Микола Цмоканич

Релігія – це відчуття зв’язку з вищою силою, з якою людина пов’язує своє життя і від якої людина відчуває залежність.У сучасному світі багато різноманітних релігійних течій, кожна з яких чогось навчає, подає певні ідеї та думки, низку правил. Отці ІІ Ватиканського Собору зауважують: «Люди різних вірувань очікують відповіді на нерозв’язані загадки людського життя, які як раніше, так і сьогодні глибоко непокоять людські серця: що таке людина; якими є сенс і мета нашого життя; що є добром, а що – гріхом; звідки походять страждання і для чого вони; який шлях веде до справжнього щастя; що таке смерть, суд і відплата по смерті; і нарешті, в чому полягає оте найглибше і невимовне таїнство, яке огортає наше існування, з якого ми вийшли і до якого йдемо?».

Тарас Фаль

Бог з любові і в любові покликав усе творіння до життя, людина ж, вершина всіх створінь, у задумі Божому мала стати господарем творіння, упорядковуючи його. Псалмопівець Давид у Божому натхненні співає таку пісню прослави: «Як будеш їсти працю рук твоїх, щасливий ти і добре тобі буде» (Пс 128, 2). У цих словах можемо побачити важливу роль праці у нашому щоденному житті та запевнення щасливого і благодатного життя.Праця є складовою частиною духовного життя людини,бо так вона реалізує своє високе покликання до співтворення . Для нас, християн, праця є приношенням в жертву власного труду, матеріальним та духовним підштовхуванням світу вперед .Праця, до якої покликає нас Творець, це – наше суспільно-соціальне, літургійне життя, ну і, звісно. наша праця над розвитком наших чеснот.

Іван Іваненко

Питання про страждання, їх причину та сенс – це по сьогодні «питання без відповіді». У всякому разі, не всі певну відповідь, наприклад, християнську, сприймають як вичерпну. Святе Писання має особливий підхід до страждання – воно не возвеличує його і, тим більше, не тішиться з нього. У Старому Завіті проблематика страждань невід'ємно пов'язана з питанням справедливости.

Роман Ковівчак

Коли людина чує про служіння священника чи монаха, то зазвичай перед нею постає образ храму та богослужінь. Проте цим праця духовних осіб не обмежується. Історія знає чимало прикладів різних монаших чинів, священичих рухів та організацій, духовенство яких було тісно залучене не лише до богослужбової сфери, але й до різних форм праці, в тому числі й фізичної. Таким чином праця ставала формою душпастирства, елементом духовного вдосконалення.

Петруняк Тарас

Від початку створення світу і до сьогодні людина не знаходить відповіді на питання: чому існують страждання? Коли особа зустрічається з різними труднощами, хворобами, недугами - вона одразу ж намагається їх вирішити. Реальність є такою, що людина, яка страждає, деколи вирішує розв’язати проблему окультними способами – іде до ворожки, знахарки, екстрасенса тощо. Натомість християнин повинен розуміти, що володарем нашого життя є Господь Бог і лише до Нього, як до Джерела життя, ми повинні звертатися за допомогою у наших немочах. Впродовж історії були люди, які мали особливий дар від Бога – зцілювати інших, і які згодом сподобилися бути причисленими до лику святих. Отож, дорогий читачу, пропоную розглянути історію життя тих святих осіб, котрі зцілювали не лише душі, але й тіла.

Юрій Бігун

Кожна людина інколи хворіє. Це вважається закономірністю і не викликає надмірного подиву.Хворіє переважно старше покоління, проте буває і так, що недуга приходить зненацька і до молодої людини. Це викликає неабияке занепокоєння, адже лікування не завжди проходить так просто, легко та швидко. В таких випадках відчай, безнадійність, безвір’я є одними з найголовніших чинників, які спонукають людину шукати «нетрадиційний» шлях лікування - ворожки, чаклуни, народні цілителі, знахарі,які пропонують легке, швидке, а найголовніше, - «стовідсотково успішне» лікування.Але все це лише на перший погляд «надійний» спосіб.Саме тому у цій статті ми спробуємо роз’яснити, хто такі ці так звані «цілителі», чи справді вони допомагають, чи має це якийсь вплив на подальше життя людини, і чи взагалі варто до них ходити. Крім того розглянемо позицію та ставлення Церкви до такого методу «лікування», адже хто, як не вона, поставлена Богом для нашого зцілення,знає, що вгодне Богові та корисне нам, а що ні.

о. Мирон Бендик

«Маєте бути святими, бо Я Святий» (Лев 11, 45). У цих Божих словах, скерованих до нас, стверджуються Божа святість і наша несвятість. Саме святістю Бог відрізняється від нас, а несвятістю ми відрізняємося від Бога. У Старому Завіті святість Бога сприймалася не тільки як Його відмінність від людини, а й як відокремленість людини від Бога. Людина Бога насамперед боялася і тому намагалася триматися від Нього подалі. Поширеним було переконання, що хто «побачив» Бога (занадто наблизився до Нього), той помре. У Єрусалимському храмі було «відокремлене» від людського доступу «святе святих», ввійти в яке міг тільки первосвященник і тільки раз на рік. Тому і в храмі людина мала зберігати щодо Бога шанобливу дистанцію.