ВСТУПНА КАМПАНІЯ
Дрогобицька духовна семінарія
оголошує про набір студентів
на 2024-2030
навчальні роки
- Інформація для вступників
- необхідні документи та вимоги - Пам'ятка вступникові
- Прийом документів
- З 1 червня по 5 липня 2024 з 11.00 по 15.00 год. (вул. Д. Галицького, 2 у м. Дрогобичі) - Вступні випробування
- 8-10 липня 2024 - Додаткова інформація - admin@dds.edu.ua,
0677751520
РОЗДІЛИ САЙТУ
Перекласти на...
Нові матеріали
- 27/06 Релігія та наука: чи існує конфлікт?
- 25/06 Дмитро Голик «Дівицтво і материнство Пресвятої Богородиці за книгою американського професора-богослова Бранта Пітра "Ісус Христос та єврейські коріння Діви Марії: Розкриття образу Матері Месії"» (наук. кер. – о. ліц. Іван Гаваньо, рец. – о. В.Тухлян)
- 22/06 Микола Цмоканич, «Проблематика ґендерної ідеології у творчості Ґабріели Кубі», (науковий керівник – о. ліц. Тарас Коберинко, рецензент – ліц. Василь Салій)
- 22/06 Там, де замовкає наука
- 19/06 Дмитро Білий, «Господня молитва (Мт 6,9-13; Лк 11,1-4). Лінгвістично-екзегетичне дослідження» (науковий керівник – о. ліц. Ростислав Приріз, рецензент – о.ліц. Андрій Нискогуз)
Найпопулярніше
- Дмитро Білий, «Господня молитва (Мт 6,9-13; Лк 11,1-4). Лінгвістично-екзегетичне дослідження» (науковий керівник – о. ліц. Ростислав Приріз, рецензент – о.ліц. Андрій Нискогуз)
- Філософія – провідниця до богослов’я
- Там, де замовкає наука
- Микола Цмоканич, «Проблематика ґендерної ідеології у творчості Ґабріели Кубі», (науковий керівник – о. ліц. Тарас Коберинко, рецензент – ліц. Василь Салій)
- Дмитро Голик «Дівицтво і материнство Пресвятої Богородиці за книгою американського професора-богослова Бранта Пітра "Ісус Христос та єврейські коріння Діви Марії: Розкриття образу Матері Месії"» (наук. кер. – о. ліц. Іван Гаваньо, рец. – о. В.Тухлян)
- Релігія та наука: чи існує конфлікт?
Місіонерство Київської Церкви в ХІІІ столітті |
![]() |
![]() |
![]() |
О. Мирон БЕНДИК Назву «Київська» ми відносимо до Церкви, перші громади вірних якої з’явилися на теренах сучасної України ще в апостольські часи. Відтак ця Церква набула слов’янської ідентичності в добу святих Кирила і Методія, тоді ж набула архиєпископського канонічного статусу з осідком у Києві, а в добу святого князя Володимира стала митрополією, тобто здатною ставати Матір’ю для інших Церков, посилаючи до нехристиянських народів своїх місіонерів. 1. Початки Розгортання місіонерської діяльності розпочалося в ХІ столітті, яке стало століттям розквіту Київської Церкви на русько-українських землях. На півночі і північному сході від цих земель проживали нехристиянські племена чуді, мерян, печорців, вепсів, які належали до фінської мовної групи і свого часу прибули з гір Алтаю. На сході, південному сході і півдні знаходилися ще незаселені землі, на яких іноді з’являлися і зникали племена кочівників і які називалися Диким полем. На заході і південному заході проживали вже християнізовані польські і мадярські племена. Природно, що напрямком місіонерства Київської Церкви в ХІ-ХІІ століттях стали терени проживання фінських племен. Головними труднощами для місіонерів були не тільки мовно-культурна інакшість місцевих людей, але й відсутність шляхів сполучення, заболочена місцевість, часто непрохідні ліси, мала щільність населення, зокрема, майже повна відсутність міст. Однак Церква чинила спроби місіонування серед місцевих племен. Першим сміливцем, що відважився вирушити до мерян, був єпископ Леонтій, грек за походженням. Його сприйняли вороже і він зазнав мученицької смерті 1073 року. Однак на слово його проповіді навернулося декілька місцевих людей. Один із них зорганізував навколо себе спільноту на зразок монашої, виховуючи в ній місцевих сиріт, а тоді охрещуючи. Позаяк його обитель знаходилася поблизу мерянського міста Ростова, він увійшов в історію під іменем Авраамія Ростовського. Сам мерянин, він намагався творити на київській християнській основі інкультуровану версію, прийнятну для місцевих людей. Однак християни все ще залишалися незначною меншістю на тлі поганської більшості. 1137 року починається новий етап християнізації місцевих племен. До Ростова з Великого Князівства Київського прибуває князь Юрій Довгорукий, котрий підряджається княжити над місцевими людьми. Він дбає про їхню безпеку в обмін на утримання для себе і озброєної дружини. Юрій зміцнює вже існуючі Ростов, Суздаль і Рязань, а також будує нові міста. Цікаво, що нові міста Юрій називав подібно до тих руських міст, в яких йому не вдалося стати князем. Так з’явилося в мерянських землях місто Володимир – двійник Володимира Волинського. Князь Юрій разом із дружинниками фактично творили руські християнські спільноти в мерянських містах на чолі з новоприбулим єпископом Нестором. Для потреб Церкви князь Юрій почав засновувати храми, споруджувані руками майстрів, запрошених із Галицької землі. Меряни поступово християнізувалися на церковнослов’янській літургійній основі, водночас зберігаючи власні звичаї, повір’я і мову. Під час князювання Андрія Боголюбського – сина Юрія від мерянки, володимирський єпископ Леон і руські дружинники були вигнані, а 1169 року Андрій спалив і пограбував Київ, так помстившись за батька. Незважаючи на ці конфлікти, наприкінці ХІІ – початку ХІІІ століть існувало вже декілька мерянських або фінських єпархій – Володимиро-Суздальська і Рязанська. Канонічно вони входили до Київської митрополії, хоча за характером це були місіонерські єпархії, а їхні ще не дуже чисельні вірні, формально належачи до візантійсько-київської церковної традиції, культурно і ментально були фінами. Історія тієї доби не донесла до нас фактів глибшої інкультурації християнства у вигляді створення власної фінської писемності, перекладів літургійних чи святоотцівських текстів місцевою мовою тощо. Безперечним було те, що кияни чи галичани сприймалися фінами як іноземці, а самі фіни були б здивовані, якби дізнались, що пізніші дослідники зарахують їх до Русі. Тим більше, що навіть пізніший міф про масове переселення русичів на володимиро-суздальські землі датує це переселення добою «навали монголо-татарських орд», яка настала пізніше. 2. Новий етап місій – монголи
|