о. Дмитро СЕНЕЙКО

1025-ліття хрещення України-Русі… Це знакова дата, яку кожен християнин відзначатиме у цьому році з особливим пієтетом. Саме хрещення є дуже широким поняттям не лише у християнстві, з якого воно безпосередньо черпає свою найвищу сутність. Цей термін використовується і в інших ділянках життя кожної людини. Бойове хрещення, хрещення кров’ю, – одні з численних афористичних і фразеологічних зворотів, які часто вживаємо у побуті. Тисячоліття такої християнської свідомості – результат просякнення Христовим Євангелієм численних ділянок нашого життя. Не дивно, що в особливий спосіб хрещення є також пов’язане із патріотизмом, любов’ю до земляків, Вітчизни, відданості їм. Поговорімо у кількох наступних рядках про цікавий зв'язок християнського Хрещення з… націоналізмом.

Невже ми цього не знали?!
Передусім Хрещення – це богослужіння і Святе Таїнство Церкви, крізь обряд якого відбувається зарахування охрещуваного до спільноти новозавітного Божого народу – Церкви. Нам важливо вступити до церковної громади, бо в її божественно-людському середовищі дарується і пропагується можливість осягнення нового, святого і богоподібного християнського життя. Тобто, Хрещення – це уможливлення входу та участі у молитовно-дієвому та богослужбово-таїнственному житті Христової Церкви, у середовищі Якої можливе виховання і праця для переміни світу.
Якщо пронизати логікою таке дещо поширене визначення Хрещення, то вже у ньому можна зустріти натяк на патріотизм – вболівання за своє, його підтримку і пропагування. Якщо я хрещений конкретним єпископом чи священиком у певному християнському храмі, я стаю його частиною, як і водночас співбратом тих людей, з якими молитовно беру участь у Святих Таїнствах і дозріваю до настання обіцяного Божого Царства. Тому лише цей храм, лише ця церква людей є по-особливому сердечно близькими і рідними мені, духовно спорідненими зі мною, і не тільки через романтичні спогади про моє хрещення і їхньому середовищі. Тому я, відгукуючись на свою внутрішню тягу до них, стараюсь якнайчастіше творити з ними божественно-людську спільноту під час кожного церковного богослужіння, особливо Божественної Літургії. Плюс – будучи свідомим, відповідальним і вдячним водночас, працюю і труджуся заради їхнього спільного добра, процвітання, розростання, присвячуючи для цього свої час, вміння і можливості.
Упізнаємо в цих рядках щось схоже до патріотизму? Ось чому християнський храм називають школою людської душі, середовищем виховання справжньої, повноцінної людської особи. Придивімось: навіть патріотизму у національному масштабі ми навчаємось… у церкві, де жевріємо чи розгоряємось у любові до Божої споруди людських рук, до спільноти Бога і людей, яка гуртується навколо саме цього, а не іншого, Святилища з Престолом. Таку божественну прив’язаність переносимо на решта ділянок власного життя: передусім на любов до Вкраїни, її мешканців, громадян.
Отже, патріотизм, любов до своєї нації народжуються, отримують своє благодатне походження у мені, просочуються у конкретні моменти мого життя… від Хрещення – Святого Таїнства як події у моєму житті!
Насмілимося ще ствердити наступне. Якби у Київській Русі – матері нашої України – через Хрещення не було утверджене християнство, незалежно від того, чи, з історичної точки зору, це сталося 988 року, чи набагато раніше, і цю євангельську свідомість свого буття як нації не було пронесено аж до сьогодні, ми не були сьогодні у ХХІ-му, у ХІХ-му чи ранішніх століттях нацією, народом. А в підручниках з історії, численних пам’ятних таблицях і монументах не були б увіковіченні мільйони наших патріотів – працівників шукачів добробуту та миру для усього українства. Їх узагалі б не було, цих невмирущих славою Коновальців, Бандер чи Петрушевичів.
Хрещення як Святе Таїнство Церкви залишає на душі кандидата незнищимий знак члена Христової Церкви, який залишається на протязі цілого життя. Тому це Святе Таїнство не можна повторювати. Неможливим також є прийняття інших Таїнств без Хрещення, оскільки вони – привілей лише членів Божого народу. А Хрещення є входом у життя Церкви.
Те саме із націоналізмом, із патріотизмом. Засновані на основі християнського Хрещення і живлені постійною його відновою через Таїнство Покаяння, вони стверджують свідомість любові і всебічної відданості вищим ідеалам, які пов’язані із життям народу, нації, національними інтересами. Любов до народу і чесна, саможертовна праця для його добра стають життєвою лінією кожного свідомого повноцінного патріота. Тоді ріст патріотизму в душі й діях справжнього сина своєї землі ніколи не спинять диявольські тоталітарні режими, репресії та переслідування і завжди похідна від них смерть. Остання у таких випадках буде не методом утихомирення і залякуванням, але – натхненням для інших до наслідування. Хіба не було так в історії святих Дмитра і Нестора, Шептицького і Йосипа Сліпого?
Саме тому після зради своїй власній совісті є так важко повернутись назад до внутрішнього миру, до попередніх умов духовного життя. А після зради нації – до тих початків, щоб я сам себе і всі навколо мене знову вважали своїм, сином, братом, націоналістом, патріотом…
Завершальне…
Приємно молитовно милуватись парафіяльним храмом, на подвір’ї чи всередині якого є певний патріотичний атрибут: національний символ, стрілецька могила, пам’ятний хрест… Думаю, що це є свідченням того, що для християнської церковної громади цього міста чи села храм і його внутрішня богослужбова атмосфера є… батьками їхнього національного патріотизму! Але чи так воно є з нами. Чи наш патріотизм не є плиткий і мілководний, коли при першому палючому сонячному спалаху внутрішніх диявольськи-злих, зовнішніх економічно-бюрократичних чи фізично-тортурних переслідувань вигоряє без будь-яких слідів опісля. Чи він живиться водами християнського Хрещення і постійно відновлюваною у Таїнстві Покаяння свідомістю любові до Бога і свідомих земляків, молитви за незрілих громадян України і ворогів, чесної у кожному своєму моменті праці на розбудову миру, справедливості й розквіту нашої нації.

о. Дмитро СЕНЕЙКО/ Патріотизм… від Хрещення?! //СЛОВО № 2 (54) 2013, с.24 - 25