Кравчук Віталій

Питання людської праці є актуальним завжди, у будь-який історичний час. Вона є сталим складовим елементом і суспільного життя, і навчання Церкви. Питання праці з давніх-давен належало до вчення Церкви, до її науки про людину, про суспільне життя, тобто до її соціальної доктрини, яку Церква опрацьовувала згідно з потребами різних епох . У цій статті ми розглянемо те, якими згідно з християнським віровченням повинні бути відносини працедавця і працівника в теперішній епосі.
Суспільство, а також політика, економіка, праця, право, культура не становлять виключно світську та земну дійсність, а отже, не стоять осторонь справи спасіння. Першу соціальну енцикліку Rerumnovarum папа Лев ХІІІ проголосив у 1891 р. у відповідь на виклики часу, реагуючи на важкі умови праці найманих робітників. Розглядаючи робітниче питання, ця енцикліка досліджує усі його соціальні й політичні виміри, аби дати належну оцінку у світлі християнського віровчення. У наступні роки римські понтифіки й інші ієрархи знову і знову зверталися до питання праці як засадничого блага людської особи, основної складової економічної діяльності та ключа до розв’язання соціального питання.

Праця притаманна первісному стану людини й передує її падінню; отож, вона не становить кару чи прокляття, а перетворюється на тяжкий і виснажливий обов’язок лише через гріх Адама і Єви, які зруйнували взаємини довіри й гармонії з Богом (пор. Бут 3, 6-8). Однак, незважаючи на гріх наших прабатьків, наміри Творця, призначення Його створінь, зокрема людини, покликаної обробляти й доглядати все сотворене, залишаються незмінними.
Економічне життя торкається інтересів, часто різних за напрямками. Цим пояснюється виникнення усяких конфліктів між працівниками й роботодавцями. Необхідно старатися зменшувати їх за допомогою переговорів, дотримуючись при цьому прав і обов’язків кожного із соціальних партнерів: керівників підприємств, представників працівників – наприклад профспілок .
Митрополит Андрей Шептицький писав, що найперше має бути правильна позиція людини стосовно своєї праці. Завдяки їй людина здобуває не тільки певні засоби для життя для себе та своєї родини, але й накопичує певні статки чи маєтки, щоб у майбутньому полегшити життя не тільки собі, але й своїм дітям. Важливим аспектом праці є те, що певна професія має приносити не лише заробіток, але й задоволення .
Кожний працівник повинен бути вдячним за нагоду працювати й заробляти гроші. Крім того, не треба забувати, що роботодавець евентуально вкладає у свою справу багато коштів, сили й праці, тому цілком справедливим є його очікування прибутку від власної діяльності. Прибуток дозволяє робити інвестиції, забезпечувати майбутнє підприємства та гарантує наявність робочих місць. Робітник зобов’язаний відповідально ставитися до праці, яку йому доручили. Також він повинен не завдавати навмисної шкоди інструментам чи іншим засобам праці, бо від цього потерпатиме власник, а також інші люди, які працюють на цьому робочому місці. Кожна людина заробляє відповідно до своїх фізичних чи інтелектуальних можливостей. І важливо пам’ятати те, що кожна справа є відповідальністю. З боку робітників може інколи відбутися під час якогось страйку пошкодження матеріалу, не кажучи про справжній і властивий саботаж. У торгівлі також можуть траплятися різні форми крадіжок щодо ваги та якості товару й аж до справжнього обману. Можуть бути також крадіжки невидимі, у формі зловживань. У таких випадках завдані збитки потрібно відшкодувати .
Щодо роботодавця, то митрополит Андрей Шептицький ставить інші вимоги. Він застерігає, щоб ніхто не смів користуватися своїм становищем для того, щоб поводитися, як пан над іншими. Найчастіше це виявляється в тому, що роботодавець може не видавати чи затримувати зарплату працівникам, а отже, маніпулювати робітником для власного збагачення. У теперішньому контексті немає іншого важливішого способу здійснення справедливості у відношенні робітник-працедавець, ніж саме плата за працю. Без огляду на те, чи працю виконано в устрої приватної власності, чи державної, відношення між працедавцем і робітником розв’язується за посередництвом відповідної винагороди за працю. Нелюдським і мерзенним злочином є надужиття працею людини. А затримання чи невиплата чесно заробленої платні є несправедливістю, а також гріхом, що кличе про помсту до неба. Недоплата справедливої платні є крадіжкою. У таких випадках Бог є захисником скривджених робітників. Винагорода за працю є тим конкретним засобом, завдяки якому величезна більшість людей може користуватися з тих дібр, які призначені для загального користування . Митрополит Андрей писав, що коли хтось працює краще і виробляє більше продукції від інших або має фізично важчу працю чи посаду, що передбачає велику відповідальність, то такій людині потрібно платити більше. Додаткової платні заслуговують особи, праця яких передбачає певну небезпеку для їх життя і здоров’я . Зарплатні повинно бути достатньо, щоб не лише забезпечити проживання, а й зробити заощадження на всякі життєві випадки.
Є різні суспільні повинності, які мають на меті забезпечити життя і здоров’я робітників і їхніх сімей. Це витрати на безкоштовну медичну допомогу для працівників, котрі травмувалися через нещасні випадки під час трудової діяльності. Іншою ділянкою таких повинностей є та, що пов’язана з правом на відпочинок. Робітник мусить мати регулярний щотижневий відпочинок, який охоплює принаймні неділю. Крім того, існує право й на довший відпочинок, тобто на відпустку раз на рік або кілька разів у році впродовж коротшого часу. Також важливим є право на пенсійне забезпечення на старість і в тих особливих випадках, які обумовлені родом виконуваної праці. Слід пам’ятати, що до прав робітника належить те, щоб місце праці й процеси продукції не шкодили його фізичному здоров’ю, ані не порушували його морального здоров’я. В обсягу цих прав розбудовується ціла система детальних прав, які разом із винагородою за працю вирішують правильність укладу взаємин між робітником і працедавцем.
З боку робітництва зароджується потреба ще одного права, а саме права на об’єднання, організовування товариств, тобто таких спілок, які мають на меті захищати життєві потреби людей, зайнятих у різних професіях. Такі спілки називаються профспілками. Життєві потреби робітництва є певною мірою спільні всім. Одночасно ж кожний рід праці має свою особливість, яка в організаціях має віддзеркалюватися на особливий лад. Завданням профспілок є забезпечити робітництву належні їм права в рамках спільного добра цілого суспільства, ставши знаряддям для інших завдань. Профспілки, піклуючись про слушні права своїх членів, послуговуються методом страйку − відмови від праці. Це – своєрідний ультиматум, звернений до відповідальних чинників, передусім до працедавців. Це той метод, який католицьке суспільне вчення вважає за виправданий під певними умовами й у властивих межах. Робітники повинні мати забезпечене право на страйк без особистих каральних санкцій за участь у ньому. Проте страйк має залишатися крайнім засобом, і не слід зловживати цим методом. Зловживання страйком спроможне довести до паралічу всього суспільно-економічного життя, а це суперечить вимогам спільного добра суспільства .
Таким чином, згідно з соціальним ученням Церкви, у робітника і працедавця є свої права та обов’язки. Робітник повинен бути вдячним за нагоду працювати, відповідально ставитися до своєї праці та не шкодити майна працедавця. Для працедавця найважливіше вбачати в іншій особі не засіб для реалізації своїх потреб, а найперше людину, яку він повинен не тільки поважати й зважати на її права, але й любити та шанувати як себе самого

Відносини працедавця і працівника у світлі християнського віровчення // СЛОВО №4 (90), червень-серпень 2022