|
Чудійович Василь. “Євхаристія як зібрання у порівнянні творів о.протоєрея Н.Афанасьєва “Трапеза Господня” і митрополита Пергамського Й.Зізюласа “Eucaristia e regno di Dio” (керівник – о.ліц.Іван Гаваньо, рецензент – о.ліц.Андрій Осередчук) |
 |
 |
 |
|
Вступ.
Сучасне явище глобалізація все більше і більше набирає ваги, засвідчуючи про те, що весь світ поступово рухається до об’єднання, а всі люди стають великою родиною. Засоби комунікацій розбили кордони, скоротили відстані, які роз’єднують, до мінімуму. Все це зовнішні, скажемо природні, перспективи для людства справді стати єдиним організмом.
Але поряд з тим, людина – це не тільки природа, але й одночасно особа. Тому зовнішні стимули об’єднання завжди мають йти в парі з прагненням особи бути в єдності зі всіма. Більше того, саме від особи має йти первинний імпульс. Натомість ми можемо зауважити певний парадокс, який полягає в тому, що в цьому глобальному устремлінні до єдності конкретна людська особа відчуває себе покинутою і самотньою. Глобалізація не дає правдивої єдності.
|
|
|
Гой Василь. “Переміна людини у великопісних текстах богослужінь у світлі твору о.прот.О.Шмемана “Великий Пост” (керівник – о.ліц.Андрій Осередчук, рецензент – о. Михайло Коліщак)
Пустельник Микола. “Пасхальний вимір у текстах Чинів Хрещення і Миропомазання за книгою о.прот.Олександра Шмемана “Водою и Духом” (керівник – о.ліц.Іван Гаваньо, рецензент – о.ліц.Андрій Осередчук)
Григель Любомир. “Співвідношення Уставу і літургійного благочестя у порівнянні московського синодального типікону і типікону УГКЦ, укладеного о. І.Дольницьким у богослужіннях Страсної п’ятниці” (керівник – о.ліц.Іван Гаваньо, рецензент – о.ліц.Андрій Осередчук)
о.Струков Лев. «История развития Российской Греко-Католической Церкви в свете книги Диакона Василия ЧСВ «Леонид Федоров. Жизнь и деятельность» (керівник – мрг.ліц.Ігор Бриндак, рецензент – о.ліц. – Ігор Козанкевич) |
|
Лехович Богдан. “Сучасна катехизація хресних батьків на основі “Огласительних та тайноввідних повчань” святого Кирила Єрусалимського” (керівник – о.ліц.Ігор Козанкевич, рецензент – о.ліц.Андрій Осередчук) |
|
|
|
Вступ
Через всі етапи свого існування Церква зберегла місійну заповідь Христа: “Ідіть отже і зробіть учнями всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа і на-вчаючи їх берегти все, що я вам заповідав” (Мат.28. 19-20).
Згідно слів ап. Павла (Гл. 3,27) через Святу Тайну Хрещення ми вступаємо в но-ве життя у Христом. Нажаль у всі часи, та особливо тепер людина часто стає христи-янином глибше не задумуючись над значенням. Можна сказати, що сучасність ніве-лює сенс слова “християнин”, починаючи вже від Тайни Хрещення. Люди Часто Сприймають Святу Тайни Хрещення з точки зору магії, як охорону і безпеку від вро-ків і порчі. А ще, як театральний обряд, через який мають пройти всі, не задумуючись і не переймаючись тим, який його справжній сенс і до чого він зобов’язує.
|
|
Ковба Іван. “Духовне отцівство у світлі “Практичних і теологічних глав” преп.Симеона Нового Богослова” (керівник – о.Володимир Маців, рецензент – о.ліц.Тарас Коберинко) |
|
|
|
|
ВСТУП Характерною рисою богословської думки ХХ ст. є те, що вона творить нове богословіє, яке зорієнтоване на людину. Цей напрямок Карл Ранер назвав “антропологічним поворотом” . Специфікою цього підходу є те, що в богословіє завжди все розглядається під кутом спасіння людини і тому воно орієнтується на питання, що їх ставить людина. Такий поворот є дуже близький до філософії екзистенціоналізму та персоналізму і містить у собі багато небезпек. Людина залишається у власному суб’єктивізмі та індивідуалізмі. Так народжується викривлення в антропології. Святоотцівське трихотомічне бачення людини втрачається. Починає переважати концепція, згідно з якою людина складається з душі та тіла, а про дух людини забувається.
|
|
Андрійовський Роман. “Католицькість Церкви у світлі твору видатного православного богослова сучасності Й.Зізюласа “Eucharist and Catholicity” (керівник – о.д-р Мирон Бендик, рецензент – о.ліц.Тарас Коберинко) |
|
|
|
|
Вступ
Людина і суспільство, один і багато – що первинніше, що має більшу вартість? Відповідь на таке, здавалося б, простеньке запитання має далекосяжні наслідки для людства. Якщо віддамо перевагу першій складовій цієї пари, то це означатиме, що заради реалізації своїх цілей будь-хто може діяти так, як забажає, незважаючи на інтереси інших, оточуючих його людей. При протилежній позиції ми допускаємо, що для здійснення загального добра суспільства можна пожертвувати інтересами чи, навіть, життям окремих осіб. Людство в різні періоди свого існування схилялось на користь то одного, то другого підходу, досвідчуючи односторонність кожного з них та пов’язані з нею небезпеки. Тому так важливо знайти оптимальне співвідношення одного і багатьох, що допоможе у організації не тільки державного, але й церковного життя, бо Церква також суспільність, а не якась абстрактна реальність.
|
|
|
|
|
|
