Історично-культурна ситуація в Україні у другій половині XIII – XVI ст.

У самостійних князівствах Русі з ХІІ ст. закладалися основи творення своїх місцевих художніх шкіл. У княжі часи іконописні осередки існували у великих містах: Києві, Белзі, Галичі, Воло-димирі Волинському, Новгороді, Володимирі, Пскові, Ярославлі. На початках їхнє мистецтво було в руслі візантійських традицій, сприйнятих крізь бачення перших іконописних шкіл Києва, звід-ки приїжджали і перші майстри. Але через деякий час в іконописі цих осередків почали проявлятися самобутні особливості, пов’язані з власними культурними традиціями. У часи занепаду Києва, північні князі неодноразово грабува-ли столицю: кілька разів Андрій Боголюбський (1169 р.) та смо-ленський – Рюрик Ростиславович (1203 р.). При цьому масово вивозили разом з книгами та іншими творами християнської ку-льтури київські ікони, які згодом на віки привласнили у Володи-мирі, Суздалі, Ярославлі і взорувалися на них, творячи місцеве малярство у XIV – XVI ст. Через внутрішньодержавні протиріччя на Русі і монголо-татарське нашестя, Київ, який перед тим був домінуючим у політичному житті цілої східної Європи, перестав бути церковно-політичним, як і мистецьким центром Русі. У східдній та центральній Русі розпадалися мистецькі майстерні, знижувався мистецький рівень іконопису. 

Після падіння Києва від монголо-татар, державне, церковне і мистецько-релігійне життя зосередилося у давньому культурному регіоні – Галицько-Волинській державі. А вже у 1349 р. Галицько-Волинська держава завершила своє існування і настала литовсько-польська доба. Галичину захопили поляки, а Волинь, Київщина та Чернігівщина стали провінцією Литви. 

Спочатку Галич, Володимир Волинський, а вже з XIV ст. і Перемишль відігравали особливе значення як культурні та політичні центри того часу. У ХІV – XVI ст. Перемишль був чи не єдиним великим центром розвитку церковного малярства не лише на території Західної України, але і в усій Русі. Поза Пере-мишльщиною до кінця XVI ст. на Русі не існувало якихось вели-ких осередків іконописання, крім львівського, який почав значно розвиватися вже з кінця XVI ст. та самбірського (друга половина XVI ст), який народився з перемишльського та продовжив його славні традиції.

Малі мистецькі осередки та окремі іконописці XVI – XVII ст.

Молоді малярі, які пройшли школу в Самборі, в кінці XVІ – XVІI ст. продовжували працювати вже як самостійні майстри, як,наприклад, у Дрогобичі маляр Богородиці Одигітрії з похва-лою з Мражниці, іконописець у Калуші, до мистецького спадку якого кінця XVI – початку XVII ст. належать збережені ікони із с. Калуша.

Мало збереглося творів того часу з інших теренів Русі і небагато зафіксовано імен іконописців. Причиною була тривала окупація Центральної і Східної України Росією. Упродовж XIX-XX ст. знищувалися або вивозилися давні твори української церковної культури. За браком джерел важко говорити про хід мистецького розвитку в XIV – XVI ст. у Києві, де документально зафіксовані лише лічені майстри. Збереглися відомості, що у Пскові над розписом соборного храму Пресвятої Трійці у 1409 р. в артілі малярів працював київський іконописець, чернець Антоній разом з помічником Ігнатієм . Із вкрай скупого спадку того часу збережений барельєф з Києво-Печерської лаври 60-х рр. XV ст. (Іл. 1)

Дослідники вказують на розгалуження перемишльської тра-диції в інші осередки Галичини, в тому числі Поділля та Волинь . Зафіксовано лише імена окремих іконописців у Галичі, Сяноку, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Теребовлі, Ковелі, Калуші, Стрию, Кракові, Варшаві, Любліні, Замості . Перемишльської традиції також іконопис Лемківщини. Віднотовуються зв’язки малярів Перемишля, Львова, Кракова та Волині.

У 1553 р. зафіксовано маляра Федора з Дрогобича, що роз-почав творчість десь у 1520-х рр. У середині XVI ст. відомо про іконописця Івана з Мостиськ, у 1565 – про Луку з Любачева. Лю-страція Рогатина у 1565 р. згадує маляра Кузьму, котрому припи-сують апостольський ряд іконостасу Рогатинської церкви Свя-того Духа (Іл. 2). У 1569 р. є відомості про маляра священика Івана з Теребовлі . Львівські ґротські книги зафіксували маляра Стецька із Вишні (тепер Судової Вишні), у 1602 р. – маляра Се-мена, батька Федора Сеньковича зі Щирця. У кінці XVI ст. – два малярі в Галичі , один з них Роман . У Кам’янці-Подільському у 1559 р. відмічено маляра Івана із Самбора, у 1573 р. – Галактіо-на . Архіви фіксують маляра у 1545 р. в Холмі.

Про митців Волині збережено дуже мало відомостей. У будь-якому випадку наявні джерела не фіксують якогось значного малярського осередку, крім Острогу, де, здається, функціонували декілька спадкових майстерень .

Іконопис Волині

На Волині малярі не завжди були навіть у більших містах. Перший зафіксований у письмових джерелах маляр з Волині – Тишко з Володимира (1545). У XVI ст. там спостерігається акти-вність перемишльських, львівських і самбірських малярів . У Кам’янці-Подільському в 60-х рр. фіксується маляр Іван із Сам-бора. У 1574 р. – відомості про маляра Антона і його сина Фили-па. Деякий час в кінці 70-х перебував львів’янин Л. Пухала. Як видно з архівних записів багато майстрів були приїжджими. Іко-ни часто замовляли в Перемишлі та Самборі. Ікони для іконоста-су для волинського с. Залісниця були намальовані іконописцем перемишльського осередку на зламі XV – XVI ст. Чудом врято-вана після пожежі храму ікона Богородиці Одигітрії з похвалою була перевезена у Рудки і прославилася як чудотворна Руд-ківська ікона. У 1579 р. на замовлення міщан волинського містечка Іваничі самбірський іконописець Федуско, про що свідчить його підпис, написав для іконостасу ікону Благовіщення (див. «Слово» № 47, с. 39). Згодом ця ікона прославилася також як чудотворна.

Уже від середини XVI століття активніше розбудовується місцева мережа малярських осередків, хоч вціліли лише пооди-нокі згадки. Починаючи від 1545 р. цього року віднотований єди-ний з Володимира з середини століття «Тишко іконник». У 1570 р. є згадка про тамтешній столярсько-малярський цех. Можливо, з Володимира був маляр Стась (1576 р.).

У Луцьку малярі належали до об’єднаного міського цеху. 1545 р. вони працювали при малюванні новозбудованого «косте-лу Божого» на території Окольного замку. У 1566 р. в Луцьку згадується Федько-іконник, у 1566-1585 рр. іконописець Федір.

В Острозі, у другій половині XVI ст., найбільш кількісне се-редовище малярів. Активність малярів співпадає з першим ета-пом існування Острозької Академії під опікою князя Острозько-го. У податковому реєстрі Острога зазначено сім малярів: Харитон, Лазко Гаврилович, Дашко (1576 – 1603), Духнич , Богдан, Федір, Гринь Іванович із Заблудова, Іван Ставрович (1603 р.), що виконував іконостас для Загоровського монастиря . Загалом міста Волині не набрали в той час такого значення осередків розвитку іконопису, як в Перемишлі і Львові. Скромні дані збережені про осередок іконопису в Ковелі: маляр Сенько (1605 р.) і Назар (1609 р.) .

Волинські твори XV – XVI ст. мало збережені кількісно. Збереглося кілька творів волинських малярів XV ст.: «Спас в си-лах» (Іл. 3), «Богородиця Одигітрія» з Луцька (Іл. 4) (першої по-ловини XV ст.), «Покрова XV ст.» з Річиць (Іл. 5), «Богородиця Елеуса» з Доросині (кінця XV – початку XVI ст.), (Іл. 6).

Більша кількість ікон, відомих сьогодні, – збережені з XVI ст.: кілька ікон «Христа в силах», (Іл. 7), ікони «Богородиці Оди-гітрії» з Тростянця, Любкович та Стадників (Іл. 8), чудотворна ікона Мижеріцька (Іл. 9), «Христос із апостолами» (Іл. 10) та «Богородиця з пророками» з Цебцевич, «Ілля з житієм», кінця XVI ст. з Дубно (Іл. 11); «Зшестя до Аду», початок XVI ст. (Іл. 12).

 о.Михайло Олійник.Малі мистецькі осередки та окремі іконописці XVI – XVII ст. на Україні //СЛОВО № 1 (49) 2012, с.48-50