header-dds1
header-dds2
header-dds3

Фотогалерея

АРХІВ СТАТЕЙ

< лютого 2010 >
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28

жертводавцям

Допомогти у вихованні майбутніх священиків

Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)

Перекласти на...

Наші відвідувачі

 Погода в Україні
 
Українські Мадонни (або Жіноцтво України) PDF Друкувати Електронна адреса
Ярослав Крижанівський

Княгиня і князівна, козачка і шляхтянка, просвітителька і селянка, письменниця і воїн, митець і вчена, – ось образ жінки, в житті котрої віддзеркалюється доля всіх наших жінок упродовж славної і багатостраждальної історії України.
Не зірвуться слова,
І у руці перо не зміниться
на спис.
Бо ми лише жінки.
У нас душа – криниця,
З якої ви п’єте:
Змагайся і кріпися!
(Олена Теліга)
Жінка – одночасно і яблуко, і змія (Генріх Гейне).
Жінка – солодша за життя і гіркіша за смерть (Соломон).
Із жінками неможливо жити, але без них також неможливо (Бальтасар Грассіан-і- Моралес).
Жінка, яка розуміє проблеми, що виникають при веденні домашнього господарства, може осягнути проблеми, які виникають при керуванні країною (Маргарет Тетчер).
Жіночий інстинкт вартий завбачливості великих людей (Оноре де Бальзак).
Якби не жінки, гроші не мали б вартості (авторство не встановлено).
Материнство – посада довічна (Клер Рейнер).
Добра дружина чоловіка на трон посадить, погана – по світу із торбами пустить (народна мудрість).
Сила жінок – у слабостях мужчин (Франсуа де Ларошфуко).

«Вже сам вигляд жіночої фігури показує, що вона не призначена для надто великої праці – ні  духовної, ні тілесної. Адже їй доводиться відбувати обов’язки життя не дійсним, а страдницьким чином: муками пологів, піклуванням про дітей, покорою чоловіку, для котрого має бути терпеливою і підбадьорливою подругою. Вона не створена для вищих страждань, радощів і могутнього прояву сил; її життя має проходити спокійніше, незначніше і м’якше, ніж життя чоловіка, не стаючи власне від цього щасливішим чи нещаднішим».Такої думки про слабку половину роду людського дотримувався німецький філософ Артур Шопенгауер, котрий вивчав природу і звичаї протилежної статі. Яка ж за своєю природою українська жінка? Чи відповідає вона шопенгауерському взірцеві? Старі ікони і портрети доносять до нас одухотворені, просвітлені обличчя наших жінок ще від прадавніх часів і часто із книгою у руках. Вони не тільки були дружинами високопоставлених чоловіків із українських князівських родів, шляхти та козацької старшини, а й самі були політиками, ученими, митцями… Крім того, упродовж усієї історії України чимало із них у культурно-освітній, політичній, і навіть військовій діяльності не тільки не поступалися перед чоловіками, а й перевершували їх. Проте завжди на різних життєвих шляхах і перехрестях українська жінка стояла на боці милосердя, несла палку любов і сімейне тепло. Недаремно у культурі українського народу найбільш розповсюдженими були два мотиви: Богоматір Милування – мати, котра пестить дитину й Оранта (Панагія) Заступниця, Покровителька. Запорожці понад усе шанували Покрову Богоматір. Поряд із Богоматір’ю – символом найвищого і світлого – український народ шанує земну жінку – Ярославну із «Слова о полку Ігоревім», котра уособлює не лише високу культуру, а й безмежну сердечність і чуйність. Символом рідної землі у багатьох українських думах і піснях виступає Мати. До матерів перед смертю звертаються зі словами прощення народні герої, зокрема Данило Нечай, Морозенко, Івась Удовиченко-Конопченко та ин. Відступництво і зрада Матері й Батьківщині вважалися найважчими злочинами, а прокляття матері, згідно з народними уявленнями, не міг зняти і сам Господь Бог. Тому поняття Батьківщина – Україна – Мати є для кожного українця неподільною тріадою.

Вона прославила Київську Русь

Віками творилось мереживо народних переказів про велику княгиню Ольгу як про діяльну, мудру, «віщу» правительку й захисницю землі Руської. Її образ постає перед нами на сторінках «Повісті минулих літ» Нестора-літописця, візантійських хронологів і письменників. Вона була жінкою видатного князя Ігоря. 945 р., восени, під час повстання древляни «убили Ігоря і дружинників його, бо їх було мало». Незабаром княгиня Ольга стала повновладною правителькою землі Руської на підставі однієї із норм давньоруського права. Звичай кривавої помсти, який у ті часи був реальністю, змусив її покарати вбивць чоловіка. Цьому покаранню вона надала «державно-ритуального характеру». Загальновідомим є літописний варіянт – легенда про помсту Ольги. Можливо, ця легенда не відповідає дійсності, однак зрозумілим є те, що Ольга усвідомила безглуздість старого способу збору податків, позаяк він міг привести до загрозливих наслідків для всієї об’єднавчої політики київських князів. Тому, на відміну від Ігоря, котрий перетворив збір податків на грабунок, Ольга провела першу в історії України фінансову реформу. Це зумовило економічне зміцнення держави, а також зріст політичного впливу Київської Руси у міжнародних відносинах. Створена нею система управління вимагала нової форми ідеології. Язичництво не відповідало пекучим потребам внутрішньої політики Давньоруської держави. Тому бажання княгині прилучитися до християнської віри вповні зрозуміле.
Перше місце з-поміж тогочасних сусідніх християнських держав посідала Візантія. Завдяки хрещенню із рук візантійського патріярха, княгиня Ольга досягла своєї мети, а саме: піднесення особистої влади і зміцнення міжнародного авторитету своєї країни. Отож, зблизившись із християнським світом на Сході, діяльна київська княгиня шукала контакти із ним на Заході. Цього їй вдалось досягти через встановлення мирних і дружніх відносин із войовничою Німецькою імперією, яку очолював на той час Оттон І.
Характерною особливістю князювання Ольги було переконання в тому, що тільки нездатність до справжнього життя штовхає людей, особливо чоловіків, на вбивства і жорстокість. Вона відчувала зверхність над чоловічим світом за його однобокість і обмеженість. Тому й не дивно, що своїми зовнішньополітичними ініціятивами продемонструвала можливість боротьби за міжнародне визнання без застосування сили.   
    
    Султанша

На межі 15-16 ст. південна українська земля палала у вогні від навальних, грабіжницьких нападів орд Кримського ханства. Значну частину невільників складали українські жінки. Їх чекала важка, виснажлива праця, а наймолодші і найпривабливіші потрапляли у гареми всіх тодішніх володінь султанської Туреччини. Однак навіть за цих умов рабського існування українські жінки не втрачали любови до своєї землі і народу, і, незважаючи на неможливість повернення на Батьківщину, намагалися робити все, щоб допомогти своїй Україні.
1520 р., під час нападу татар на прикарпатське місто Рогатин, була захоплена і продана у султанський гарем п’ятнадцятирічна Настя, донька місцевого священика Лісовського. Згодом із рабині вона стала улюбленою дружиною Сулеймана І Пишного – одного із наймогутніших і наймудріших султанів Османської імперії. Слід зазначити, що на той час перед вишколеними, із дитинства навченими жорстокости яничарами тремтіли наймогутніші армії Європи. Нерідко і в осердя християнства – італійські гавані – наближалися турецькі ескадри. Османці рвалися все далі і далі у переконанні, що світ повинен стати  мусульманським. Їхня імперія загарбала понад тридцять держав світу і простяглася аж на три континенти – Азію, Європу й Африку. І ось саме ця, як свідчать сучасники, невелика на зріст, граціозна, із ніжними лініями тіла й одухотвореним поглядом променистих карих очей  дівчина полонила Сулеймана. Якою ж мала бути сила кохання, щоб всесильний володар світу розпустив свій гарем, повіддавав своїх жінок иншим і не хотів більше нікого знати, окрім своєї Роксолани?! Ніколи, за всю історію Туреччини, жінка ще не посідала такого почесного місця. Настя майже завжди супроводжувала султана на різних прийомах, виставах, бенкетах. Усю Європу вразила звістка, що «султанша» розмовляє із послами латинською мовою, на що та відказувала, що в Україні у кожному селі є школа, де священик навчає дітей церковнослов’янської та латинської мов. Таким чином, європейські посли рознесли відомості про високу культуру в Україні. Лише їй дозволялося робити те, що суперечило турецьким традиціям, султанським придворним звичаям, зрештою, мусульманським законам. Все частіше вона приймала у золотій альтанці (султанському саду, куди під страхом смерти заборонялося заходити чоловікам) посланців із європейських держав. У зв’язку із цим загроза з боку могутньої і войовничої Османської Порти для Європи ставала щораз меншою. Безсумнівно, Настя не забувала про рідний край. Це він, султан, поклавши руку на груди, дав слово своїй Роксолані не грабувати більше України.
Поряд із багатоликим злом в Османській імперії розвивалося духовне життя. Серед оточення «султанші» з’явилися талановиті поети, художники, науковці, філософи, котрі пропагували ідеали людяности і добра, народні співці. Очевидною є її духовна спорідненість з інтелектуальною елітою європейського Відродження, про що свідчить глибоке зацікавлення нею культурними надбаннями Сходу. Після смерти Роксолани Сулейман наказав збудувати величавий мавзолей на зразок того, що будують самому султану. Султанів було 36, але жодна із безлічі їхніх жінок за всю 1000-літню історію імперії не була похована так пишно, як 54-річна жінка-українка. Сьогодні у Туреччині деякі гіди відмовляються показувати українським туристам мавзолей Роксолани, мотивуючи тим, що він нібито знаходиться на ремонті. Лише один спромігся висловити правду: «Роксолана – одна із тих, хто підривав нашу могутність, а мені не хочеться водити вас місцями нашого болю» .

Козачки

У кожного козака була мати, сестри, кохана, дружина із дітьми. Виряджаючи козаків на Січ, у похід, вони плакали, чекали роками їх повернення, а не дочекавшись, знову чекали… Їм доводилось вести самотужки домашнє господарство, ростити й виховувати синів і знову проводжати їх услід за батьками… Проводам козаків, розлученню сина із матір’ю, хлопця із дівчиною, чоловіка із дружиною присвячено багато народних пісень та літературних творів. Серед найпопулярніших пісень цього жанру – «Гомін, гомін по діброві», «Йшли корови із діброви», «Їхав козак за Дунай», «Засвіт встали козаченьки» тощо. Тема розлучення козака із дівчиною знайшла відображення також у народному живописі, зокрема у вишивках.
Жінка в Україні, як  ніде в Європі, зберігала паритетні  стосунки із чоловіком. Вона користувалась юридичним правом самостійно виступати в суді, про що жінки инших європейських країн тільки мріяли. Хоч жінкам не було доступу на Січ, але коли козак повертався додому, йому й на думку не спадало верховодити у сім’ї – там порядкувала дружина, за нею було й останнє слово. Кардинально инша ситуація була у сусідній, також православній Росії, де відразу впадало у вічі безправ’я навіть іменитих і заможних бояринь. У відповідальний момент українки проявляли себе і як військові організатори. Наприклад, під час оборони міста-фортеці Буші (тепер с. Ямпільського р-ну Вінницької обл.) 1654 р. Олена Завистна вбила свого чоловіка, сотника Завистного, котрий підло зрадив. У нерівному бою більшість захисників полягла і польсько-шляхетське військо вдерлося у фортецю. Олена підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів і вона також. Її героїчний подвиг відобразив український письменник М. Старицький в історичній повісті «Облога Буші» . Із вищенаведеного бачимо, що українська жінка у часи козаччини була вірним і надійним спільником свого чоловіка у боротьбі за соціяльне та національне визволення народу. Однак її найбільший внесок для козаччини – роль Берегині  сімейної оселі. У чарівному світі, що його створювала у сім’ї українська жінка-мати, брали свій початок ідеали народної педагогіки, в основі яких було виховання любови до праці, взаємоповаги, людської гідности та патріотизму.

Її знали у багатьох країнах світу

У книзі «Повернення мадам Батерфляй у рідне гніздо Торредель Лаго» Р. Кортопассі пише: «У першій половині ХХ ст. на оперних сценах світу царювали чотири особи чоловічої статі – Баттістіні, Руффо, Шаляпін і Карузо. І тільки одна жінка спромоглася стати вищою за них. Нею була Соломія Крушельницька» .
Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 1872 р. у с. Білявинцях (тепер Бучацького р-ну Тернопільської обл.) у родині священика. Вже у дитинстві проявилось замилування до пісні, вона брала участь у хорах й аматорських виставах у рідному селі. Маючи 21 рік, закінчила Львівську консерваторію із відзнакою та медаллю. Відразу після цього Львівський оперний театр запросив молоду співачку на сцену. Цього ж року успішно дебютувала в опері «Фаворитка» Г. Доніцетті, а потім у «Сільській честі» Масканьї. Восени Соломія вирушила в Італію. Їхала вчитися, а насправді зв’язала довічний вузол між своєю долею і цією країною. Вона вдосконалювала своє мистецтво співу у професора Фаусти Креспі у Мілані. Її успіх не забарився і там. Гастролі у Кремоні, Зарі, Кракові, Трієсті, Одесі  відбулися з її участю. В Одесі виконувала головні партії в операх «Трубодур», «Отелло», «Джоконда», «Донька кардинала», «Тангейзер», співала разом із тенором Ван-Дейком. Гастролі у Південній Америці завершились великим бенефісом . Критики про той період її творчости писали наступне: «…її незрівнянної краси лірико-драматичне сопрано діапазоном майже у три октави було унікальним явищем у світовому оперному мистецтві». В історії світового оперного мистецтва Крушельницька посідає особливе місце ще й тому, що вона не лише була всебічно обдарованою та освіченою, сповненою артистичного чуття й шляхетности, а розмовляла і співала українською, російською, польською, німецькою, англійською, італійською, іспанською мовами. 1898 р. співачка була запрошена у Варшавський Великий театр. Газети захоплено сповіщали: «На очах тисяч глядачів твориться чудо. Швидке здобуття тріумфів п. Крушельницької належить до рідкісних явищ в історії опери. Здобути їх допомогли їй чисельні помічники, ім’я яких: талант, висока музикальність, сильний сопрановий голос, сценічний темперамент, жіночі чари…» .
Соломія всією душею прагнула культурного розвитку своєму народові, мріяла про створення української опери. Заробляла гроші на будівлю українського університету і театру у Львові. У сольних концертах завжди виконувала українські народні пісні і твори українських композиторів. Була неперевершеною інтерпретаторкою пісень і романсів М. Лисенка. Щороку брала участь у вшануванні пам’яті Т. Шевченка. Для цього приїжджала у Львів з-за кордону. І, нарешті, постійно надавала українським часописам і газетам матеріяльну поміч. Відомий італійський музикознавець і музичний критик небезпідставно назвав її  «богинею сцени».

Дочка Прометея

1893 р. у Львові виходить перша збірка віршів Лесі Українки – «На крилах пісень», котра засвідчила, що її автор вболіває за долю уярмленої України, поневоленого працелюбного люду, що він задумується над призначенням художнього слова. Згодом Іван Франко напише: «Від часу Шевченкового „Поховайте та вставайте, кайдани порвіте“ Україна не чула такого сильного гарячого поетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хворої дівчини…» .
Розквіт її творчости припав на період революційних подій 1905-07 рр. та на час буржуазно-демократичної революції у Росії. Саме тоді поетеса намагалася своїм словом-зброєю прислужитися трудівникам. Вона писала твори, в яких агітувала людей різних національностей згуртовано виступати проти спільного ворога – царського самодержавства за своє соціяльне і національне визволення. Виняткове місце у творчості  письменниці, як і в усій українській літературі початку ХХ ст., посідає «Лісова пісня». Лейтмотив твору – відкритість і закритість до природи як частини космічного буття, зрутинілість у тимчасових і випадкових життєвих рамках, модифікація  теми свободи і несвободи духу – основної в усій творчості Лесі Українки.
З-посеред найвищих оцінок, якими означено талант Лесі Українки, є й така – «прометеївського характеру», адже вона була відважною, як той міфічний герой, котрий кинув виклик самому Зевсові. Ця тендітна Лариса Косач, «єдиний на всю тогочасну Україну мужчина», за словами Франка, зі славним ім’ям – Українка, яке вона обрала для свого літературного псевдоніму як виклик ненависним імперським можновладцям, що безнастанно упосліджували її материнську землю. Лагідність і ніжність у поєднанні із буремністю духу, з усвідомленою потребою вступати щоденно у бій і перемагати, дістаючи при цьому смертельні рани, – така вона, полум’яна дочка Прометея.

Вершина народного мистецтва

1951 р. у Москві відбулася декада української літератури та мистецтва. Справжньою скарбницею стала виставка народного декоративного мистецтва України, де першість займали картини Катерини Білокур. Біля квітчастих полотен збиралися цілі натовпи. Милуватися її роботами приходили видатні художники, письменники. Через кілька років опісля на всесвітній виставці в Парижі успіх її творів приголомшив французів. Одну із картин «Царколос» викрали. 1956 р. їй присвоїли звання народної художниці УРСР.
Катерина Білокур увійшла в історію як майстер, котрий малював квіти. При всьому багатстві барв, домінуючим у неї є темно-синій тон. Це тому, що вона, як ніхто, відчувала космос. Із погляду композиції колористика картин Катерини Білокур довершена абсолютно, хоч академії мистецтва вона не закінчувала, навіть не мала середньої освіти і жила, як жебрачка, через скрутний фінансовий стан. Проте вона пильно вдивлялася у квіти, в яких  закладена інформація про всесвіт. Вони – справжня космічна велич. Однак сама квітка несе у собі ще й инший вагомий зміст – національний! Ось чому вона – художниця подвійного значення: і національного, і світового. Безперечно, своїм нелегким життям їй вдалося засвідчити, що великий талант – це дар Божий, помножений на велику працю.
    
Я. Крижанівський. Українські Мадонни (або Жіноцтво України) // Слово № 2 (32) (2007) с. 7-9