Микола Цмоканич

«Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й батьківщини. Зі своїм народом та батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо найбільшим добром s і святим обрядом, яким дорожимо, – але ще і спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… І цілою віковою минувшиною, і спільною українською кров'ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… І спільним бажанням та потребами, і спільними терпіннями і злиднями» (Митрополит Андрей Шептицький, Пастирське послання до духовенства та вірних Найбільша Заповідь, 1901).

Святослав Радик

Отець Микола Кондрат народився 16 травня 1876 року в селі Струсів, яке зараз знаходься в Теребовлянському районі. Закінчивши початкову школу, він почав навчатись у середній школі,яку вели отці-салезіяни. Вона знаходилась у Львові. Коли Микола закінчив перші два гімназійні класи, владика Сильвестр Сембратович відправив юнака до Риму на навчання в Колегіумі De Propaganda Fide (Поширення віри). З навчанням у майбутнього пастиря все складалося добре ще з дитинства, він мав доволі велику зацікавленість у науці, а тому незабаром зміг отримати два докторати: один з філософії в 1895 році, а другий - з богослов’я в 1899.

Роман Крайчик

Молитва – це досвід розмови з Богом. У своєму молитовному спілкуванні з Господом ми зазвичай ставимо перед собою мету нашого звернення. Молитва може бути нашим прибіганням до Небесного Отця у важких обставинах життя; проханням про одужання, мудрість, мужність, терпеливість, розсудливість; подякою Творцеві за Його добродійства і багато іншого. Можемо зауважити, що у приватній молитві ми звертаємось до Всевишнього з особистими зверненнями чи проханнями за своїх рідних, друзів. Успільнотних моліннях Свята Церква пропонує не так молитву за себе або у власних наміреннях, а насамперед закликає стати учасником літургійного предстояння (λειτουργία – з гр. – спільна справа), молитви Церкви, у якій Божий люд єднається навколо Божого престолу.

Роман Ковівчак

На землі живуть тисячі різних народів, але кожен з них має притаманні лише їм особливості. Саме з цих характерних рис впродовж багатьох століть твориться культура етносу. Звичаї – це ті прикмети, за якими можна розпізнати окремо взятий народ. Саме традиції та рідна мова є вирішальними і об’єднавчими чинниками для будь-якої нації. Не заслуговувало поваги у світі лише те населення, яке з певних причин розгублювало або забувало свої традиції. Тарас Шевченко у своєму вірші «Розрита могила» звертається до України: «Чи ти рано до схід-сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних звичаю не вчила?..». З його слів робимо висновок, що не навчати дітей традиційних устоїв предків – це для батьків такий же великий гріх, як не молитися до Бога.

Тарас Петруняк

Серед різних тлумачень та визначень патріотизму найголовнішим є те, що патріотизм – це любов до своєї батьківщини та свого народу. Але як ця любов проявляється? Одним із виявів патріотизму є певні символи, атрибути, які назовні виявляють всю його сутність. Тому, дорогий читачу, пропоную розглянути декілька символів, які формувалися впродовж віків аж до сьогодні.

Ярослав Мисак

Розкриваючи тему патріотизму, неможливо оминути увагою і питання тих людей, які, народившись на рідній землі, згодом вирішують назавжди змінити країну проживання. Як же нам ставитись до них? А особливо у теперішній непростий час.

Назар Городиський

Отець Михайло Вербицький був одним із головних носіїв галицько-української музичної культури. Вважається, що зі смертю Дмитра Бортнянського у нас закінчилася золота доба в музиці, але через кілька років опісля в Галичині спалахне нове українське музичне вогнище, в якому чільне місце займе священник-композитор Михайло Вербицький.