РОЗДІЛИ САЙТУ
Фотогалерея
Підтримайте/Support Us
Перекласти на...
Нові матеріали
- 20/12 Пластуни передали семінаристам вифлиємський вогонь [ВІДЕО]
- 14/12 Малі семінаристи здали зимові іспити
- 05/12 Семінарійний вечір гумору з нагоди празника св. Миколая
- 30/11 Приміційна Літургія випускника ДДС о. Андрія Копистинського у свято св. Андрія Первозванного
- 25/11 Празник Введення в храм Пресвятої Богородиці у Братстві
Найпопулярніше
| Інтерв’ю з о. Василем Поточняком |
 |
 |
 |
|
Підготував Сергій Паламарчук 1. Отче Василю, розкажіть будь ласка як Ви опинилися на служінні в Італії? У 2000 році владика Юліян благословив мене на навчання в Римі. Там я зустрів чимало українців – знайомих з Дрогобича, Турківщини та инших місцевостей, котрі працювали як заробітчани. За декілька місяців виникла потреба їхати в инші міста, щоб служити нашим людям. У вересні 2001 року з благословення Блаженнішого Любомира Конференція єпископів Італії призначила мене відповідальним за українських греко-католиків в Італії, так званим координатором. 2. Скільки парохій УГКЦ діє в Італії? В Італії є тільки одна наша парохія у канонічному статусі в Римі. Всі инші – «церковні громади», які збираються на богослужіння в італійських храмах, приблизно в 130 містах країни. З них, у містах, де проживає наш душпастир, служиться або щоденно (дуже рідко), або двічі чи раз на тиждень. У містах, в які священики доїжджають (а це 100 міст!), служиться по-різному: щонеділі, двічі чи раз на місяць, двічі на рік. 3. Яка приблизно кількість вірних відвідують їх? У звичайні неділі від 20-50 до 200-400 осіб приходять на Святу Літургію, залежно від місцевості. На великі свята, особливо на Пасху, кількість людей стрімко зростає у три-десять разів. У кількох містах Італії приходить одна-дві тисячі осіб, у Римі навіть до 5-ти тисяч. 4. Чи всі вірні парохій УГКЦ є українцями? 95 відсотків наших парохіян – це українці. Приходять до нас також італійці, молдавани, росіяни, румуни, білоруси… 5. На яких парохіях Ви служите? На даний час щоденно служу у місті Болонья та доїжджаю у м. Будріо. 6. Яку роль для українців, на вашу думку, виконує присутність нашої Церкви в Італії? Легше відповісти на запитання: чим позитивним не займається тут наша Церква. Бо окрім духовної поживи через Святі Таїнства, богослужіння, катехизу, що має велике значення для віруючих людей в депресіях, розпачах, загнаних у глухий кут нечесними роботодавцями або через нелегальний статус, відвідуємо хворих у лікарнях, шукаємо житло для бездомних, спілкуємось з ув’язненими українцями, рекомендуємо, де можна з’їсти щось задармо, отримати одяг, збираємо гроші для переправлення тіл померлих в Україну… Окрім того, майже усі культурні заходи та недільні школи створені і діють або на базі церкви, або за нашим сприянням. Церква є теж присутньою у харитативних збірках, у суспільно-політичному житті нашої Батьківщини і таке инше. 7. Якими є стосунки з Римо-Католицькою Церквою в Італії та з її вірними? Завдячуємо проводу Римо-Католицької Церкви за надані нам храми для служіння, зали для зустрічей, карітаси для потребуючих. Незважаючи на деякі небажані моменти у церковних верхах, вважаю, що нас тут прийняли дуже добре. Вірні – італійці є людьми відкритими на иншу духовність і культуру, тому із зацікавленням приходять на наші Святвечори, концерти, до плащаниці і згадують: «Ви маєте те, що було у нас до Ватиканського Собору». 8. Якими є стосунки з иншими Церквами в Італії? Чи є в Італії инші українські парохії? Якого вони підпорядкування? В Італії вже десятки років діють православні Церкви різних патріярхатів, але їх порівняно з нами небагато. Ми не маємо жодних стосунків із ними, а як є, то тільки на рівні персональному. Парохії від Київського патріярхату офіційно немає, є декілька священиків, які приїхали сюди на заробітки і вони пробують десь служити по хатах або домовляються з кимось у неясний спосіб. Недавно я зустрівся із українським священиком Московського патріярхату, який визнав неправильні позиції своєї Церкви. Казав, що тут, в Італії, служать «проросійські батюшки», які не хочуть виходити на зустріч своїм вірним з України. Через це чимало православних Московського патріярхату приходять або до Греко-Католицької Церкви, бо вона українська, або ж ними заволодівають українські протестанти та українські секти. 9. Чи має якийсь вплив на суспільно-релігійне життя місцевого населення життя парохїй УГКЦ? Якщо так, то який і як він виявляється? Ми бідніші від італійців матеріяльно, але ми духовно багатші, здатні ділитись з ними духовністю. І вони це оцінюють. Старші італійці залюбки хвалять українок і розповідають, як вони вішають ікони й образки у своїх кімнатах на стінах, як моляться годинами, як уміють святкувати духовно, як постять, як не нарікають… і люблять свою Батьківщину. 10. Як підтримується контакт з нашою Церквою в Україні? Запрошуємо єпископів, священиків, артистів сюди на духовну користь нашим вірним. Бажаючі в Україні нас запрошують і ми ділимось інформаційно. Збираємо кошти на різноманітні потреби в Україні. 11. Які актуальні проблеми і потреби УГКЦ в Італії? До актуальних проблем УГКЦ в Італії я б зарахував наступні: • відсутність ідеї розвитку і життя нашої Церкви в Італії в цілому; • недостатнє координування і втілення надбаного окремими священиками, церковними спільнотами; • мало зустрічей між духовенством, громадами і церковними братствами, які б містили обмін досвідом; • недостаньо розвинуті зв’язки з римо-католиками на рівні парохії, «Карітасу», катехитичних та сімейних комісій, ЗМІ; • недостатність офіційної співпраці нашої Церкви з українськими та італійськими державними та громадськими структурами (консульства, мерії, поліція, лікарні, товариства, видавництва тощо). Вирішити ці проблеми і є, на мою думку, нагальними потребами для нашої Церкви в Італії. 12. Які перспективи розвитку УГКЦ в Італії? Єпископ повинен жити в Італії постійно з канонічною владою і баченням, як далі діяти. Для цього треба: • покликати різні ради чи комісії зі священиків і мирян для вивчення і опрацювання стратегії діяльности нашої Церкви в Італії в цілому та в конкретних громадах; • поділити Італію на два деканати: північний і центрально-південний і з їхніми «деканами» вирішувати насущні потреби; • систематично зустрічатись у деканатах на всіх рівнях задля вирішення глобальних та актуальних питань і втілення їх у життя. С. Паламарчук. Інтерв’ю з о. Василем Поточняком // Слово № 3-4 (37) (2008-2009) с. 21
|