Дмитро Витівський

Сучасне індустріальне суспільство зосереджене на накопичуванні майна та коштів, і «жити добре» часто означає «мати багато». Нормами такого суспільства є бажання набувати власність, утримувати її, примножувати. Проте окремі люди, попри страх бути іншими, героїчно «обертаються на 180 градусів» і вирушають у нелегку дорогу, залишивши все матеріальне й таке приємне людині. Ми рідко задумуємося над тим, що заклик Ісуса Христа: «Продай все, що маєш» (Мт 19, 22), - може бути звернений і до нас, а тому варто наслідувати того, хто, «скинувши верхню одежу, скочили і підійшли до Ісуса» (Мт10, 50) – монахів.

Іван Іваненко

Хоч монашество таким, яким ми його звикли бачити, було чітко сформоване в перші століття християнства, не слід вважати, що його не існувало ще в старозавітні часи. Звичайно, це не були звичні для нас добре вибудувані чернечі спільноти та установи, а радше окремо вибрані богопосвячені люди, які відзначалися поставою дівицтва, а також повної посвяти й абсолютного послуху Єдиному Богу. Такими людьми були пророки, а згодом і такі спільноти, як назореї та есеї.

Ігор Бриндак

Багато хто з читачів, мабуть, чув про таке відпустове місце в Люрді, що розташоване на південному заході Франції. У 1858 році там було з’явлення Пресвятої Богородиці. І від того часу й аж до сьогодні в Люрді відбуваються чудодійні зцілення. Свідком цих з’явлень була місцева дівчинка, напівграмотна селянка св.Бернардетта Субіру (1844-1879). Ми ж розповімо про фільм, присвячений цій подвижниці, – стрічку американського режисера Генріха Кінга «Пісня про Бернадетту».

Юрій Бігун

На території України знаходиться багато величавих обителей подвижництва та благочестя, які є свідками глибокої духовної культури й історії українського народу. Осередки монашества відігравали в нас ключову роль, бо тут плекалося не лише духовне життя, але й народна культура та ідентичність. Однією з таких обителей була Почаївська лавра. Упродовж свого існування ця обитель була під різними політичними режимами та належала різним Церквам. Важливого значення вона набула в унійний період своєї історії, коли належала до греко-католицької Церкви, будучи у XVIII-ХІХ ст. важливим осідком василіанського монашества.

о. Олег Чупа

Про цінність золота, коштовних каменів знають, мабуть, навіть діти. Та про місця й способи їх добування можуть розповісти лише ті, хто виймав ці коштовності з надр землі, хто очищував їх він земного пилу, хто стикався з різними небезпеками цієї праці…

Це порівняння чимось нагадує християнське монашество. Адже ченці й черниці від початків існування Церкви були тими, хто в пошуках духовного скарбу відходив у віддалені місця. Характер їхнього життя стисло можна передати словами апостола Павла: "Вони... тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами" (Євр. 11, 37-38). Справді, спершу багато ченців і черниць провадили життя на самоті, були відлюдниками, проте згодом любителі богопосвяченого життя почали формуватись у спільноти-родини, щоб сильніші духом насичували своїм запалом тих, хто слабший, тих, хто щойно став на цей шлях.

Назар Городиський

В Україні не знайдемо надто багато людей, які б колись проживали в сонячному Лос-Анджелесі та, працюючи у відомому центрі кінематографії – Голлівуді, з радістю проміняли це все на монастир. Проте саме так вчинив брат Олександр Кілар із Святоуспенської Унівської Лаври, що під Львовом. Він виховувався на еміграції в Німеччині, Аргентині та в США. Маючи перспективи в акторській діяльності, у великій славі, у заможному житті, вибрав щось значно більше. Після довшого перебування з монахами-студитами в м. Кастель-Гандольфо (біля Риму) і в Парагваї прийняв «ангельський образ» для освячення своєї душі та сповнення свого завдання на славу своєї Церкви й українського народу. «Я мав глибоке духовне пережиття Бога, відчув Його поклик, то не був поклик голосу словесного, але духовного… З самого початку мене захоплювали контемплятивні монастирі, ті, які ізольовані від світу та живуть споглядальною молитвою», – розповідав брат Олександр.

Роман Ковівчак

Характерною рисою митрополита Андрея Шептицького була вельми велика любов до рідного народу й Церкви. Він дбав про розвиток всього українського. З-посеред багатьох діл Митрополита варто звернути увагу на його бажання оновити монаше життя на українських теренах. Це, на думку Кир Андрея, мало б оживити східнослов’янську духовність, яка є притаманною українцям. Тому митрополит узявся за відбудову монашого життя.