РОЗДІЛИ САЙТУ
Перекласти на...
Нові матеріали
- 17/07 Роман Ковівчак, «Заповідь любові до ворогів (Мт 5,43-48 і Лк 6,27-35). Лінгвістично-екзегетичне дослідження» (науковий керівник – о. ліц. Андрій Кобільник, рецензент – о. ліц. Андрій Нискогуз)
- 16/07 Звернення з приводу мобілізації священнослужителів
- 14/07 Святоволодимирове християнське коріння української державності
- 12/07 Андрій Капустинський, «Антикантівська полеміка в "Теодицеї" бл. Антоніо Розміні» (науковий керівник – о. д-р. Богдан Завідняк, рецензент – о. ліц. Іван Гаваньо)
- 10/07 Моральна оцінка науково-технічного прогресу
Найпопулярніше
- Дмитро Білий, «Господня молитва (Мт 6,9-13; Лк 11,1-4). Лінгвістично-екзегетичне дослідження» (науковий керівник – о. ліц. Ростислав Приріз, рецензент – о.ліц. Андрій Нискогуз)
- Там, де замовкає наука
- Філософія – провідниця до богослов’я
- Дмитро Голик «Дівицтво і материнство Пресвятої Богородиці за книгою американського професора-богослова Бранта Пітра "Ісус Христос та єврейські коріння Діви Марії: Розкриття образу Матері Месії"» (наук. кер. – о. ліц. Іван Гаваньо, рец. – о. В.Тухлян)
- Микола Цмоканич, «Проблематика ґендерної ідеології у творчості Ґабріели Кубі», (науковий керівник – о. ліц. Тарас Коберинко, рецензент – ліц. Василь Салій)
- Моральна оцінка науково-технічного прогресу
- Релігія та наука: чи існує конфлікт?
Покликання монашества |
![]() |
![]() |
![]() |
Олег Вовк
Водночас, неначе в паралельній реальності, в цьому хаосі існують монастирі – місця спокою, молитви, роздумів. І сучасна людина може поставити собі запитання: для чого вже з початків християнства подвижники йшли в пустелю, створювали монастирі, перебували в мовчанці та й, зрештою, відрікалися від всього матеріального? Який сенс такого вбогого матеріально життя? Та й взагалі, яку користь для суспільства можуть принести монахи, які тільки моляться і, здавалося б, зовсім не турбуються про світ, який нас оточує? Для того, щоб докладніше дати відповідь, слід повернутись у минуле та коротко пригадати основні ідеї життя в монаших спільнотах, які зародилися в Єгипті і на початках процвітали у формі анахоретства. Анахоре́тами (грец. αναχωρησις – «відлюдне місце», «пустеля») називають християнських подвижників, які, полишивши світ, живуть у відокремлених і пустельних місцевостях, цілісно посвячуючи своє життя покаянню, молитві та богопізнанню. Так, починаючи з ІІІ ст., з різних причин чимало християн почали практикувати цей новий спосіб пошуку духовної досконалості. Вони залишали світ і йшли шукати самотності та тиші в пустелі. Основним аргументом залишалося бажання позбавитися від суєти світу та цілковито присвятити своє життя Богові. Саме це бажання підштовхувало монахів до усамітнення в далекій пустелі. Згодом така форма подвижництва переросла в спільнотне життя у монастирях згідно з приписаними правилами і отримала назву кеновітизм. Слід зазначити, що подвижники, йдучи в монастир, цілком відрікалися від світу, покидали житейські блага і всяку прив’язаність до речей. Суть такого цілковитого відречення від світу св. Антоній Великий пояснив одному братові так: «Якщо бажаєш бути монахом, іди до селища, купи м’яса, розріж його на тонкі шматки і, скинувши одяг, обвішай ним руки й плечі і тоді приходь сюди». Брат зробив усе так, як наказав йому старець. І ось собаки, птиці й шершні накинулись на нього та зранили все тіло його. Коли він знову прийшов до старця, той спитав його, чи зробив він, що було йому наказано; брат же, жаліючись, показав рани свої. Тоді святий Антоній сказав йому: «Так буває з тими, хто, покидаючи світ, залишає собі хоча б щось із майна: демони покриють його ранами, і він, змучений, упаде у борні». Монаше правило займало основне місце в повсякденному житті древніх насельників святих обитель, хоч і день анахоретів був розподілений в різний спосіб. Так одні з них опівночі ще не закінчували свій день, а інші вже його починали. Тобто перші пустельники, які були повністю ізольовані один від одного, мали досить довільний розклад дня. А про повсякденне життя цих перших містиків пустелі ми можемо ствердити тільки те, що вони постійно жили в єдності з Богом. Тому молитва була основою їхнього життя, яка супроводжувала усю діяльність монаха. Чудово висвітлює день монахів Авва Ісая, який повчає: «Коли ти перебуваєш в келії, постійно піклуйся такими трьома справами: рукоділлям, роздумами і молитвою». Живучи на самоті, пустельники не мали необхідності фіксувати розклад дня. Вони максимально обмежували свої тілесні потреби для того, щоб більше часу посвячувати Богові. Вони могли по декілька днів не їсти і не спати, зосередившись на молитві і праці. До прикладу, Антоній Великий, займаючись рукоділлям, постійно молився. Завдяки праці він міг придбати їжу і навіть мав кошти для милостині. Подібно Макарій Єгипетський плів кошики для того, щоб утримувати себе в пустелі. А працю супроводжував молитвою. Таким чином в монашестві поступово сформувалося правило молитви і праці (ora et labora), яке вважається наріжним каменем і парадоксом раннього чернецтва. Бо як можна молитися завжди, якщо потрібно працювати? Деякі радикальні течії, на зразок месаліанців, відмовлялися від праці, бо занадто буквально зрозуміли наказ апостола Павла: «Моліться без перерви» (1Сол 5,17). Але, правдоподібно, отці бачили розв’язок таких проблем подібно, як розповідає наступна історія:«Одного разу до авви Луція в Енатон, що поблизу Олександрії, прибули евхіти (це ті ж месаліанці). Коли він запитав їх, що вони вміють робити, ті відповіли: «Ми ніколи й пальцем не поворухнули до праці; замість цього ми безперервно молимося згідно з апостольською настановою». Настоятель сказав їм: «А хіба ви не їсте?» «Їмо», – запевнили вони його. «Хто ж тоді молиться замість вас, коли ви їсте?». Відповіді не знайшлося. Тоді він поставив їм наступне запитання: «А хто молиться за вас, коли ви спите?». І знову вони не змогли йому відповісти. Тоді він продовжив: «Пробачте, але ви не робите того, що кажете. Нехай я покажу, як мені вдається молитися завжди, навіть коли я зайнятий працею. Я сиджу, а поряд мене замочене у воді пальмове листя, з якого я плету кошики, і мовлю з Божою допомогою: «Помилуй мене, Боже, по великій милості Твоїй, і по множеству щедрот твоїх очисти беззаконня моє» (Пс 50,1). Скажіть, хіба це не молитва?». Вони відповіли ствердно. Тоді він продовжив: «Так працюючи в молитві цілий день, я можу сплести приблизно шістнадцять кошиків. Два з них я віддаю одному із жебраків. Решту продаю. А чоловік, який отримав у подарунок два кошики, молиться за мене, поки я їм і сплю. Ось як з Божою благодаттю мені вдається молитися безперервно» (Апофтегмати Луція 1).
Яку ж користь несуть монаші спільноти для нас, звичайних християн? Тут діє правило: спасися сам, і довкола тебе спасуться тисячі, яке зробили своїм кредом тисячі подвижників. В цьому криється сенс монаших покликань. Монахи не є індивідуалістами, які відреклися від світу, щоб спасти тільки себе, але вони допомагають іншим крокувати дорогою до спасіння. Олег ВОВК, Покликання монашества // СЛОВО №1 (73)
|