після». День, який увійде в підручники з історії України. Саме в цей день Російська Федерація розпочала нову хвилю повномасштабної війни проти України. Українці, які завжди були волелюбним народом і не погоджувались на рабське становище, одразу ж дали гідну відсіч лютому окупанту і вже понад місяць чинять гідний спротив ворогові. Впевнений, що на початку цієї жахливої війни кожен ставив перед собою запитання: а чим я можу бути корисний і яку роль повинен відігравати у цій війні?
Найперше потрібно відмітити, що завданням та обов’язком українських військовослужбовців є зі зброєю в руках стати на захист своєї Батьківщини. Про це, зокрема, наголосив у своєму зверненні з приводу початку війни в Україні Глава й Отець УГКЦ Блаженніший Святослав: «Це наше природне право і святий обов’язок боронити свою землю і свій народ, свою державу і все, що є для нас найрідніше: родину, мову і культуру, історію і духовний світ!» .
Однак не кожен українець з різних причин має змогу брати участь у захисті нашої держави зі зброєю у руках. Чи це означає, що ми повинні, склавши руки, сидіти вдома та очікувати перемоги? Насправді, кожен має свій фронт, на якому повинен вести війну для осягнення спільної цілі – справедливого миру і власної перемоги. Ми всі є воїнами, однак кожен має свій фронт у тому, щоб наблизити довгоочікувану перемогу над агресором. По-різному можуть виглядати ці способи боротьби за досягнення поставленої цілі.