ВСТУП
Бог, сотворивши людину, поставив її в Едемському саду «порати й доглядати» (Бут. 2, 15). Відтоді вона стала не просто учасником, але й співтворцем історії. Людство у різний спосіб впливало на хід історії та обличчя землі. Сьогодні між нами є особи чи спільноти осіб, які залишили глибокий слід у житті величезної кількості людей.

ВСТУП
Діяльність Української Греко-Католицької Церкви у першій половині ХХ ст. була сповнена багатьох викликів, які поставали перед її духовенством і вірними внаслідок політичних катаклізмів епохи. У цих складних обставинах самовіддані священики і єпископи ставали для людей світочами, які запалювали в них віру в Бога і скріплювали надію.

ВСТУП
Кожна людина покликана Богом до вічного життя, щоби втішатися своїм перебуванням біля Нього. Шлях до спасіння є непростим і тернистим. У IV ст. у пошуках тісного життя з Богом побожні християни почали оселятись в глибинах єгипетських пустель. З часом до цих самітників почали прибувати прочани, які шукали духовних настанов. Саме за цих обставин, в атмосфері раннього монашества, зародилось таке поняття як духовний отець, яке відтоді залишається одним з найдавніших інститутів Східної Церкви . Постать духовного отця займає важливе місце у духовному житті Церкви, особливо в монашому середовищі, де вона є ключовою передумовою успіху на шляху до Бога.

ВСТУП
Велику роль у житті української Церкви і народу від часів прийняття християнства відігравали інституції богопосвяченого життя: монастирі, чернечі чини і згромадження. Тільки достатньо зрозумівши їхній внесок у наше духовне життя, можна пояснити ряд процесів, які в народі відбувалися протягом століть.
Чернече життя в кожного народу йде вірно за поступом Євангелії, її проповіді та здійснення в житті народів взагалі. Деколи її навіть випереджує та саме стає носієм і проповідником Євангелії серед народів. Це можна сказати і щодо українського народу.

ВСТУП
У середовищі сучасної культури, позначеної тенденціями релятивізму та гедонізму феномен монашества породжує подив, нерозуміння і запитання: для чого деякі особи і сьогодні живуть нераціональним життям, зародженим на початках християнської ери, що виступає певним протиріччям до тих умовних благ, які пропонує людині теперішня цивілізація з розмитими моральними засадами та знеціненими духовними орієнтирами? Що може сказати сучасній людині цей чернечий подвиг і чого навчити?

ВСТУП
Яке місце в житті людини посідає смерть? Чи насправді вона така страшна, як її описують? Чи існує загробне життя, і чи є в людини надія на безсмертя? Мабуть, немає такої людини, яка б за життя не задумувалася над власною смертю. Людина – єдина з-поміж усього Господнього творіння, яка усвідомлює власну минущість. Таке усвідомлення в людини виникає внаслідок пережиття нею смерті собі подібних. Тоді вона розуміє, що колись і її життю настане кінець.
Питання смерті цікавило людство ще з початків зародження цивілізації, свідченням чого є вироблені впродовж розвитку людської свідомості різноманітні уявлення про смерть та загробне життя. Хтось у смерті вбачав позитив, а хтось – суцільний негатив. Зрештою, ті, хто до смерті ставився позитивно, були критично налаштовані до самого земного життя. Для інших думка про майбутню смерть породжувала страх та трепет, особливо з кожним роком прожитого ними життя.

ВСТУП
Дитинство є невід’ємним етапом на шляху розвитку кожної людини. Виховання – це найважливіше завдання тих, хто опікується дитиною: чи то батьки, чи вихователі або вчителі, чи духовні наставники. Суть виховання дитини полягає у цілій сукупності позитивних дій, спрямованих на розвиток чада. Для процвітання та добра Церкви та народу питання виховання є одним із найважливіших, бо саме молоде покоління є майбутнім країни та Церкви. Справжнє виховання, завданням якого є формування людської особи відповідно до остаточної цілі її життя, а також на благо суспільства, членом якого є людина і в якому вона, дозрівши, буде виконувати певні функції .