Хомин Василь

 

Церква вчить, що у світлі Божественного Одкровення економічну діяльність людини слід розглядати та здійснювати як вдячну відповідь на покликання, призначене Богом кожній людині. Згідно з ученням Церкви, якщо економічна діяльність і матеріальний прогрес будуть слугувати людині та суспільству через віру, надію і любов, то навіть економіка й прогрес можуть стати місцем спасіння та освячення. Плекаючи любов і солідарність у цих сферах, людина зможе багатіти в Бозі .

Економічний ріст – це збільшення продуктивної здатності національної економіки впродовж тривалого періоду. Згідно з соціальною доктриною Церкви, мета економіки – створювати багатство та сприяти його постійному збільшенню не лише в кількісному, а й у якісному вимірі. Коли таку діяльність спрямовують на цілісний і солідарний розвиток людини та суспільства, у якому вона живе й працює, то з моральної точки зору ця діяльність є правильною, бо моральна складова економіки вказує на те, що економічна ефективність і сприяння солідарному розвитку людства – це не дві окремі чи альтеративні мети, а одна й неподільна.

Білий Дмитро

Сучасна людина, живучи в глобальному світі, дбає про накопичення певних матеріальних дібр і статків. Кожен чимось володіє, кудись укладає свої зароблені кошти, певним чином користується природними ресурсами. Праця в різних сферах також передбачає стосунки між роботодавцем та працівником, який докладає зусиль до виконання роботи, тобто витрачає певні фізичні чи інтелектуальні ресурси. Однак може існувати небезпека неправильного використання таких необхідних, але вичерпних ресурсів. Як же християнин XXI століття має користуватися ресурсами, невід’ємною складовою повсякденного життя? У цій статті розглянемо позицію Церкви Христової стосовно цього питання.
Згідно з книгою Буття дізнаємося, що Господь, творячи людину, дав їй владу панувати над іншим творінням. У богослужбовій традиції Церкви творіння постає як особовий дар Бога людині. Праця була благословенням Господа, Який дав заповідь прародичам: «Пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (Бут 1, 28 б). У праці людина використовує і реалізовує частину своїх природних здібностей . Проте працю можна використати і проти людини, можна її карати табірною системою праці, із праці можна зробити засіб пригнічення людини. Після гріхопадіння люди втрачають гармонію не тільки в стосунках із Творцем, між собою, але й із навколишнім середовищем. Причини панування та експлуатації ресурсів світу пов’язані з «первородним гріхом» Адама. Це наслідок егоїзму й жадібності. Лише через літургійний досвід людина уникає спокуси зведення творіння до задоволення власних потреб .

Петруняк Тарас 


24 лютого 2022 р. розпочалася нова хвиля широкомасштабної російської збройної агресії проти України. Для багатьох у цьому світі не вірилося, що у ХХІ ст. у центрі Європи можна намагатися збройною силою змінювати кордони, намагатися фізично винищити цілий народ лише тому, що комусь не подобається його мова, релігія, спосіб мислення. Тим не менше стався цей трагічний день, який вкарбується у свідомості кожного українця і назавжди увійде в історію сучасної України. День, який змінив кожного українця. День, який поділив час на «до» і «після». День, який увійде в підручники з історії України. Саме в цей день Російська Федерація розпочала нову хвилю повномасштабної війни проти України. Українці, які завжди були волелюбним народом і не погоджувались на рабське становище, одразу ж дали гідну відсіч лютому окупанту і вже понад місяць чинять гідний спротив ворогові. Впевнений, що на початку цієї жахливої війни кожен ставив перед собою запитання: а чим я можу бути корисний і яку роль повинен відігравати у цій війні?
Найперше потрібно відмітити, що завданням та обов’язком українських військовослужбовців є зі зброєю в руках стати на захист своєї Батьківщини. Про це, зокрема, наголосив у своєму зверненні з приводу початку війни в Україні Глава й Отець УГКЦ Блаженніший Святослав: «Це наше природне право і святий обов’язок боронити свою землю і свій народ, свою державу і все, що є для нас найрідніше: родину, мову і культуру, історію і духовний світ!» .
Однак не кожен українець з різних причин має змогу брати участь у захисті нашої держави зі зброєю у руках. Чи це означає, що ми повинні, склавши руки, сидіти вдома та очікувати перемоги? Насправді, кожен має свій фронт, на якому повинен вести війну для осягнення спільної цілі – справедливого миру і власної перемоги. Ми всі є воїнами, однак кожен має свій фронт у тому, щоб наблизити довгоочікувану перемогу над агресором. По-різному можуть виглядати ці способи боротьби за досягнення поставленої цілі.

Ковівчак Роман


В сучасному світі ми маємо доступ до великої кількості інформації. Щодня ми переглядаємо новини та гортаємо стрічку соціальних мереж з думкою: «Що там нового у світі і в людей?». Проте понад 30 років тому українці не мали можливостей вільно отримувати правдиву інформації. Доступ до неї мала лише певна група людей, яка цю інформацію фільтрувала. А далі вона подавалася під «соусом», який був вигідний тогочасній комуністичній партії. Після здобуття Україною незалежності, суспільство отримало дуже багато інформації і постала проблема, як цю інформацію правильно «споживати». Люди некритично поглинають усе, що їм підносять. Так вони ризикують потрапити під вплив так званих «інформаційних вірусів».
Під терміном «інформаційний вірус» розуміють інформацію, яка подана під певним кутом однієї чи декількох людей, які хочуть зосередити увагу суспільства на певну точку чи проблему, в якій зацікавлена правляча група людей. В результаті цього вони створювали в народних масах певні емоції, бачення, роздуми, дії та слова щодо поданої ситуації. За рахунок цього з легкістю могли маніпулювати людьми. Постає питання: «Як захистити себе і свій розум від маніпулятивної інформації?», «Як стати здоровою особою, яка може критично сприймати інформацію?», «Як стати розумною нацією, яка зможе опиратися всім інформаційним вірусам?» .

Голик Дмитро

Економічні питання в мисленні святих Отців Церкви розглядаються набагато рідше, ніж догматичні, духовні, аскетичні чи моральні. Натомість майже в усіх проповідях чи гоміліях вони безпосередньо давали певні настанови в питаннях багатства, сріблолюбства, матеріальних благ, милостині та ін.. За часів патристичної доби (ІІ-VIII ст.) відносини між Церквою і державою були досить близькими. Зрештою, це відобразилося навіть на законодавчому рівні в так званому Номоканоні . Церква підтримувалася імперією, а державні справи часто вирішувалися за згодою патріархів. Занепокоєння Отців Церкви фінансовими питаннями було другорядним у їхній творчій спадщині й аж ніяк не самоціллю. Воно було радше пов'язане з мораллю. Інакше кажучи, вказувало на позицію, яку вірянин міг би зайняти щодо матеріальних благ, зокрема фінансів.
Особливим чином варто тут виокремити творчість св.Йоана Золотоустого, великого Отця і Вчителя Церкви. Жодному зі святих Отців біографи, панегіристи, хроніки не присвячували стільки уваги, як Йоану Золотоустому . Найдавніші розповіді про життя Святого ми знаходимо у творі Паладія († 430), єпископа м. Геленополіс, під назвою «Діалог про життя Йоана Золотоустого» . Дата народження святого точно невідома, тому науковці розходяться у своїх твердженнях , однак прийнято вважати, що він народився між 344-354 років в Антіохії в заможній і знатній християнській сім’ї . Ранню освіту й гідне виховання отримав від матері Антуси, яка втратила чоловіка, коли їй було двадцять років, а Йоан був ще немовлям. Класичної освіти, а саме філософії і риторики, святого навчали професор Андрагатій таритор Лібаній, який прагнув бачити Його надалі своїм учнем, однак «його забрали до себе християни», як висловився сам Лібаній . У віці 18 років Йоан був охрещений, а опісля, прагнучи посвятити себе Богові, оселився в печері, де жив спільно з іншими аскетами протягом чотирьох років, однак через проблеми зі здоров’ям святий повернувся до Антіохії, де був висвячений на священника в 386 р .

Ортинський Олег

Від 2014 р. українці досвідчили жахіття війни, які Європа, здавалося б, подолала ще у ХІХ ст., вибудувавши механізми того, як їм протидіяти. Війна спричиняє смерть, руйнування, біль, розпач… Перед нею людина почувається безсилою. У 2022 р.Б., перед Великим Постом, яким християни готуються до світлого празника Воскресіння ГНІХ, український народ і цілий світ досвідчив наслідки повномасштабної хвилі російської збройної агресії, яка стала однією з найдраматичніших сторінок нашої новітньої історії. У цій ситуації багато з нас переконався у тому, наскільки серед гучних пострілів у Києві, масштабних зруйнувань у Гостомелі, серед нелюдських звірств у Бучі, Маріуполі та інших місць нашої України залишається важливим молитовний фронт, який тримає Мати-Церква.

Карпінець Михайло

Думка про війну призводить до появи сліз на очах і щемливого болю в душі. Особливо у тих, хто особисто її досвідчив. Вона несе в нашій уяві образи зруйнованих будинків, розбомблених міст чи розстріляних автівок, покинутих на узбіччі доріг, а у наших вухах немовби чутно звуки пострілів, вибухів, свист ракет … і найгіршої картини – ріки крові і гори кісток, як колись описав нашу землю ісповідник віри блаженніший патріарх Йосиф Сліпий.
Мабуть не залишилось жодної людини, життя якої не змінилось із повномасштабною хвилею російської збройної агресії проти України. Воно поділилось на «до» і «після початку» війни. Минулі проблеми чи труднощі, які раніше нас бентежили, зараз не просто відійшли далеко на задній план, але відклалися на потім, на «після війни». Наші храми перестали бути лише місцем для молитов. Цілоденно в них не тільки перед Боже Обличчя заносять гарячі, щирі моління, але трудяться люди доброї волі, допомагаючи військовим і жертвам, які постраждали від агресії ворога.